Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/3392/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/3392/22 Номер провадження 22-ц/814/2718/23Головуючий у 1-й інстанції Третяк О.Г. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М. секретар: Гречка Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 січня 2023 року, ухвалену суддею Третяк О.Г. по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про встановлення факту смерті, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 . Заява обгрунтована тим, що його дядько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин України, який проживав за адресою: Полтавська область, Миргородський (Великобагачанський) район, с. Устивиця, в листопаді 2021 року поїхав до м. Мурманськ російської федерації, де проживають його дружина і діти. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. На підтвердження факту його смерті відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманська видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . Після смерті дядька залишилась спадщина, яка складається з житлового будинку, землі, машини, та пенсійних виплат померлому. Але, для відкриття спадкової справи у нотаріуса, йому необхідно свідоцтво про смерть дядька, однак органи реєстрації актів цивільного стану відмовили у реєстрації факту смерті, оскільки неможливість отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 зумовлена тим, що він помер у м. Мурманську російської федерації, тобто на території країни-агресора. На даний час законом не передбачено іншого порядку, ніж встановлення цього факту в судовому порядку, що наддасть йому можливість отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 та відкрити спадкову справу у нотаріуса. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про встановлення факту смерті. Ухвала суду мотивована тим, що встановлення даного факту може вплинути на права та обов`язки інших спадкоємців ОСОБА_2 , а тому вбачається спір про право, який необхідно розглядати за правилами позовного провадження. Не погодившись з даною ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 має юридичне значення, оскільки даний факт встановити в іншому порядку неможливо. Вказав, що жодних вимог щодо спадкового майна ним не заявлено, тому спір про право відсутній. Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами 1, 2, 4 статті 294 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. У п. 13 постанови Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обгрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і запевних обставин. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18, зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, вказано, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів». Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів». Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Відповідно до ст. 315 ч. 1 п. 8 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт (ст. 318 ЦПК України). Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , заявник вказав, що померлий є його дядьком, після смерті якого залишилася спадщина, яка складається з житлового будинку, землі, автомобіля та пенсійних виплат. Для відкриття спадкової справи йому необхідне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , однак органи реєстрації актів цивільного стану відмовили у реєстрації факту смерті і у видачі відповідного свідоцтва. Заявник зазначає про наявність близьких родичів померлого - дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 , які є спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_2 (а.с. 27-31). Відомості про прийняття спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (або відмови від прийняття), відкриття спадкової справи у матеріалах справи відсутні. Таким чином, у матеріалах справи відсутні відомості, які б вказували на те, що встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право. Окрім цього, заявником разом із заявою про встановлення факту смерті не подані докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних органів за одержанням документа. Наведене залишилося поза увагою суду першої інстанції при вирішенні питання про прийняття до провадження заяви про встановлення факту Відповідно до ст. 294 ч. 6 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Отже, відмовляючи у відкритті провадження у справі про встановлення факту смерті, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження, суд першої інстанції не надав оцінку не подання заявником доказів звернення до органів реєстрації актів цивільного стану та їх відмови у видачі відповідних документів, а також передчасно прийшов до висновку про наявність спору про право. З наведених вище підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали заяви та предмет пред`явлених вимог, формально поставився до вирішення питання про прийняття її до розгляду та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі, порушивши право позивача на судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 січня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: Г. Л. Карпушин Л. М. Хіль