Постанова 4857 № 380/30206/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Гавдик З.В. 26 вересня 2024 року ЛьвівСправа № 380/30206/23 пров. № А/857/19705/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 380/30206/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії -, ВСТАНОВИВ : 25.12.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України у Львівській області щодо не нарахування та не сплати індексації грошового забезпечення у період з 25.10.2006р. - 25.05.2021р. та перерахунку і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації. - зобов`язати Головне управління Національної поліції України у Львівській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2006р. - 25.05.2021р. та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2023р. суд першої інстанції відкрив провадження в даній справі. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024р. позовну заяву залишено без руху. Суд першої інстанції, позивачу встановив в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки, у спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску. На виконання зазначеної ухвали, 15.07.2024р. ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2024р. позовну заяву залишено без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом без поважних причин. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2024р. скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Із змісту ч.1, ч.2 ст.123 КАС України, видно, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Згідно ч.1,ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (в редакції, яка діяла до 19.07.2022р.) передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином, до 19.07.2022р. звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022р., внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України. Так, п.18 ч.1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» назву та ч.1, ч.2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116)». Отже, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а тому змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати. Таким чином, починаючи з 19.07.2022р., в КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ч.2 ст.233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб. Разом з цим, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023р. №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Тобто, строк, визначений ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022р.), продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023р. Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, який в силу п.1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України продовжений на строк дії карантину (який відмінено 30.06.2023р.) та відповідно закінчився 30.09.2023р. ч.3 ст.3 КАС України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011р. визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, «дізналася» та «повинна була дізнатись» про порушення права. Зокрема, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №340/1019/19). Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2006р.- 25.05.2021р. та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах Національно поліції України та звільнений із служби в травні 2021 року, що не заперечується сторонами. Отже, про відсутність виплати індексації грошового забезпечення у спірний період ОСОБА_1 повинен був дізнатися у відповідному місяці, враховуючи, що індексація виплачується у місяці, в якому вона нарахована, оскільки Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, передбачає щомісячну індексацію у разі перевищення порогу індексації 101% до 31.12.2015р. та 103% - з 01.01.2016р. Проте, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 23.12.2023р., тобто більш ніж через два з половиною роки після звільнення. При цьому апелянт покликається на те, що у разі порушення законодавства про працю працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення залежної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Тобто, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі апелянт в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом покликається на те, що в період часу з липня по листопад 2023 року був зайнятий стороннім доглядом за родичами, на підтвердження долучив довідку видану селищним головою смт. Лопатин Червоноградського району О.Микитина. З даної довідки видно, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з липня 2023 року по листопад 2023року доглядав на безоплатній основі тестя ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та тещу ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час відсутності дочки. Зокрема, до матеріалів позовної заяви додано документ, який підтверджує лише факт догляду на безоплатній основі. Однак, до позовної заяви (клопотання про поновлення строку звернення до суду) не додано документів, що підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом. Доказів на підтвердження того, що здійснення стороннього догляду вплинуло на дотримання позивачем строку звернення до суду, позовна заява (клопотання про поновлення строку звернення до суду) не містить. Стосовно покликань апелянта на наявність ІІІ групи інвалідності, введення воєнного стану в державі, часті повітряні тривоги та відключення електроенергії та інтернету, колегія суддів звертає увагу на таке. Питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку у всіх абсолютно випадках. Скаржником не обґрунтовано яким чином вказані обставини унеможливили своєчасне подання скарги та, відповідно, не надано суду жодних доказів на підтвердження існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 320/3537/19, від 17 жовтня 2022 року у справі №640/32298/20, від 17 жовтня 2022 року у справі №990/134/22, від 13 жовтня 2022 року у справі №200/7905/20-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 520/6082/21, від 12 жовтня 2022 року у справі №420/22078/21. Так, Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22 та від 16 лютого 2023 року у справі № 640/7964/21 зазначив, що лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на виконання процесуального обов`язку. Опубліковані 24.02.2022р. Радою суддів України рекомендації роботи судів в умовах воєнного стану, серед яких рекомендовано по можливості продовжувати різного роду строків щонайменше до закінчення воєнного стану, мають рекомендаційний характер і враховується судом у сукупності із іншими обставинами та доказами, які свідчать про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Крім того, не надано доказів на підтвердження відсутності енергопостачання безпосередньо у позивача у спірний період, що зумовили неможливість підготовки та подання позову у визначений процесуальним законодавством строк. Також, не наведено підстав неможливості передачі повноважень або їх частини у тому числі щодо звернення до суду з позовом, до іншого територіального органу. З урахуванням викладеного не вбачається підстав для можливості визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Інших доводів поважності причин пропуску строку заявником не зазначено. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020р. у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020р. у справі № 360/1870/19. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивач суду не навів Також колегія суддів звертає увагу апелянта, що надання листа-відповіді на звернення щодо інформації про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, а також копію наказу про звільнення, свідчить лише про додаткову форму повідомлення про існуючий наказ. Отримання від відповідача листа від 02.11.2023р. не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21 вересня 2023 року № 340/341/23. Також в постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Колегія судді зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Проте, позивач не навів будь-яких конкретних обґрунтувань неможливості звернення до суду із вказаним позовом у встановлені законом строки, які могли б свідчити про поважність пропуску позивачем такого строку. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява №28090/95, п.45). У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, п. 33). Оскільки не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними., Стосовно покликань апелянта на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, колегія суддів такі відхиляє за необґрунтованістю, оскільки ч.5 ст. 242 КАС України чітко визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 380/30206/23- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель