Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19130/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19130/20 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, скасувати рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 28 лютого 2020 року № 31 та зобов`язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивача як особі з інвалідністю першої групи у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2020 - без змін. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі. Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 липня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2020 року у справі №640/19130/20. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що норми п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України не встановлюють обмежень щодо можливості звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами тільки у випадку, якщо ним було задоволено позовні вимоги. В іншому випадку, за твердженням скаржника, нівелюється доцільність інституту перегляду рішення за суду за виключними обставинами, передбаченого п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). 29 листопада 2022 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Крім того, в ході апеляційного розгляду справи, позивач просив зупинити провадження у даній справі до вирішення справи з аналогічного питання №140/2217/19, яку розглядає Верховний Суд. При цьому, на момент винесення даної постанови Верховним Судом вже вирішено справу №140/2217/19, відтак на переконання колегії суддів обставини, які зумовлювали необхідність зупинення провадження у справі відпали, з огляду на що, клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження станом на дату постановлення рішення задоволенню не підлягає. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2020 у справі №640/19130/20, яке просить переглянути позивач у зв`язку з виключними обставинами, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що якщо протягом двох років після первинного встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. З огляду на вказану норму права, суд першої інстанції дійшов висновку, що дворічний термін для виплати грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення більшого відсотку працездатності або підвищення групи інвалідності застосовується з часу первинного встановлення інвалідності або втрати працездатності. Таким чином, за позицією суду першої інстанції, оскільки між первинним оглядом 23 лютого 2016 року та повторним оглядом 15 жовтня 2019 року позивача пройшло більше 2 років, що перевищує строки, визначені Законом №2011-ХІІ, то позовні вимоги задоволенню не підлягають. Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у справі 640/19130/20 відмовлено. Постановляючи цю ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України судове рішення може бути переглянуте у зв`язку з виключними обставинами, якщо рішення суду ще не виконане. Проте, рішенням суду, яке позивач просить переглянути, відмовлено у задоволенні позову. Таке рішення не передбачає механізму примусового виконання та відповідно до ряду правових позицій Верховного Суду не може бути переглянуте з вказаної підстави. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки вони виникли до прийняття такого рішення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), який набрав чинності з 01 січня 2014 року, передбачено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Рішенням Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII зі змінами та зазначено, що він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Частиною 1 статті 361 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. За правилами ч. 6 ст. 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Із змісту указаного вище нормативного припису п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховним Судом вже розглядалися заяви про перегляд справи за виключними обставинами за подібних правовідносин. Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 дійшла висновку, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. В ухвалі від 21 грудня 2022 року Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами (на підставі рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022) постанови Верховного Суду у справі № 140/2217/19, якою відмовлено в задоволенні позову, було зроблено висновок, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18. Питання застосування вищеозначених норм було також предметом дослідження у постанові від 10 липня 2023 року у справі № 818/1793/18 об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка дійшла висновку про відсутність підстав змінювати практику вирішення подібних правових питань, яка на сьогодні уже є сталою, шляхом відступлення від своєї раніше висловленої правової позиції щодо застосування п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України. Крім іншого, суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2020 року на підставі частини 5 статті 346 КАС України передавав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 808/1628/18 для розв`язання виключної правової проблеми, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» у взаємозв`язку з положеннями п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 справу № 808/1628/18 повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду. У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що не означують як виключну правову проблему в сформульованому касаційним судом вигляді рішення Верховного Суду, на які покликався касаційний суд (постанови від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 17 грудня 2019 року у справі №808/2492/18, від 14 січня 2020 року у справі № 910/20190/16), оскільки, по-перше, касаційні суди у цих справах фактично встановили, як слід застосовувати норми закону, які рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними, і, по-друге, суди насправді не допустили суперечливого та взаємовиключного розуміння і застосування положень законодавства, що були чинними на час розгляду спору, але втратили законну силу після визнання їх неконституційними на підставі рішення суду конституційної юрисдикції. Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд й у постановах від 10 травня 2023 року у справі №640/18430/18 та від 26 вересня 2023 року у справі №360/445/21. З урахуванням наведеного та зважаючи на усталену практику суду касаційної інстанції щодо застосування норм п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2020 року, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусову виконанню, та згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України не може переглядатися за виключними обставинами. Також необхідно зазначити, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022, пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за чинного правового регулювання та з огляду на прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог подана позивачем заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами задоволенню не підлягає. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.