Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/704/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/704/24 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.01.2024 №18/03-16 №971010305712 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 09.01.2024, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №2300-0602-8/1555 від 08.01.2024 та № 2300-0602-8/1558 від 08.01.2024. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.01.2024 №18/03-16 №971010305712 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.01.2024 про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. У задоволенні інших вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивачем, в свою чергу теж подано апеляційну скаргу, в якій останній просить оскаржуване рішення в частині відмови змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). 22 березня 2024 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Станом на 24 вересня 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності 2-ї групи, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 у періоді з 17.07.1984 по 24.06.1985, з 03.07.1985 по 30.08.2002, з 02.09.2002 по 26.12.2023 ОСОБА_1 працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби. Позивач 09.01.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у порядку екстериторіальності від 12.01.2024 №18/03-16 №971010305712 відмовлено позивачу у переході на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 Закону №3723-XII. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач, має відповідний стаж на посаді державної служби, є особою з інвалідністю ІІ групи та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 має право на призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону України «Про державну службу», що свідчить про наявність правових підстав для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про державну службу». Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині, суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання призначити, здійснити нарахування та виплату суперечить принципам дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, які в даному випадку належать пенсійному органу, та суд не може переймати такі повноваження на себе. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає, зокрема, принципи, засади і механізм функціонування системи загального обов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій (преамбула закону). Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено такі види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Право пенсіонера на переведення з одного виду пенсії на інший встановлено частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XIІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Водночас, відповідно до частини 9 статті 37 Закону № 3723 пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (1058-15 ), особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. (частина десята статті 37 Закону №3723). Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено та встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленої у період перебування на державні службі, станом на 01.05.2016 мала відповідний стаж на посаді державної служби (понад 20 років), перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18 виснувала, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII пов`язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним згідно з пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, у той час як додаткових умов для призначення пенсії у вказаних пунктах Закону №889-VIII не встановлено. Оскільки особа є інвалідом II групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність права на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію державного службовця по інвалідності II групи відповідно до Закону № 3723. Закон № 1058 не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону № 1058 на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для особи тлумаченню законодавства України. Враховуючи зазначене та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно з статтею 37 Закону № 3723, тому наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону № 1058, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723 та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01 березня 2023 року № 971230140757. Водночас, у частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 з 09 січня 2024 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.01.2024 №2300-0602-8/1555 та № 2300-0602-8/1558, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні з мотивів дискреційності повноважень органу Пенсійного фонду, тому зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Аналогічне визначення дискреційних повноважень закріплено в пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», який набрав чинності 15 грудня 2023 року. Такі повноваження дають право суб`єкту владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Згідно з частиною п`ятою статті 45 цього Закону документи про призначення (перерахунку) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Отже, в питанні переведення з одного виду пенсії на інший повноваження органу Пенсійного фонду зводяться до: або позитивного вирішення для особи, або відмови в переведенні. Тобто, в цій частині відсутні дискреційні повноваження, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилково обрав спосіб захисту порушеного права, передбачений абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права. Суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства. В силу статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. В абзаці 1 частини четвертої статті 245 КАС України йдеться про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Матеріали справи свідчать про те, що позивачем було виконано всі вимоги щодо подання заяви та надано повний перелік документів (оскаржуване рішення не містять посилання на недоліки поданих документів), а підстави, визначені ГУ ПФУ в Запорізькій області для відмови у переведенні на пенсію по інвалідності, визнані судом протиправними, оскільки, позивач має усі визначені законом умови на призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону України «Про державну службу». Тому наявні підставі для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов`язання перевести на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України № 3723-ХІІ. Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У цій справі встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що дії зобов`язального характеру щодо переведення на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України № 3723-ХІІ має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі. У зв`язку з викладеним рішення суду першої інстанції в частині обраного способу захисту порушеного права позивача підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового рішення про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 09 січня 2024 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Крім того, для належного захисту порушених прав ОСОБА_1 слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити і здійснити нарахування й виплату з 09 січня 2024 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.01.2024 №2300-0602-8/1555 та № 2300-0602-8/1558. Вказана позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18. Оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення не в повному обсязі враховано висновки Великої Палати Верховного Суду та неправильно застосовано норми матеріального права (щодо зобов`язальної частини позовних вимог), то відповідно до статті 317 КАС України апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині зобов`язального характеру з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування оскаржуваного рішення з вищенаведених підстав, адже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги позивача. Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки її доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2024 про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. Прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 09 січня 2024 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.01.2024 №2300-0602-8/1555 та № 2300-0602-8/1558. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.