Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/43677/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/43677/23 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Безименної Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №932310138388 від 17.03.2023 про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на пенсію як державному службовцю по віку відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 з 10 березня 2023 року та здійснити розрахунок пенсії згідно довідок про складові заробітної плати Головного управління пенсійного фонду України у Київській області (від 09.03.2023 року №59/106-03, від 09.03.2023 №60/106- 03) у розмірі 60% заробітної плати позивача; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №932310138388 від 17.03.2023 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію як державному службовцю по віку відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 з 10 березня 2023 року та здійснити розрахунок пенсії згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області від 09.03.2023 №59/106-03, від 09.03.2023 №60/106-03 у розмірі 60% заробітної плати, з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, призначену за нормами Закону України від 09.07.2003 № 1058-VIII "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивачу було відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, згідно Закону України "Про державну службу", оскільки, станом на 01.05.2016 не мала стажу державної служби 20 років. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058- ІV від 09.07.2003 з 2012 року. На момент призначення пенсії ОСОБА_1 не звільнилась та продовжувала працювати на посаді головного державного фінансового інспектора Кагарлицької об`єднаної державної фінансової інспекції (з 28.12.2011 до 04.12.2015), головного спеціаліста фінансово-економічного відділу Кагарлицького об`єднанного управління Пенсійного фонду України Київської області (з 18.07.2017 по 13.06.2019), головного спеціаліста загального відділу управління адміністративного забезпечення ГУ ПФУ у Київській області (з 14.06.2019 по 12.07.2019), головного спеціаліста відділу з ретроконверсії управління застосування пенсійного законодавства (з 12.07.2019 по 03.04.2023), головного спеціаліста відділу з ретроконверсії №2 управління з ретроконверсії (з 03.04.2023 по 30.06.2023). Станом на 10.03.2023 року стаж роботи ОСОБА_1 , як державного службовця, становить 22 роки 02 місяці. 10 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Київській області із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії, а саме: переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону "Про державну службу" з урахуванням довідок ГУ ПФУ у Київській області від 09.03.2023 №59/106-03, 60/106-03. За наслідками розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення №932310138388 від 17.03.2023, яким відмовлено в перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок, оскільки, станом на 01.05.2016 заявниця не працювала на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби та відсутній стаж не менше як 20 років на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України №3723-ХІІ від 16.12.1993 "Про державну службу" (16 років державної служби на 01.05.2016). Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016 року. Відповідно до п. 2 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону 889-VІІІ передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону 889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, що і дотримано позивачем. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом 889-VІІІ займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом 889- VІІІ мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. Отже, до 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Починаючи з 01.05.2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону 889-УІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. При цьому, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Аналізуючи наведені норми, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17, у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі № 676/6166/17. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.03.2023 року №932310138388 відмовлено позивачу в перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок. Щодо стосується обчислення розміру пенсії державного службовця, слід зазначити наступне. Частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна заробітна плата як - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці [норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки]. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок [окладів] і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата як - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналогічні положення містяться й в підпунктах 2.2.2 та 2.2.7 пункту 2.2. Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 році за № 114/8713 (далі - Інструкція № 5), де вказано, що до складу фонду додаткової заробітної плати входять премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування; суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників. Відповідно до підпунктів 2.3.2 та 2.3.3 пункту 2.3 Інструкції № 5 до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат входять: винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов`язків. Згідно із ч. 1 статті 66 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати, доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). Відповідно до пункту 1 статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону. Тобто, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Дана правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16.09.2014 року у справі № 21-314а14. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що отримані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 березня 2019 року у справі №712/14740/16-а, у постанові від 14.08.2018 року у справі № 468/1212/16-а, у постанові від 14.08.2018 року у справі № 127/15400/17, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 415/6846/16-а, у постанові від 23.11.2018 року у справі №638/981/17, у постанові від 23.11.2018 року у справі №184/157/17 та у постанові від 02.04.2019 у справі № 570/4196/16-а. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що пенсія позивачці повинна обчислюватись згідно довідок, які видані Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області від 09.03.2023 №59/106-03, 60/106-03). З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення та зобов`язав відповідача вчинити дії з метою призначення (переведення) позивача на отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу", провівши перерахунок та виплату недоплачених коштів. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Безименна Н.В.