Постанова 4811 № 452/603/24

Справа № 452/603/24 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С. Провадження № 22-ц/811/1064/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді: Мікуш Ю.Р., суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. розглянувши у м. Львові у відсутності учасників справи цивільну справу №452/603/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника адвоката Галишина Андрія Васильовича на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні рішення та дії державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментах від 31.01.2024 року у ВП №73163465 та його скасування,- в с т а н о в и в : Заявник звернувся до суду із скаргою на неправомірні рішення та дії головного державного виконавця Звір І.М. щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментах. Свої вимоги мотивує тим, що державним виконавцем Звір І.М. проведено розрахунок заборгованості по аліментах починаючи з 19.09.2023р. по 31.01.2024р., який він вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню; зазначає, що про виданий судовий наказ та відкриття виконавчого провадження до 30.01.2024р. він не знав, оскільки не проживає за місцем направлення йому кореспонденції державним виконавцем; вважає, що при розрахунку заборгованості державний виконавець мала б взяти за основу середньомісячну заробітну плату, оскільки 23.11.2023р. був звільнений із військової служби; зокрема звертає увагу, що за період з 19.11.2023р. по 30.09.2023р. та наступні місяці жовтень та листопада 2023р. не відповідає арифметичним розрахункам, оскільки утримання аліментів не проводиться із грошового забезпечення, що не має постійного характеру, а саме додаткових виплат в період дії воєнного стану; крім того, саме він опікується дітьми, оскільки їх мати ОСОБА_2 перебуває на заробітках в Республіці Польща, він надсилав їм кошти на картковий рахунок старшого повнолітнього сина Назара, що підтверджується квитанціями доданими до матеріалів справи; тому просить визнати дії державного виконавця неправомірним, скасувати розрахунок заборгованості по аліментах та зобов`язати державного виконавця провести розрахунок із врахуванням середньомісячної заробітної плати для даної місцевості. Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги відмовлено. Ухвалу оскаржили ОСОБА_1 та його представник адвокат Галишин А.В. В апеляційній скарзі зазначають, що вважають ухвалу незаконною, оскільки судом не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважають, що розрахунок заборгованості за період з 19.09.2023 по 31.01.2024 року проведений державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема не враховано, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас через сімейні обставини. Звертає увагу, що заява про примусове стягнення подана не стягувачем та лише 26 жовтня 2023 року. Відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний проводити розрахунок по аліментах щомісячно, чого зроблено не було. Висновки суду суперечать вимогам ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Судом не враховано, що Стягувачка не опікується дітьми, а навпаки саме він надає їм матеріальну допомогу, зокрема згідно з квитанціями він переказав сину ОСОБА_3 26.12.2023 року на обох дітей - 20000 грн., 22.11.2022 року -50000 грн.,19.03.2023 року-15000 грн.,16.11.2023 року-1500 грн.,15.09.2023 року -3000 грн.,18.10.2023 -1500 грн.,18.08..2023-10000 грн.,11.08.2023 року -3000 грн. ,23.05.2023-10000 грн. При обчисленні розрахунку від 31.01.2024 року державний виконавець не врахував, що додаткові виплати на час воєнного стану мають тимчасовий характер, а тому аліменти з додаткової винагороди на час воєнного стану не стягуються. Просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до ст.360 ЦПК України його відсутність не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено такі обставини. 25.09.2023р. Самбірським міськрайонним судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4(однієї четвертої) частки із усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19.09.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. 26.10.2023 року до Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ ДВС) ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття до виконання судового наказу №452/3787/23; 27.10.2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №73163465, про що винесено постанову. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику за адресою вказаною у виконавчому документі. Згідно відповіді на запит №186857978 від 03.01.2024 з Пенсійного фонду України про фізичних осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про їх останнє місце роботи державним виконавцем отримано інформацію, що ОСОБА_1 отримує доходи у ІНФОРМАЦІЯ_2 та військовій частині НОМЕР_2 . 03.01.2024 року головним державним виконавцем Самбірського ВДВС винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та скеровано до в/ч НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Із повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 23.11.2023р. був з звільнений у запас та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до довідки №42 від 24.01.2024 року виданої В/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 за вересень 2023 року виплачено 43988,11 грн. в тому числі додаткова винагорода 23000 грн., за жовтень 2023 року 50883,11 в тому числі додаткова винагорода 30000 грн., за листопад 2023 року 91063,15 грн. в тому числі додаткова винагорода 23000 грн. 30.01.2024р ОСОБА_1 повідомив державного виконавця , що знаходиться на обліку в УСЗН Дрогобицької міської ради по догляду за особою, яка його потребує, про що складено акт. Відповідно до відповіді №575 від 06.02.2024р. управління соціального захисту населення Дрогобицької міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на обліку не перебуває та не отримує жодних видів допомоги чи компенсацій. Як вбачається з доводів скарги, боржник не погоджується з розрахунком заборгованості з тих підстав, що заборгованість розрахована із усіх видів доходу у тому числі із додаткової винагороди на період дії воєнного стану. Просить провести розрахунок з врахуванням даних середньої заробітної плати працівника для даної місцевості та врахувати квитанції про оплату аліментів за вересень, жовтень, листопад 2023 року. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії головного державного виконавця Самбірського ВДВС Звір І.М. по здійсненню розрахунку розміру заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні №73163465 є правомірними. З 16.11.2022р., стягнення аліментів провадиться також і з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану з врахуванням змін внесених постановою КМУ від 11.11.2022 року №1263. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження"). На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно зі статтею 71 Закону "Про виконавче провадження" порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У частинах першій, третій статті 195 СК України зазначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Як вбачається з матеріалів справи інформацію про джерела та суми доходів боржника виконавець отримав лише 03 січня 2024 року (а.с.20). Без інформації про джерела та розміри доходів державний виконавець не мав змоги провести розрахунок заборгованості, а отримавши таку інформацію 31 січня 2024 року здійснив розрахунок. Наведене спростовує доводи скаржника про неправомірність дій виконавця щодо не проведення розрахунку щомісячно. Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість повинна нараховуватись із розміру середньої заробітної плати працівників для даної місцевості є безпідставними, оскільки до 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_2 , тому розрахунок проведений із отриманих доходів, а після звільнення з військової служби, тобто за грудень та січень з розміру середньої заробітної плати працівників для даної місцевості. Твердження скаржника про те, що аліменти не повинні стягуватись із додаткової винагороди, яка виплачується відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року лише на час воєнного стану, а тому на його думку не має постійного характеру є безпідставними враховуючи таке. Відповідно до п.8 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 «ПЕРЕЛІК видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей,батьків, інших осіб»( в редакції чинній на час проведення розрахунку) з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом. Грошовим забезпеченням,яке не має постійного характеру є одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Додаткова винагорода виплачувалась ОСОБА_1 щомісячно, а тому не вважається такою, що не має постійного характеру. Воєнний стан введений 24 лютого 2022 року та не припинений станом на час розгляду скарги, тобто не є короткочасним. Суд першої інстанції належним чином дослідив фактичні обставини справи та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги. Аргументи апеляційної скарги про те, що державним виконавцем безпідставно не зараховані кошти, які боржник сплатив 15 вересня 2023 року в розмірі 3000 грн., 18 жовтня 2023 року в розмірі 1500 грн. та 16 листопада 2023 року в розмірі 1500 грн. є безпідставними, оскільки судом правильно зазначено, що у поданих скаржником квитанціях за цей період платником зазначена ОСОБА_5 , тобто друга дружина боржника, а призначення платежу погашення кредиту. ОСОБА_1 не надав суду доказів про те, що повнолітній син ОСОБА_6 не має кредитних зобов`язань, щоб можна було зробити висновок про те, що призначення платежу вказано помилково. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші доводи апеляційної скарги не стосуються предмету оскарження в цій справі та не можуть бути прийняті до уваги. Зважаючи на викладене підстав для задоволення апеляційної скарги судом не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1 ;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Галишина Андрія Васильовича залишити без задоволення. Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2024 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 25 вересня 2024 року. Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш Судді: Т.І. Приколота Р.В. Савуляк