Ухвала КЦС ВС № 208/6136/15-ц

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2023 року м. Київ справа № 208/6136/15-ц провадження № 61-11104ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2022 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ) Хаймової Х. О., заінтересована особа - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хаймової Х. О. Костянтинівський районний суд Донецької області ухвалою від 14 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 липня 2023 року, відмовив у задоволенні скарги. У липні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2022 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 липня 2023 року. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки не надано належну оцінку доводам позивача, не досліджено докази у справі. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем було дотримано вимоги закону щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів з розрахунку від середньої заробітної плати працівника для місцевості, в якій проживає ОСОБА_1 , оскільки стосовно заявника відсутні дані щодо працевлаштування та отримання доходів. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до частин 1, 3, 4, 6, 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/2 від 02 квітня 2012 року виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, державний виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у разі наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Щодо визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, присуджених у частці від заробітку (доходу), державний виконавець зобов`язаний виходити з того, чи працював платник аліментів станом на час утворення заборгованості зі сплати аліментів. За умови відсутності доказів працевлаштування платника аліментів державний виконавець для обчислення суми заборгованості зі сплати аліментів зобов`язаний виходити з розміру середньої заробітної плати для працівника відповідної місцевості. Таким чином, виходячи, зокрема, зі встановленого Сімейним кодексом України обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, національне законодавство передбачає відсутність підстав для нарахування заборгованості зі сплати аліментів, які стягуються в порядку примусового виконання рішення суду, лише у разі відсутності спору між боржником та стягувачем щодо сплати аліментів, водночас у разі утворення заборгованості державний виконавець зобов`язаний враховувати факт працевлаштування боржника станом на час утворення заборгованості зі сплати аліментів. У скарзі на дії державного виконавця ОСОБА_1. посилався на те, що з 21 липня 2015 року він офіційно не працевлаштований. Водночас, заявник зазначав, що державним виконавцем безпідставно була визначена місцевість для визначення середнього доходу працівника для даної місцевості для обчислення суми заборгованості зі сплати аліментів. Водночас, заявник вказує на те, що надавав матеріальне забезпечення сину, який тривалий час мешкав у нього і перебував на повному утриманні батька, що стало причиною тривалого неподання його колишньою дружиною виконавчого листа до відділу виконавчої служби України. Суд першої інстанції встановив, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року у справі № 208/6136/15 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 11 серпня 2015 року, а починаючи з 08 липня 2017 року в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. 02 червня 2021 року державним виконавцем зроблено розрахунок заборгованості № 65083767 та визначено, що станом на 01 червня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 156 375,35 грн. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що заявник не надав на підтвердження своїх доводів будь-яких доказів, які б ставили під сумнів правильність здійсненого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, зокрема на підтвердження добровільного утримання дитини, проживання в іншій місцевості на час утворення заборгованості тощо. Додатково суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі надав оцінку позиції заявника стосовно того, що останній не зобов`язаний нікому нічого доказувати, та зауважив, що такі переконання ОСОБА_1 суперечать положенням чинного ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, суди попередніх інстанцій неодноразово вказували заявнику на правильність дій державного виконавця щодо встановлення наявності заборгованості зі сплати аліментів та порядку її обчислення, виходячи з розміру середньої заробітної плати працівника відповідної місцевості внаслідок відсутності доказів працевлаштування боржника. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Посилання заявника на відсутність підстав для нарахування заборгованості зі сплати аліментів не доводять протиправність оскаржуваних судами попередніх інстанцій судових рішень, оскільки суди встановили відсутність доказів щодо надання заявником коштів на утримання дитини. Не спростовують висновки судів попередніх інстанцій посилання в касаційній скарзі на те, що суди протиправно вважали правомірним проведення розрахунку з серпня 2015 року до лютого 2017 року, виходячи з заробітної плати працівника у Київській області, оскільки зареєстрував місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 лише 22 лютого 2017 року. Так в оскаржуваних судових рішеннях вказано на відсутність доказів на підтвердження проживання заявника в іншій місцевості на час утворення заборгованості. За таких обставин доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які були предметом аналізу судів попередніх інстанцій, а отже такі обставини не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції порядку вручення копії оскаржуваної постанови заявнику також не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають, а є суттєвими під час вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких умов у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити. Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2022 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ) Хаймової Х. О., заінтересована особа - ОСОБА_2 . Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко