Постанова 4803 № 203/2117/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6649/25 Справа № 203/2117/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Никифоряка Л.П., суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання Триполець В.О., Учасники справи: заявник (боржник): ОСОБА_1 , заінтересована особа (стягувач): ОСОБА_2 , особа, дії якої оскаржуються: головний державний виконавець Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніна Валентина Олександрівна, розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Єдаменко С.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У березні 2025року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на дії державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніної Валентини Олександрівни (далі Ірпінський ВДВС, державний виконавець), заінтересована особа ОСОБА_2 . Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що на примусовому виконанні у Ірпінському ВДВС перебуває виконавче провадження № 67185247 з примусового виконання судового наказу, виданого 29 січня 2021року Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи утримання з 06 січня 2021року. Вказував, що з моменту відкриття виконавчого провадження жодного розрахунку заборгованості по аліментах від державного виконавця він не отримував. В подальшому його картковий рахунок було заблоковано банківською установою, від якої він дізнався, що його банківський рахунок було заблоковано на підставі постанови державного виконавця про арешт коштів боржника з метою стягнення заборгованості по вказаному виконавчому провадженню. 26 березня 2025року у Ірпінському ВДВС йому було повідомлено, що вказаний арешт було накладено в зв`язку з наявною заборгованістю по сплаті аліментів. Також він отримав розрахунок заборгованості по аліментам (вперше за весь час з моменту відкриття виконавчого провадження) та постанову про накладення штрафу від 26 березня 2025року. Заявник вважав, що вказаний розрахунок заборгованості та винесена на його підставі постанова про накладення штрафу містять невірний розмір заборгованості. Зокрема, за деякі місяці 2021року (квітень, листопад) та 2022року (березень-вересень), коли у нього були відсутні доходи, державним виконавцем була нарахована заборгованість відповідно до середньомісячної заробітної плати по Бучанському району. Однак, у вказані місяці він не мав жодних доходів, що підтверджує інформація з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загально-обов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-7). Також зазначав, що відсутність у нього доходів починаючи з березня 2022року пов`язана з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. Він разом зі своєю теперішньою родиною перебував весь час в окупації в місті Буча (яка тривала фактично майже 1,5 місяці) і відповідно жодних доходів ні під час окупації міста Буча ні в подальші кілька наступних місяців (протягом яких тривало відновлення нормального життя в місті Буча) не мав. В цей складний період життя він фактично виживав за рахунок отриманої гуманітарної та волонтерської допомоги. І лише починаючи з жовтня 2022року у нього з`явився постійний дохід у формі заробітків від трудової діяльності. Крім того заявник вважав, що фактична заборгованість боржника ОСОБА_1 не відповідає тому розміру заборгованості вказаної державним виконавцем в розрахунку та в постанові про накладення штрафу. Ураховуючи викладене, заявник виклав вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу від 26 березня 2025року у виконавчому провадженні № 67185247 на суму 72 883,31 грн. та зобов`язання державного виконавця провести перерахунок заборгованості по аліментам. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що дії державного виконавця зі складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та постанови про накладення штрафу від 26 березня 2025року вчинені з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги 09 травня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали суду та задоволення скарги повністю. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції не врахував ні даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загально-обов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу, ні інших обставин, що мають значення для справи. Вказував, що державний виконавець в порушення вимог частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» не проводив щомісячні розрахунки заборгованості та не повідомляв про наявну заборгованість боржника, а провів такий розрахунок лише тоді, коли сам боржник з`явився до виконавчої служби. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали. Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2025року витребувано з Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу, та 21 травня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025року. 12 червня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 09?? год 24 червня 2025року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 29 січня 2021року Іллічівським районним судом міста МаріуполяДонецької області видано судовий наказ у справі № 264/86/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи утримання з 06 січня 2021року /а.с.15/. 22 жовтня 2021року постановою державного виконавця Бучанського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лемберської О.І. за вказаним судовим наказом відкрито виконавче провадження № 67185247 /а.с.16-17/. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, складеного головним державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніною В.О., заборгованість по сплаті аліментів у виконавчому провадженні № 67185247, станом на 28 травня 2025року складає 145 766,62грн /а.с.19-22/. З вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що головним державним виконавцем у квітні, листопаді 2021року та за березень-вересень 2022року ОСОБА_1 була нарахована заборгованість відповідно до середньомісячної заробітної плати по Бучанському району. У квітні, листопаді 2021року та за березень-вересень 2022року, у скаржника були відсутні доходи, що підтверджується інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-7) /а.с.26-28/. 26 березня 2025року державним виконавцем Ірпінського ВДВС Дороніною В.О. у виконавчому провадженні № 67185247 було винесено постанову про накладання штрафу /а.с.18/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що державним виконавцем оскаржуваний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 67185247 та винесена на його підставі постанова про накладання штрафу складені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейного кодексу України, у межах його повноважень. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні судового рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». Так, у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012року № 512/5, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. З наведеного вбачається, що при обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів, виконавець мав діяти з дотриманням принципу законності, вимог Закону України «Про виконавче провадження», нараховуючи аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Згідно статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом. Пунктом 4 розділу XVI Особливості виконання рішень про стягнення аліментів Інструкції з організації примусового виконання рішень, сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. За нормами статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцем знаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. З аналізу даних норм права слід зробити висновок, що заборгованість по аліментам особі, яка не працювала на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для місцевості за місцем виконання судового рішення. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004року за № 114/8713. Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Такий правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021року у справі № 759/1727/16. Тому є неспроможними доводи апеляційної скарги щодо неправомірності здійсненого у квітні, листопаді 2021року та за березень-вересень 2022року державним виконавцем розрахунку заборгованості по аліментам, оскільки діюча на той час норма статті 195 СК України та зазначена Інструкція передбачали визначення розміру заборгованості аліментів для платника, який не працював на час виникнення заборгованості і не працює, виходячи із середньої зарплати працівника для даної місцевості. Натомість заявник, заперечуючи проти розрахунку, намагається перекласти тягар доказування на іншу сторону виконавчого провадження, тоді як державний виконавець при здійсненні розрахунку заборгованості по аліментам діяв у передбачений законом спосіб та порядку. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за аліментами, здійснений державним виконавцем Ірпінського ВДВС Дороніною В.О., як і постанова про накладення штрафу від 26 березня 2025року, відповідають вимогам закону. Оскільки на момент складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення постанови про накладення штрафу від 26 березня 2025року у виконавчому провадженні № 67185247 державним виконавцем не порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що відсутність у нього доходів починаючи з березня 2022року пов`язана з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну та він разом зі своєю теперішньою родиною перебував весь час в окупації в місті Буча (яка тривала фактично майже 1,5 місяці) і відповідно жодних доходів ні під час окупації міста Буча ні в подальші кілька наступних місяців (протягом яких тривало відновлення нормального життя в місті Буча) не мав, не є підставою для припинення стягнення аліментів та їх розрахунку. За відсутності інформації про доходи боржника державний виконавець, так само як і суд, позбавлений можливості визначити всіх видів доходу платника аліментів і тому, має застосовувати положення статті 195 СК України. Оскільки Інструкцією з організації примусового виконання рішень передбачена можливість у разі отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір здійснення перерахунку заборгованості державним виконавцем, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернення з такими даними до державного виконавця для здійснення перерахунку, у разі їх відповідності законодавчо визначеному мінімуму розміру аліментів. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 червня 2025року. Судді: