Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/4899/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року Справа № 705/4899/23 Провадження № 22-ц/821/1160/24 Категорія: 306010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Василенко Л. І., суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М., секретаря Ярошенка Б. М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Расторгуєва Олександра Валерійовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, у складі судді Єщенко О. І., в с т а н о в и в : У вересні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Расторгуєва О. В. звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою. Позовна заява мотивована тим, що 26.07.2023 ОСОБА_2 , працюючи на посаді організатора екскурсій в НДП «Софіївка» НАН України, звернулася до Президента Національної академії наук України Загороднього А .Г. та до Уманського міського голови ОСОБА_3 зі скаргою, в якій без наявності належних, достатніх та достовірних доказів звинуватила ОСОБА_1 , керівника НДП «Софіївка» НАН України, у протиправній поведінці та численних ганебних вчинках. У свою чергу позивач має досвід роботи в парку понад 25 років і впродовж цього часу відзначався важливими, цінними та почесними здобутками. Враховуючи період воєнного стану, який зумовив зменшення фінансування та певні обмеження, позивач і надалі продовжує виконувати всі необхідні ремонтно-будівельні, реставраційні та науково-організаційні заходи. Всупереч додержанню законів, загально визначених правил співжиття та принципів людської моралі, відповідач безпідставно звинувачує та робить причетним позивача до смерті попередніх співробітників НДП «Софіївка» НАН України, що є неприпустимим. При цьому, що є беззаперечні підтвердження того, що ці особи померли природнім шляхом. Далі у своїй скарзі відповідач висловлює своє невдоволення та неправдиві дані щодо відмови їй в преміюванні. Проте позивач цілком обґрунтовано надає пояснення щодо цього. А саме, що відповідач замовчує той факт, що вона, згідно з договором про матеріальну відповідальність, повинна щороку підписувати інвентаризаційні описи. Відповідач відмовилась це робити, посилаючись на свою недовіру до членів колективу та в.о. директора. При цьому, комісією парку було підтверджено всі факти і на неї складено відповідний акт. Також відповідач скористалася можливістю висунути претензії щодо виборчого процесу, вказавши, що «мала б прийти справді гідна людина», замовчуючи той факт, що одним з кандидатів був її син. Тобто можна сказати, що в діях відповідача вбачається сенс просування одного кандидата шляхом пригноблення іншого. Далі відповідач оскаржує рішення позивача щодо закупівлі турнікетів і збору коштів за вхід до парку, проте все було здійснено відповідно до чинного законодавства без порушень, а в результаті ще й дозволило автоматизувати систему контролю придбання квитків та збільшило надходження до парку «Софіївка» від вхідної плати. В наступних висловлюваннях відповідач спрямовує негатив на те, що парк припинив бути джерелом натхнення за керівництва позивача, знову ж таки не пред`явивши для цього прийнятних та допустимих доказів. Діяння позивача показують, що не було ніяких протиправних дій, вчинених у парку, а навпаки було проведено благодійний концерт, де зібрано кошти на допомогу ЗСУ. Посилаючись на вищезгадані факти, очевидним є те, що позивач не вчиняв незаконних дій до відповідача, його сім`ї, а також не зловживав своїм становищем та роботою. Представник у позові зазначив, що варто врахувати, що вимоги керівництва щодо виконання працівниками парку своїх безпосередніх прямих обов`язків не можна вважати конклюдентними діями. Відповідач не усвідомлює свою відповідальність за те, що такі гучні та необґрунтовані звинувачення завдають шкоди не тільки позивачу, а й ставлять під сумнів репутацію всього парку та колективу. Поширення інформації, яка не відповідає дійсності, явно впливає на зниження соціальної оцінки, цінності позивача в очах оточуючих, колективу. Недостовірна інформація була розповсюджена шляхом доведення її до відома певного кола осіб та порушує право особи на недоторканість ділової репутації. Внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, позивач переніс моральні страждання, втратив душевний спокій, та крім того, було порушено стосунки позивача з колегами і знайомими. Виходячи з вищевикладеного позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 , а саме: висловлення відповідача про «численні ганебні вчинки» та «протиправну поведінку» позивача; про причетність позивача до смерті попередніх працівників НДП «Софіївка» НАН України, як зазначає у своїй скарзі відповідач: «що у ОСОБА_4 вже є практика доводити наших співробітників до такого стану», а також наклеп на позивача у «жорстоких безпідставних звинуваченнях та оббріхуваннях» та у «всілякому приниженні» свого колеги; щодо відмови відповідачеві у преміюванні, як зазначив сам відповідач: «продовжується психологічний тиск шляхом безпідставної відмови в моєму преміюванні»; щодо виборчого процесу, де відповідач зазначала, що «виборчий процес було проведено з порушенням» і «мала б прийти справді гідна людина»; висловлення відповідача про вчинення позивачем протиправних дій на посаді, а саме щодо незаконної закупівлі турнікетів і збору коштів на вхід до парку; висловлення відповідача про те, що парк припинив бути «джерелом натхнення» за керівництва позивача: «навіть не віриться, що всього за один рік ОСОБА_5 було зроблено скільки негативу з нашим парком і колективом». Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію та відомості, які поширені до Президента НАН України Загороднього ОСОБА_6 та до Уманського міського голови ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 у такий же спосіб, у який вони були поширені. Тобто звернутися до зазначених осіб із заявою, в якій визнати всю вищевикладену поширену інформацію недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінивши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність ОСОБА_1 до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є не фактичними твердженнями, а оціночними судженнями ОСОБА_2 , відображає її суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та її власній оцінці. ОСОБА_7 , звертаючись 26.07.2023 з листами до президента НАН України ОСОБА_8 та голови Уманської міської ради ОСОБА_3 , просила врахувати зазначену нею інформацію в діяльності НАН України та Уманської міської ради, отже, оспорювані висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних правопорушень. Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Також, враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено підстав для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000 грн задоволенню не підлягають. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Расторгуєва О. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, щодо дій відповідача вказавши, що розповсюджена недостовірна інформація була визнана як оціночне судженняі. Скаржник вважає, що описані в заявах відповідача події не могли бути оціночним судженням, а беззаперечно є описом подій, які фактично не відбувалися, при цьому відповідач послався на існування свідків такої події. Скаржник зауважує, що суд першої інстанції взагалі проігнорував обов`язковість перевірки та встановлення на відповідність дійсності доводів позивача про те, що відповідач висловлювався саме з приводу конкретних фактів. Відзив на апеляційну скаргу Представник ОСОБА_2 адвокат Бухун Ю. В. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому рішення суду є законним, обґрунтованим, у зв`язку із чим просив залишити рішення без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 гривень. Зауважив, що із аналізу всього змісту інформації, яка викладена в листах, вбачається, що ОСОБА_2 висловлювала свою думку стосовно діяльності ОСОБА_1 , використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби. Тому поширену інформацію щодо позивача слід розцінювати лише як критику його дій, тобто спірні вислови є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанцій Відповідач ОСОБА_2 працювала в НДП «Софіївка» НАН України, з 01.06.2022 на посаді організатора екскурсій та 11.10.2023 була звільнена за власним бажанням. 26.07.2023 ОСОБА_2 направлено президенту Національної академії наук України ОСОБА_8 листа, в якому вона просила врахувати наведене нею та належним чином відреагувати на скаргу і вжити заходів правомірного впливу відносно ОСОБА_4 та врахувати викладену нею інформацію в діяльності НАН України, а також переглянути рішення щодо призначення ОСОБА_4 на посаду в.о. директора НДП «Софіївка» НАН України, оскільки таке рішення ні до чого, окрім розрухи та беззаконня призвести не здатне. У листі були зазначені висловлювання, на які посилається позивач у позовній заяві та які просить спростувати /а.с. 11-13/. 26.07.2023 ОСОБА_2 направлено Уманському міському голові ОСОБА_3 аналогічного листа, в якому вона просила врахувати наведене нею та належним чином відреагувати на скаргу і вжити заходів правомірного впливу відносно ОСОБА_4 та врахувати викладену інформацію в діяльності Уманської міської ради /а.с. 14-16/. Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного. Статтею 3 Конституції України, ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності. У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоровя, життя; честь, гідність і ділова репутація; імя (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоровя людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню. У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Водночас у п. 4 приведеної Постанови судам роз`яснено, щопід поняттям «гідність» розуміється визнання цінності кожної людини як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) уявленням про добро і зло; під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. У п. 19 даної Постанови судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2017 у справі №6-639цс17, постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №757/33799/15-ц. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 01.02.2018 у справі №757/33799/15-ц та від 13.03.2019 у справі №918/233/18. Позивачем стверджується те, що відповідачем відносно нього в листах до Президента Національної академії наук України Загороднього А. Г. та до Уманського міського голови ОСОБА_3 , була розповсюджена недостовірна інформація, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Поширення такої інформації, на думку позивача, вплинуло на зниження соціальної оцінки, цінності позивача в очах оточуючих, колективу, завдало значних моральних страждань, спричинило втрату душевного спокою та крім того було порушено стосунки позивача з колегами та знайомими. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є публічною особою, обіймає посаду в.о. директора Національного дендрологічного парку «Софіївка» та є депутатом Уманської міської ради. Оцінивши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність ОСОБА_1 до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд дійшов висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є не фактичними твердженнями, а оціночними судженнями ОСОБА_2 , відображає її суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та її власній оцінці. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що висловлювання відповідача відносно позивача є оціночними судженнями ОСОБА_2 , які відображають її суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та її власній оцінці. Також судом зроблено правомірний висновок про те, що ОСОБА_7 , звертаючись 26.07.2023 з листами до президента НАН України ОСОБА_8 та голови Уманської міської ради ОСОБА_3 , просила врахувати зазначену нею інформацію в діяльності НАН України та Уманської міської ради, отже, оспорювані висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних правопорушень. Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Вірними також є висновки суду першої інстанцій щодо відмови у позовних вимог про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, так як дані вимоги є похідними від основних. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обовязку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). З огляду на наведене, безпідставними є і доводи скаржника відносно того, що суд першої інстанції поклав тягар доказування на позивача, при цьому відповідач не спростував недостовірну інформацію щодо позивача. За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень обгрунтувань позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі зясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень ч. 3 ст. 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та обєктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обовязковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до п.п. «б» та «в» п. 4) ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції немає. При поданні відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Бухун Ю. В. заявив вимогу про стягнення судових витрат на правничу допомогу з скаржника ОСОБА_1 , зазначивши в мотивувальній частині орієнтовний розмір 20 000 грн, при цьому не долучивши до нього жодних доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Враховуючи те, що представником ОСОБА_2 адвокатом Бухуном Ю. В. було заявлено вимогу про стягнення витрат з скаржника на професійну правничу допомогу, проте жодних доказів на підтвердження понесення таких витрат не надано, заперечення представника позивача, тому дана заява підлягає залишенню без розгляду. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Расторгуєва Олександра Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: Н. І. Гончар О. М. Новіков