Постанова 4821 № 703/6146/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2025 року Справа № 703/6146/23 Провадження № 22-ц/821/289/25 Категорія: 301030400 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., секретаря Глущенко І. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Примака Володимира Андрійовича на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та скасування запису про державну реєстрацію, у складі судді Кривої Ю. В., повний текст рішення складено 21 листопада 2024 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та скасування запису про державну реєстрацію. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що вона та її чоловік ОСОБА_3 шляхом приватизації набули право спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , отримавши свідоцтво про право власності на житло, видане органом приватизації Смілянського міськвиконкому від 02 лютого 1994 року за № 67-РП. Право власності було зареєстровано в Смілянському КП «ЧООБТІ». Після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач в порядку спадкування по закону прийняла у спадщину належну йому 1/2 частину зазначеної вище житлової квартири та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 квітня 1996 року, посвідчене нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Таран Г. І., реєстровий №1196. Право власності було зареєстровано в Смілянському КП «ЧООБТІ» 24 вересня 1996 року. Позивач стверджує, що заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно до КП «ЧООБТІ» вона не подавала. Водночас, 26 жовтня 2023 року вона звернулась до державного реєстратора з метою внесення відомостей про право власності на належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому виявилось, що згідно даних реєстру та відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно реєстраційного номеру майна № 8291861, за вказаною адресою право власності на квартиру загальною площею 34,6 кв.м. зареєстроване за відповідачем по справі ОСОБА_2 . Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано право власності на однокімнатну житлову квартиру загальною площею 34,6 кв.м., що належить ОСОБА_2 ; номер запису 4103 в книзі

23. Позивач вказує, що згідно відповіді КП ЧОБТІ, наданої на запит адвоката Примака В. А., який надає їй правничу допомогу у вирішенні даного спору вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на однокімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 4103 в книзі 23, право власності останнього на означену житлову квартиру 10 листопада 2004 року зареєстроване реєстратором БТІ Пініною Л. А. Вважає, що внаслідок помилки реєстратора право власності на належну їй двокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , було помилково зареєстроване за відповідачем, оскільки у останнього відсутні будь-які правовстановлюючі документи на вказану квартиру. Відтак, на її думку, відповідач внаслідок помилки реєстратора, не вчиняючи будь яких правочинів, набув право власності на належне їй нерухоме майно - двокімнатну житлову квартиру. Вказуючи, що допущена помилка порушує конституційні права позивача щодо розпорядження власним майном та наголошуючи, що оскільки позивач позбавлена можливості відновити порушене право в позасудовому порядку, ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до суду. Вказує, що внаслідок помилки державного реєстратора порушено її майнові права, відтак просила скасувати запис державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційний номер № 8291861 від 08 листопада 2004 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 з одночасним вирішенням спору про визнання за нею права власності на означену квартиру. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та скасування запису про державну реєстрацію відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що дії державного реєстратора щодо внесення відомостей про державну реєстрацію не є підставою для набуття права власності, а є лише реєстрацією такого права. Матеріали справи не містять доказів, що позивач зверталася із заявою про внесення відомостей до Державного реєстру прав щодо права власності на належну їй квартиру. В ході судового розгляду встановлено, що державним реєстратором не приймалося рішення про виправлення технічної помилки чи відмову у її виправленні, адже до нього не надходила заява позивача про виправлення технічної помилки у порядку та формі, що визначені наведеними вище приписами. Також суд першої інстанції зазначив, що на час звернення позивача до суду із вказаним позовом, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Відтак, обраний позивачем спосіб судового захисту, - скасування запису про проведену державну реєстрацію права, у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Районним судом було встановлено, що станом на момент внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівних відомостей згідно інвентаризаційної справи та запису у реєстровій книзі № 23 за реєстровим № 4103 щодо права власності на квартиру за вказаною адресою відповідач не мав та не має жодних речових прав на неї. Зі змісту позовної заяви вбачається, що жодного аргументу щодо порушення прав позивача діями відповідача, позивачем не наведено. Таким чином, оскільки в ході розгляду справи судом не було встановлено факту протиправності дій відповідача, як і не встановлено порушення діями відповідача законних прав, свобод та інтересів позивача, та у зв`язку із тим, що відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не породжують жодних прав та обов`язків для відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Окрім того, судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , право на квартиру вона не втратила та вільно володіє означеною нерухомістю, а отже позивачу не потрібно окремо доводити та визнавати за собою право власності на цю квартиру. Суд констатував, що позивач не довела порушення її права власності на вказану квартиру відповідачем. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Примак В. А. зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційний суд, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що висновки суду викладені в оскаржуваному рішенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області не ґрунтуються на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, а тому суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позивачем позовних вимог. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 02 березня 2023 року у справі № 807/2915/14. Вважає, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе лише у випадку скасування рішення реєстратора КП «ЧООБТІ» про реєстрацію права власності і лише після цього державний реєстратор внесе відомості до реєстру про право власності. З огляду на вищевикладене підстави для реєстрації права власності у відповідача на житлову квартиру АДРЕСА_1 - відсутні. Тому вважає, що на сьогоднішній час конституційне право позивача порушено, адже частина належного їй майна була без відома позивача зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 . Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 42,8 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло виданим органом приватизації Смілянського міськвиконкому від 02 лютого 1994 року за № 67-РП та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 квітня 1996 року, посвідченим нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Таран Г. І., зареєстрованим в реєстрі за №1196 (а.с. 8, 9-10). З інформації про зареєстроване право власності, наданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 03 липня 2023 року за № 957-о вбачається, що станом на 01 січня 2013 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано в КП «ЧООБТІ» за ОСОБА_1 ; документи, що підтверджують право власності останньої: свідоцтво про право власності на житло виданим органом приватизації Смілянського міськвиконкому від 02 лютого 1994 року та свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори 17 квітня 1996 року, р. №1196 (а.с.6). Згідно інформації щодо показників технічної характеристики об`єкту нерухомого майна наданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 03 серпня 2023 року за № 957-о вбачається, що при проведенні технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_1 , встановлено, що розмір загальної плащі квартири становить 42,8 кв.м, розмір житлової площі 25,3 кв.м (а.с. 7). Вказане також підтверджується технічним паспортом на вказану двокімнатну квартиру (а.с.11-14). Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 351995874 від 26 жовтня 2023 року щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що за вказаною адресою зареєстровано право власності на однокімнатну житлову квартиру загальною площею 34.6 кв.м., що належить ОСОБА_2 , згідно архівного запису номер 4103 в книзі 23, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 08 листопада 2004 року (а.с.15-16). Відповідно до листа-повідомлення директора КП «ЧООБТІ» № 132 від 20 листопада 2021 року, наданого на запит представника позивача адвоката Примака В. А., вбачається, що згідно інвентаризаційної справи та запису у реєстровій книзі № 23 за реєстровим № 4103 наявні відомості про те, що станом на 27 листопада 1996 року за вказаним реєстровим номером було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , який 18 листопада 2004 року продав вказану квартиру. Відповідно, із вказаного повідомлення також вбачається, що за вказаним реєстровим номером право власності наквартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстроване (а.с.20). З наведеного слідує, що при внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівних відомостей згідно інвентаризаційної справи та запису у реєстровій книзі № 23 за реєстровим № 4103, державним реєстратором помилково внесено відомості про право власності на об`єкт нерухомого майна, який за адресою: АДРЕСА_2 , не знаходиться.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника - адвоката Примака В. А., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (аб. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України). Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 321 ЦК України про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_2 не є власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки її власником є позивач ОСОБА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності на житло виданим органом приватизації Смілянського міськвиконкому від 02 лютого 1994 року за № 67-РП та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 квітня 1996 року, посвідченим нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Таран Г. І., зареєстрованим в реєстрі за №1196. Тому, апеляційний суд, констатує, що позивачем жодного аргументу щодо порушення її прав діями відповідача не наведено та доказів не надано як до суду першої так і до апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV). Відповідно до ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18. Разом з цим, Закон № 1952-IV, крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист. Відповідно до ч.ч. 2,5 ст. 26 Закону № 1952-IV у разі якщо допущена технічна помилка, виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону (виправлення помилки, допущеної державним реєстратором), - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів. Відповідно до ч. 1 ст. 37 зазначеного Закону, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано окрім Законом № 1952-IV також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надала доказів звернення із заявою про внесення відомостей до Державного реєстру прав щодо права власності на належну їй квартиру. Відомості про відмову у внесенні відомостей до Державного реєстру прав, як і відомості про звернення позивача із заявою про виправлення допущеної технічної помилки під час внесення відомостей про речові права до Державного реєстру прав матеріали справи також не містять та позивачем не надано. Судом першої інстанції, також вірно встановлено, що державним реєстратором не приймалося одне із наведених вище рішень, адже до нього не надходила заява позивача про виправлення технічної помилки у порядку та формі, що визначені наведеними вище приписами. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вимог про скасування записів про державну реєстрацію речового права, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Доводи скаржника, щодо того, що у відповідача відсутні підстави для реєстрації права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки за відповідачем не було зареєстровано право власності на вказану квартиру. У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню неналежності обраного позивачем способу захисту. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого у справі рішення та фактично зводиться до незгоди позивача із прийнятим рішенням суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 02 березня 2023 року у справі № 807/2915/14, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним в рішенні суду першої інстанції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 адвоката Примака Володимира Андрійовича залишити без задоволення. Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 травня 2025 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко О. М. Новіков