Постанова Чернівецький апеляційний суд № 724/634/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м. Чернівці справа № 724/634/24 провадження 822/779/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Лисака І.Н., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Тодоряка Г.Д., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Недобоївської сільської ради Дністровського району Чернівецької області, апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Єфтеньєв О.Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Недобоївської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визначення місця проживання дитини. Посилався на те, що 21 серпня 2013 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . З 2020 року вони разом не проживають, оскільки ОСОБА_2 виїхала до Польщі. Їх спільний син з цього часу проживав разом із ним. 26 грудня 2023 року відповідачка повідомила позивача про бажання, під час канікул у школі, показати синові, як проходять у Польщі святкування, однак 01 січня 2024 року позивачу передзвонив син та повідомив його проте, що мати залишає його у Польщі, де він продовжить навчання. На даний час у нього виник спір із ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з позовом. Просив визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним за його місцем проживання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, оскільки забезпечує розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не взяв до уваги обставини та умови виїзду малолітнього ОСОБА_4 до Польщі. Також судом першої інстанції не надано оцінки місцю проживання та офіційного працевлаштування відповідача у Польщі. Крім того, в своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18). Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін. Посилається на те, що аргументи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій 21 серпня 2013 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 . У сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із рішення комісії від 09 лютого 2024 року № 38/02-24 вбачається про неможливість визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, оскільки дитина в даний момент перебуває за кордоном разом із матір`ю. Відповідно до довідки ГУНП в Чернівецькій області від 12 січня 2024 року ОСОБА_4 29 грудня 2023 року виїхав за межі країни. Відповідно до довідки ОСОБА_4 є учнем 1-а класу початкової школи ім.ген. Яна Генрика Домбровського в с.Чарна (а.с.47). Судовим наказом Хотинського районного суду Чернівецької області 21 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 .. Відповідно до довідки від 28 травня2024 року № 01-20/02 ОСОБА_4 , не навчається в Долинянській гімназії та був відрахований зі складу здобувачів освіти 2 класу з 29 квітня 2024 року. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (стаття 141 СК України). У частині четвертій статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів». Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції, врахувавши вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, прийшов до правильного висновку, що місце проживання малолітнього сина з матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Крім того, з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлене судовим рішенням у цій справі місце проживання дитини. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що, що син тривалий час проживав разом з батьком, який безпосередньо займався його розвитком та вихованням, і тому немає поважних підстав для зміни місця його проживання, є безпідставними, оскільки відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на всій території України введено воєнний стан, і внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли матір разом із сином виїхали до Польщі, де отримали тимчасовий захист, працевлаштування і шкільний заклад для здобуття освіти та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше знаходитись з мамою в Польщі, що не заперечував і сам позивач. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18). Однак, у вказаних постановах Верховного Суду висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично- доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Доводи апеляційної скарги про те, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю суперечитиме інтересам дитини, остання не в змозі забезпечувати належний рівень життя дитини є безпідставними та будь-якими належними доказами у справі не підтверджуються. Визначення місця проживання дитини з матір`ю, не впливатиме на його взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я сина, стан його розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 27 вересня 2024 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: І.Н. Лисак Н.Ю. Половінкіна