Постанова 4803 № 932/8983/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6622/24 Справа № 932/8983/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т.О. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційними скаргами Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа Інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала Олександр Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування ,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа Інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала Олександр Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування, за яким просить суд стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на його користь суму у розмірі 12 950,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн. Позов мотивовано тим, що постановою Інспектора з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магали О.О. від 06 грудня 2022 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. З огляду на те, що вищезазначена постанова була скасована рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року, яке змінено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року в частині розміру стягнутих витрат на правничу допомогу та судового збору, позивач вважав за необхідне звернутися до суду з даним позовом, оскільки діями відповідача щодо винесення постанови від 06 грудня 2022 року йому спричинено моральні страждання, які виразилися у порушенні звичного темпу життя та стали передумовою для організації процедури оскарження, яка, в свою чергу, зайняла значний час та відповідні матеріальні витрати. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди - 5000 гривень 00 коп., відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами; стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 1 500 гривень 00 коп., відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами; судовий збір по даній справі компенсовано за рахунок держави. Рішення суду мотивоване тим, що діями відповідача, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що останнього притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно й під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив з обставин справи, характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості. В апеляційній скарзі Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційні скарги акціонерного товариства Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2024 року підлягають розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначні. Так, судом встановлено, що відповідно до копії постанови серії РАП №00140769 до повідомлення серія ІД №01090157 від 06 грудня 2022 року, винесеної інспектором з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала О.О., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, яке мало місце 30 листопада 2022 року, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 340,00 грн. Згідно копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року, ухваленого за результатами розгляду справи №932/11/23, постанову серії РАП №00140769 від 06 грудня 2022 року скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Також стягнуто з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. Відповідно до копії постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року змінено в частині стягнення витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року залишено без змін. Як вбачається з вищезазначених судових рішень, підставою для скасування оскаржуваної постанови інспектора слугувала відсутність доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що діями відповідача, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що останнього притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно й під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив з обставин справи, характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості. Проте, колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті - шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил передбачених зокрема статтями 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до частини третьої цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З аналізу статей 23, 1174 ЦК України випливає, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України. Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач. Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінив у розмірі 12950,00 грн. Як було встановлено, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року постанову серії РАП №00140769 від 06 грудня 2022 року скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Також стягнуто з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. Відповідно до копії постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року змінено в частині стягнення витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року залишено без змін. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення чинною постановою суду факт незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому було спричинено душевні страждання, у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення статті 1167 ЦК України. Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Визначаючи розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду колегія суддів враховує характер спричиненої шкоди, а саме, що вона спричинена постановою посадової особи органу місцевого самоврядування про накладення адміністративного стягнення; значення справи для сторони, а саме, що на позивача було накладено стягнення у вигляді штрафу; наслідки прийняття вказаного рішення. Відтак, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду слід зменшити до 1 000,00 грн., що буде справедливою сатисфакцією потерпілому за прийняття неправомірного рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначений розмір відшкодування цілком буде відповідати характеру спричиненої шкоди, глибині душевних страждань позивача та наслідкам, які настали для позивача, в результаті прийняття постанови про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до ч. 1 ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. Відповідно до п. 3 Порядку повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. З оскаржуваного рішення вбачається, що судом було стягнуто моральну шкоду з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Казначейської служби в тій частині, що стягнення коштів з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України є необґрунтованим. Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів, зокрема, з місцевого бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі Порядок). Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. За змістом пунктів 35, 41 Порядку не безпосередньо Казначейство, а відповідний його орган (територіальний підрозділ Казначейства) здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної: - фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування; - органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності. За змістом пункту 43 Порядку орган влади Автономної Республіки Крим та орган місцевого самоврядування подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів місцевого бюджету згідно з пунктом 41 цього Порядку та їх перерахування на рахунок стягувача. Після закінчення такого строку орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевого бюджету за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням про місцевий бюджет на зазначену мету. Так, відповідач - Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради є юридичною особою (код ЄДРПОУ 42403446). Відповідно до пункту 1.1 Положення про Інспекцію з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради 25 липня 2018 року № 55/34, Інспекція є виконавчим органом Дніпровської міської ради відповідно до рішення міської ради від 16 березня 2016 року № 7/3. Відповідно до п. 1.3 Положення Інспекція є юридичною особою публічного права, утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, має самостійний баланс, рахунки в органах казначейської служби. Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги та зробив помилковий висновок, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України. Отже, відшкодування позивачу моральної шкоди, яка була завдана протиправними діями відповідача - Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, підлягає за рахунок бюджету міста Дніпра, розпорядником якого у спірних правовідносинах є Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, а не за рахунок Державного бюджету України, як помилково вказав суд першої інстанції, відповідно, оскаржуване рішення суду першої інстанції. При цьому, той факт, що до участі у цій справі не було залучено Державну казначейську службу України не може бути підставою для відмови у задоволенні позову так як за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц: - Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган; - порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; - Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Отже з урахуванням загальних принципів відшкодування шкоди завданої рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, законодавством регламентовано механізм відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, в тому числі виконавчого органу Дніпровської міської ради, відтак і їх структурними підрозділами та посадовими особами під час здійснення своїх повноважень, а саме шляхом безспірного списання відповідним територіальним органом Державної казначейської служби України коштів місцевого бюджету за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням про місцевий бюджет на зазначену мету. Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 910/16226/21, яка з огляду на положення ст. 264 ЦПК України підлягає врахуванню судом. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Вказану правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 910/23967/16. Таким чином, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно змінити. За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У відповідності до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі №759/14346/16 (провадження №61-12783св21). Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, доведеність виконаних адвокатом Перепелицею В.М. робіт з професійної правничої допомоги, - колегія дійшла висновку, що понесені ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 500,00 грн. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2024 року змінити, виклавши другий та третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з бюджету міста Дніпра через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 1 000,00 грн. моральної шкоди Стягнути з бюджету міста Дніпра через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 500,00 грн. витрат на правову допомогу». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко