Постанова 4852 № 340/4071/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 340/4071/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року (головуючий суддя Черниш О.А.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі: Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, в якому просила стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на її користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року у розмірі 227276 грн. заподіяної прийняттям неконституційного правового акта. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що працює на посаді судді Кіровського районного суду міста Кіровограда та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З 18.04.2020 року по 27.08.2020 року Позивач отримував суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж установлено цим Законом, з огляду на обмеження, запроваджені статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі №10-р/2020 ці законодавчі обмеження визнані неконституційними. Позивач стверджує, що внаслідок неконституційного закону їй заподіяно майнову шкоду у вигляді неотриманої нею суддівської винагороди у розмірі 227276 грн., яка підлягає відшкодуванню державою. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України грошові кошти у сумі 154553,71 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.50-55). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що позивачці внаслідок неконституційного закону заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди (доходів, які б вона могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене). Держава через порушення принципу верховенства права порушила права позивачки на отримання суддівської винагороди у розмірі, установленому законом. Суд визначає розмір відшкодування матеріальної шкоди у розмірі заподіяних позивачці прямих збитків у вигляді неотриманого нею доходу (втраченої частини суддівської винагороди, зменшеної на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що підлягали утриманню), що становить 154553,71 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, із посиланням на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм матеріального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, викладено вимогу щодо скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що з 18.04.2020 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державної бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Також зазначено, що скасування нормативно-правового акта передбачає втрату його чинності з моменту його прийняття. Визнання Закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. У разі визнання Закону неконституційним він втрачає чинність не раніше дня ухвалення такого рішення, тобто залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з цим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що Позивач постановою Верховної Ради України від 21.06.2012 року №5011-VI обрана на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда безстроково. З довідки ТУ ДСА в Кіровоградській області №2881/20-вих від 29.12.2020 року вбачається, що суддівська винагорода судді Кіровського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 при її нарахуванні та виплаті у квітні, травні, червні, липні та серпні 2020 року (за винятком днів відпустки та днів тимчасової непрацездатності) обмежувалася десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 року). Позивач вказує, що право на позов виникло у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 28.08.2020 року у справі №10-р/2020. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Згідно з частинами 1, 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до частин 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, від 22.07.2020 року №641, від 09.12.2020 року №1236. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 року, який набрав чинності 18.04.2020 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Стаття

29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).» Проте Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами. У цьому Рішенні Конституційний Суд України констатував, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення визначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. З огляду на цю норму, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Натомість Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» цю сферу не регулює, а відтак не підлягав застосуванню у правовідносинах, пов`язаних з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди, оскільки не узгоджувався із положеннями частини 2 статті 130 Конституції України та іншими конституційними гарантіями незалежності суддів. Застосування цього Закону призвело до негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності. Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Згідно з частинами 1, 2, 6, 7 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Додатком №7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначений розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, зокрема визначено обсяг річного фонду оплати праці місцевих судів Кіровоградської області. Згідно з частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Відповідачами та Третьою особою не доведено, що видатки на утримання Кіровського районного суду м. Кіровограда (зокрема на суддівську винагороду), визначені Державним бюджетом України на 2020 рік, з квітня 2020 року були скорочені. Також ними не надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 року до кошторису та розпису видатків ТУ ДСА в Кіровоградській області були внесені зміни щодо зменшення фонду заробітної плати суддів Кіровського районного суду м. Кіровограда, які б унеможливили виплату Позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Судом установлено, що з 18.04.2020 року Позивачу попри те, що вона мала право на отримання суддівської винагороди у розмірі, установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким будь-які обмеження при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди передбачені не були, максимальний розмір суддівської винагороди обмежувався десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, саме у зв`язку з дією частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», які згодом визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20). З 28.08.2020 року суддівська винагорода нараховується та виплачується Позивачу без застосування обмеження, установленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Таким чином внаслідок неконституційного закону Позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого нею доходу - грошових коштів суддівської винагороди, визначеної у розмірі, установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України позивачка має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з довідкою ТУ ДСА в Кіровоградській області №2881/20-вих від 29.12.2020 року внаслідок застосування обмеження максимального розміру суддівської винагороди судді ОСОБА_1 із сум нарахованої їй у період 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівської винагороди фактично утримано 191992,19 грн., які їй виплачені не були. Ці кошти суддівської винагороди Позивача, втрачені у зв`язку із застосуванням до неї обмежень, установлених частинами 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», мають бути компенсовані їй державою. Суддівська винагорода, як вид доходу, оподатковується податковим агентом при її нарахуванні податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5%, як це передбачено п.167.1 ст.167, пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Тому розмір недоотриманої (втраченої) Позивачем суддівської винагороди, зменшеної на суму податків і зборів, що підлягали утриманню, становить 154553,71 грн. (191992,19 грн. - 19,5%). Наразі не прийнято Закон, який би визначав порядок відшкодування матеріальної чи моральної шкода, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, як це передбачено частиною 3 статті 152 Конституції України. Статтею 8 Конституції України унормовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1175 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Позивачу внаслідок неконституційного закону заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди (доходів, які б вона могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене). Держава через порушення принципу верховенства права порушила права Позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, установленому законом. Оскільки відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, має бути відшкодована державою, тому саме держава Україна є відповідачем у цьому спорі. Частиною 1 статті 167 Цивільного кодексу України передбачено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до частини 4 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц, з метою формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, сформулювала правовий висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: 1) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання; Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. 2) відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету). Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Згідно з пунктами 35, 38 цього Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Тож Державна казначейська служба України як орган державної влади, уповноважений здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, у цій справі приймає участь не як суб`єкт владних повноважень, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю якого Позивачу завдано шкоди, відшкодування якої є предметом цього спору, а як представник відповідача - держави, яка є боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету України. Також представляти державу у цих правовідносинах має Державна судова адміністрація України, яка відповідно до частини 1 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. У спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав Позивача, порушених внаслідок заподіяння їй матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, буде стягнення на її користь з Державного бюджету України грошових коштів на відшкодування цієї шкоди. Стосовно посилань апеляційної скарги на те, що визнання Закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність, суд апеляційної інстанції зазначає, що у контексті спірних правовідносин слід звернути увагу на те, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 28.08.2020 року підтвердив неконституційність положень частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, що існувала з 18.04.2020 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав Позивача, яке припинилось лише починаючи з 28.08.2020 року, що призвело до виникнення упущеної вигоди (збитків) у вигляді недоотриманого доходу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 16 січня 2021 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року у справі №340/4071/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов