Постанова Львівський апеляційний суд № 453/173/24

Справа № 453/173/24 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л. Провадження № 22-ц/811/919/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Романа Романовича на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року в складі судді Брони А.Л. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),- встановив: У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 040 000,00 грн. Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 06.02.2024 відкрито провадження у справі. 18.03.2024 представник позивача адвокат Сосула О.О. подав заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту в межах позовних вимог на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі відповідачу ОСОБА_2 та знаходяться у нього чи в інших осіб. Заяву обґрунтовує тим, що починаючи з 20.03.2023 до 31.01.2024 позивач здійснив безготівкові грошові перекази на рахунок відповідача на загальну суму 1 040 000,00 грн. у якості авансових платежів по неукладеному договору оренди нежитлових приміщень площею 1 066,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та прилеглої до них території. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 1 040 000,00 грн., тобто вимоги майнового характеру, тому виконання у майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог позивача, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, відтак застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову. Зазначає, що відповідач має можливість у будь який час, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що беззаперечно свідчить про те, що в майбутньому може бути утруднене виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача. Крім цього, сторона позивача зазначає, що на даний час об`єктивно не має можливості дізнатися про наявність чи відсутність у відповідача грошових коштів на банківських рахунках. Натомість, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що після пред`явлення позову у даній справі все нерухоме майно відповідача, належне йому на праві власності, було передано в іпотеку, що додатково підтверджує фраудаторність дій відповідача та можливу утрудненість виконання судового рішення, яке може бути ухвалене на користь позивача. Просив заяву задовольнити. Оскаржуваною ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року заяву представника позивач ОСОБА_3 адвоката Сосули Олександра Олександровича про забезпечення позову у цивільній справі № 453/173/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) у розмірі 1 040 000,00 грн. задоволено. Накладено арешт на майно та грошові кошти, що знаходяться на будь яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать ОСОБА_2 , в межах суми 1 040 000 гривень. Ухвалу суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_4 , вважає, що суд порушив норми ЦПК України та засади інституту забезпечення позову. Звертає увагу на те, що заява про забезпечення позову не містить пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення позову. Також заявник не конкретизує, на яке саме майно він просить накласти арешт, причому вартість кожного належного відповідачу ОСОБА_2 об`єкту нерухомості значно перевищує суму позову, тому накладення арешту на все майно не відповідає засадам співрозмірності та адекватності забезпечення позову. Щодо накладення арешту на грошові кошти, то позивач, на виконання домовленості із відповідачем, продовжує сплачувати кошти, відтак просить накласти арешт на кошти, які після подання позову добровільно сплачує, що свідчить про недобросовісність позивача. Просить врахувати, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання для сплати коштів, однак відповідач надалі здійснює таку сплату, відтак поводиться суперечливо, оскільки згодом вимагає повернення сплачених коштів. Стверджує, що не відповідає дійсності твердження заявника про те, що ОСОБА_2 , після відкриття провадження у справі передав майно в іпотеку. Покликається на судову практику. Просить скасувати ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на кошти та майно, належне відповідачу, співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, тому вжитий судом захід до забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову. Зокрема, у випадку арешту рахунку, ним неможливо користуватися взагалі, адже заблоковані як надходження на нього, так і списання з нього коштів. у випадку ж арешту коштів у певній сумі на цьому рахунку, останній можна використовувати за умови, що залишок коштів на ньому не є меншим арештованої суми. Зважаючи на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 1 040 000, 00 грн., тобто вимоги носять майновий характер, суд погодився з обґрунтованим припущенням заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до створення додаткових труднощів у виконанні судового рішення, запобігти яким можливо шляхом накладення арешту в межах позовних вимог на майно та грошові кошти відповідача. При цьому, суд зазначив, що наведенні в даній ухвалі доводи про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, жодним чином не свідчать про доведеність позовних вимог, що в цілому підлягає перевірці та оцінці під час розгляду та вирішення справи по суті. Також суд зазначив, що підстав для застосування зустрічного забезпечення відповідно до ст. 154 ЦПК Українине встановлено. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує таке. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). З огляду на викладене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. На переконання колегії суддів, таким, достатньо обґрунтованим припущенням є можливість відповідача в принципі відчужити майно, тобто здатність визначати його подальшу юридичну долю. Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є виключно питання наявності підстав для забезпечення відповідного позову, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для повернення безпідставно набутих коштів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки таким може надаватися правова оцінка та аналіз лише при розгляді справи по суті. Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 1/an_8423/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8423" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004">ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вінзвернувся або має намір звернутися до суду. Зокрема, можливість заявника подати заяву про забезпечення позову та його обов`язок після цього, врегульовано ст. 152 ЦПК України. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Види забезпечення позову, які можуть застосовуватися судом, визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Виходячи з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів констатує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими заявник пов`язує застосування певного виду забезпечення позову. Так, при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв"язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Підставність заяви про забезпечення позову повинна бути доведена заявником, з врахуванням вимог ст. 12 ЦПК України. Разом з цим, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Колегія суддів виходить з того, що невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Необхідно зазначити, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20). Із надісланих апеляційному суду виділених матеріалів (контрольного провадження) вбачається, що у провадженні Сколівського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів). Зокрема, позивач просить про стягнення на його користь грошових коштів у розмірі 1040000,00 грн., які на його думку, збережені відповідачем безпідставно. Тобто предметом спірних правовідносин є дійсно майнові вимоги ОСОБА_3 , оскільки такі мають грошовий вираз. На підтвердження сплати коштів у відповідному розмірі позивач ОСОБА_3 надав суду копії квитанцій (а.с. 11-37). Таким чином, враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір щодо грошових коштів, а такожзважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті, висновок місцевого суду про наявність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачки, зокрема у разі задоволення позовних вимог, з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, є правильним та обґрунтованим. Як вже зазначалося, позивач просить накласти арешт в межах позовних вимог на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі відповідачу ОСОБА_2 та знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 (провадження № 61-3353св20), умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Дійсно відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Крім того, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України). З наявної у виділених матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 належать відповідні об`єкти нерухомості, на частину з яких дійсно накладені іпотечні обтяження, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині (а.с. 70-71). Поряд з цим, такий стан речей не є безумовним свідченням того, що відповідач у відповідний спосіб відчужив належне йому майно чи про те, що останній намагається внести зміни у свій майновий стан та здатність виконання своїх можливих зобов`язань у майбутньому. Однак, просячи про забезпечення позову шляхом накладення в межах позовних вимог арешту на нерухоме майно, яке належить або підлягає передачі відповідачу ОСОБА_2 й знаходиться у нього чи в інших осіб, сторона позивача не визначила конкретно, яке саме майно підлягає арешту. Задовольняючи заяву про забезпечення позову у цій частині та накладаючи арешт на майно, яке належить ОСОБА_2 в межах суми 1040000,00 грн., суд першої інстанції на зазначене не звернув увагу, що має наслідком існування процесуальних заходів по відношенню до невизначеного майна, без будь якої індивідуалізації. Крім цього, перевіряючи оскаржуване судове рішення в цій частині колегія суддів звертає увагу на правові висновки суду касаційної інстанції у схожих правовідносинах, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі№ 904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19). Також, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу". Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Однак, крім з`ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з`ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 1040000,00 грн., які на його думку, збережені відповідачем безпідставно, при цьому нерухоме майно відповідача предметом спору не є. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить переконання про необгрунтованість вимог заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_2 в межах суми 1040000,00 грн., що свідчить про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а оскаржувану ухвалу у цій частині необхідно скасувати. У цьому контексті колегії суддів враховує і те, що накладення арешту навіть на один об`єкт нерухомості, ринкова вартість якого переважатиме ціну позову, не буде співмірним. В свою чергу, враховуючи характер спірних правовідносин та ціну позову, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду щодо можливості накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать ОСОБА_2 , в межах суми 1 040 000,00 гривень. Факт продовження сплати позивачем відповідних коштів ОСОБА_2 після подання позову у даній справі та постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення такого, на зазначені висновки суду не впливає та про недобросовісність позивача у контексті даного апеляційного провадження не свідчить, оскільки відношення до предмету спору не має. Згідно із пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер. Також забезпечення позову у відповідний спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи, натомість захистить права позивача у разі задоволення його позовних вимог. Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що з метою ефективності захисту прав учасників справи, заяву про забезпечення позову необхідно задовольнити частково, що свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваної ухвали у відповідній частині з одночасним ухваленням нового рішення у такій. Що стосується доводів скарги про те, що не зазначення заявником пропозиції щодо зустрічного забезпечення є порушенням імперативної норми, закріпленої у ст. 151 ЦПК України, колегія суддів звертає увагу на таке. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до його правових висновків, зокрема викладених у постановах від 31 серпня 2021 року у справі №910/5116/21, від 29 березня 2021 року у справі № 910/16800/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 910/4777/21, від 28 грудня 2021 року у справі № 910/13681/21, накладення арешту на різні активи (майно) особи у якості заходу забезпечення позову є тимчасовим заходом, який не позбавляє прав на відповідні активи (майно). При цьому стаття 154 ЦПК Українине містить прямої вказівки на необхідність вжиття заходів зустрічного забезпечення у сумі ціни позову, сума визначається з урахуванням обставин справи, відповідно до доведеної можливості дійсних збитків. Таким чином, доводи апеляційної скарги про не застосування зустрічного забезпечення, за відповідних умов, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 154 ЦПК Українице є правом суду, а не обов`язком, про що неодноразово наголошував Верховний Суд в своїх постановах, при цьому, обов`язкових підстав для зустрічного забезпечення, колегією суддів не встановлено. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Романа Романовича задовольнити частково. Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року в частині накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 , в межах суми 1 040 000 гривень скасувати. В іншій частині ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складений 25 вересня 2024 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк