Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1738/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1738/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 року (головуючий суддя Конишева О.О.) в адміністративній справі №280/1738/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 23.02.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив: - скасувати постанову винесену виконуючим обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Олегом Мустафаєвим №ПШ 010324 від 13.02.2024 про застосування відносно ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу згідно з Законом України «Про автомобільний транспорт». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач хоча і є власником транспортного засобу «MAN TGA 18.310», д.н. НОМЕР_1 та керував ним як водій 09.01.2024, однак не являвся на той момент перевізником, не використовував його жодним чином для своєї господарської діяльності, а лише транспортував авто до станції технічного обслуговування на діагностику та ремонт. Зазначає, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглянута відповідачем без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення і як наслідок без урахування усіх обставин, що мають значення, а постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 010324 від 13.02.2024 складена щодо позивача безпідставно та незаконно, у зв`язку із чим її належить скасувати. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивач пред`явив для перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну №9-2/24 від 09.01.2024, відповідно до якої автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , водієм ОСОБА_1 . Відповідно до товарно-транспортної накладної №9-2/24 від 09.01.2024 позивач 09.01.2024 перевозив паливо дизельне у кількості 11535,40 кг. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вказує, що позивач хоча і дійсно є власником транспортного засобу «MAN TGA 18.310», д.н.з. НОМЕР_1 та керував ним як водій 09.01.2024, однак не являвся на той момент перевізником, не використовував його жодним чином для своєї господарської діяльності, а лише транспортував авто до станції технічного обслуговування на діагностику та ремонт, оскільки ранком того дня виявив технічні несправності транспортного засобу, що перешкоджало його експлуатації в той день за призначенням. Будь-який товар або вантаж пов`язаний із господарською діяльністю позивач не перевозив. Відповідно позивач як власник транспортного засобу, 09.01.2023, на момент ДТП не використовував транспортний засіб «MAN TGA 18.310», д.н.з. НОМЕР_1 для здійснення господарської діяльності. Відомості щодо ТТН №9-2/24 від 09.01.2024 відсутні як в акті перевірки від 09.01.2024 №АР001013, так і в постанові про накладення адміністративно-господарського штрафу, що свідчить про те, що вказана ТТН позивачем не пред`являлась під час проведення перевірки. Крім цього, звертає увагу суду на зміст долученої відповідачем до відзиву ТТН №9-2/24 від 09.01.2024, в якій відсутні відомості щодо дати і часу виїзду з підприємства вантажовідправника, дати і часу прибуття до вантажоодержувача та дати і часу виїзду від вантажоодержувача. Вказані відомості відсутні, оскільки вантаж зазначений у ТТН № 9-2/24 від 09.01.2024 на момент проведення перевірки не був завантаженим до причепу транспортного засобу яким керував ОСОБА_1 , так як сам транспортний засіб потребував діагностики та технічного обслуговування для того, щоб у подальшому була можливість використовувати його за призначенням та реалізовувати господарську діяльність. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , є власником транспортного засобу «MAN TGA 18.310», д.н. НОМЕР_1 . 09.01.2024 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Укртрансбезпеки проводилася рейдова перевірка на 305 км а/д М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський. Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 422, був зупинений транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 (власник ОСОБА_1 ), під керуванням водія ОСОБА_1 . У відповідності до ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 4 Порядку № 422, водій транспортного засобу ОСОБА_1 пред`явив для перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Укртрансбезпеки: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 ; посвідчення водія НОМЕР_3 ; ТТН № 9-2/24 від 09.01.2024. На момент здійснення рейдової перевірки посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки виявлено порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 33 Інструкції, а саме: відсутність у водія, під час здійснення вантажного перевезення, тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР або бланком підтвердження діяльності, яке було зафіксоване в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 09.01.2024 №001013. Водій ОСОБА_1 з актом перевірки №001013 ознайомлений, від пояснень відмовився, акт засвідчив підписом. 29.01.2024 відповідачем направлено запрошення на розгляд справи про порушення транспортного законодавства на 13.02.2024, яке зафіксоване актом перевірки від 09.01.2024 №АР001013, що підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів зі штампом Укрпошти від 29.01.2024, фіскальним чеком від 29.01.2024 (трекінг відправлення-№0600082569062). Позивач на розгляд справи не з`явився, справу про порушення розглянуто 13.02.2024 року за наявними матеріалами. За результатом розгляду винесено постанову №ПШ010324 від 13.02.2024 про застосування до позивача адміністративно- господарського штрафу за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач вважає протиправною постанову про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року №2344-III, норми Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ. Стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (№2344-III) передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту (частина 7). Статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III передбачено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Порядок № 567). Так, пунктом 2 Порядку №1567 встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Органами державного контролю на автомобільному транспорті (органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи (п.3 Порядку №1567). Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Згідно з положеннями статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху. За змістом статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень (ст.49 ЗУ №2344-III). В силу частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що даними нормами покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія пред`явлення для перевірки відповідних документів, а за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, на підставі яких виконуються вантажні перевезення транспортним засобом, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення, зазначених у статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-III. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340), встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку. Відповідно до п.1.3 Положення №340, його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Згідно з п.6.1 Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. За приписами п.6.3 Положення №340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія. Порядок установлення, технічного обслуговування та використання тахографів визначений Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (Інструкція №385). Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа «k», характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу «w», ефективного кола шини «l», а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін «адаптація тахографа до транспортного засобу», за визначенням ЄУТР ( 994_016 ), - «калібрування». Контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; - тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР. Згідно з положеннями пункту 3.3, 3.6 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема: дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа. Матеріалами справи підтверджується, що належний позивачу транспортний засіб, який був об`єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом, що не заперечується відповідачем. Водночас, актом перевірки зафіксовано відсутність у водія, під час здійснення вантажного перевезення, тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР або бланком підтвердження діяльності. Наявність у водія індивідуальної контрольної книжки водія - не зафіксовано. При цьому, доводи позивача про протиправність постанови відповідача зводяться до того, що позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та Положення №340, оскільки позивач не надавав послуг з перевезення вантажів і такими послугами не користувався. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. В позовній заяві позивач зазначає, що хоча він і є власником транспортного засобу «MAN TGA 18.310», д.н. НОМЕР_1 та керував ним як водій 09.01.2024, однак не являвся на той момент перевізником, не використовував транспортний засіб жодним чином для своєї господарської діяльності, а лише транспортував авто до станції технічного обслуговування на діагностику та ремонт. При цьому, при собі будь-якої товарно-транспортної накладної ОСОБА_1 не мав, будь-який товар або вантаж пов`язаний із господарською діяльністю ОСОБА_1 не перевозив. Також позивач зазначив, що як власник транспортного засобу, 09.01.2023 він не використовував транспортний засіб «MAN TGA 18.310», д.н. НОМЕР_1 для здійснення господарської діяльності. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до увага, що позивач пред`явив для перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну № 9-2/24 від 09.01.2024. Згідно вказаної товарно-транспортної накладної № 9-2/24 від 09.01.2024, автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , водієм ОСОБА_1 . Так, згідно товарно-транспортної накладної № 9-2/24 від 09.01.2024 позивач 09.01.2024 перевозив паливо дизельне у кількості 11535,40 кг. Вказана обставина повністю спростовує доводи позивача про те, що на момент проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 не був автомобільним перевізником та не перевозив вантаж. Щодо зазначення позивачем про те, що в товарно-транспортні накладній № 9-2/24 від 09.01.2024 відсутні відомості щодо дати і часу виїзду з підприємства вантажовідправника, дати і часу прибуття до вантажоодержувача та дати і часу виїзду від вантажоодержувача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно п.11.1. Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Тобто, дані вказані позивачем, не зазначаються в товарно-транспортній накладній, що спростовує доводи позивача. Щодо зазначення позивачем про те, що перевезення вантажу у кількості 11 535,40 кг за ТТН № 9-2/24 від 09.01.2024 до вантажоодержувача ПП «Трім» здійснив інший транспортний засіб RENAULT PREMIUM 270, державний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджується, що позивач пред`явив для перевірки посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну № 9-2/24 від 09.01.2024. Слід зазначити, що формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника. Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами. У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортних засобів матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази). Водночас, приєднання до матеріалів адміністративного позову документів не свідчить про пред`явлення всіх визначених вище документів на момент складання акта про проведення перевірки та на момент розгляду справи. Надані до позову матеріали не є юридично значимими документами для цілей з`ясування правомірності винесеної постанови, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме, як вже зазначалося, і є первинним носієм доказової інформації. Надання їх згодом, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акту наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин. Надання до суду інших матеріалів, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин. Відтак, позивач на належному йому транспортного засобі (масою понад 3,5т) здійснював перевезення вантажу без картки водія у слоті цифрового тахографа, а також без індивідуальної контрольної книжки водія, тому суд дійшов висновку, що позивачем вчинено порушення ст. 48 Закону №2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ. Щодо процедури розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу, суд зазначає наступне. Відповідно до пунктів 25-27 Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (Порядок №1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем 29.01.2024 направлено запрошення на розгляд справи про порушення транспортного законодавства на 13.02.2024, що підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів зі штампом Укрпошти від 29.01.2024, фіскальним чеком від 29.01.2024 (трекінг відправлення-№0600082569062). Проте, запрошення позивачем не отримано. Натомість, обов`язок відповідача повідомити суб`єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв`язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 809/1198/17 та від 13.06.2018 року у справі № 820/6755/16. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.02.2020 у справі №820/4624/17: завчасне у межах достатнього поза розумним сумнівом строку надходження поштового відправлення (до складу якого входить повідомлення про дату, час та місце розгляду питання стосовно накладення штрафу на перевізника) до установи поштового зв`язку і не отримання цього повідомлення перевізником не виключає можливості накладення штрафу за відсутності перевізника, адже кожен учасник суспільних відносин повинен дотримуватись базових правил добропорядності, доброчесності та сумлінності тощо, а не ухилятись від отримання поштової кореспонденції задля уникнення юридичної відповідальності. Надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік який визначений статтею 39 Закону України Про автомобільний транспорт, є підставою для відповідальності перевізників згідно зі статтею 60 цього Закону. Щодо доводів позивача про те, що в момент проведення рейдової перевірки він повідомив про зміну місця проживання, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження доводів позивача. Так, в акті від 09.01.2024 №001013 позивач не зазначив дані про зміну місця проживання, тобто в момент ознайомлення позивача з актом, він був згоден із зазначеною в акті адресою: а саме: м. Запоріжжя. Оскільки, позивач був присутнім під час проведення перевірки та складання акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 09.01.2024 №001013, то відповідно повинен був вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому правопорушення. Таким чином, не лише на відповідача покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, але й позивач повинен вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому правопорушення. На думку колегії суддів апеляційної інстанції відповідачем виконано всі законодавчо встановлені дії щодо направлення на адресу позивача: АДРЕСА_1 , запрошення на розгляд справи, однак, позивачем не здійснено відповідних дій щодо його отримання. Надсилання відповідачем виклику на розгляд справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов`язків відповідачем щодо інформування сторони про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу права на спростування вини у судовому порядку, а, отже, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.03.2018 року у справі № 820/4810/17. Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивачем надано пояснення та зауваження щодо прийняття оскаржуваної постанови у межах розгляду цієї справи, проте, такі пояснення та зауваження жодним чином не спростовують факту вчинення правопорушення та правомірності прийняття оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу. Отже, позивачем не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Як наслідок, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем постанови №ПШ 010324 від 13.02.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача в сумі 17000 грн. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволенні позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи позивача. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 19.09.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова