Постанова 4857 № 380/20154/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20154/24 пров. № А/857/1697/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу (суддя суду І інстанції: Костецький Н.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 03.12.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: 03.12.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 20.09.2024р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті Чиженко Дмитра ПШ № 056897 від 28 серпня 2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу; судові витрати стягнути з відповідача (а.с.1-4). Розгляд справи проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.76-77). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті Д.Чиженка № 056897 від 28.08.2024р. про застосування адміністративно-господарського штрафу; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.49-52). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті, який покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що в ході перевірки транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, LT 46, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , встановлено, що він належить ОСОБА_1 (вказані відомості отримані із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22.05.2014 року). На момент проведення перевірки було встановлено: відсутність товарно-транспортної накладної встановленої форми; відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Під час перевірки 25.07.2024р. водій не заперечив, що транспортний засіб марки VOLKSWAGEN LT 46, д.н.з. НОМЕР_1 не обладнаний тахографом. Факт цього не заперечувалось в позовній заяві. З наведеного відповідач робить висновок, що зазначений транспортний засіб не обладнаний тахографом; під час перевірки був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Відповідач вважає, що статус позивача як «автомобільного перевізника» установлено у ході перевірки транспортного засобу, оскільки під час рейдової перевірки була відсутньою товарно-транспортна накладна. На думку відповідача, відсутність у позивача статусу суб`єкта господарювання на момент перевірки не звільняє його від відповідальності, оскільки під час перевірки було встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов`язкового документа, а частина 1 ст.60 Закону України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон № 2344-ІІІ) передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників, до яких й належить позивач. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення. Зазначає, що він є лише власником транспортного засобу, не має статусу фізичної особи-підприємця /ФОП/ та не здійснює підприємницької діяльності, пов`язаної із перевезенням вантажів. Водій ОСОБА_2 , який керував його транспортним засобом, не є його працівником і відповідно він не вправі покладати на нього будь-які обов`язки щодо перевезення товарів чи вантажів. Окрім цього, 25.07.2024р. ОСОБА_2 звернувся до нього із проханням, щоб він йому надав належний йому транспортний засіб для того, щоб перевезти товари для власного користування. Будь-яких договорів оренди належного йому транспортного засобу між ними не укладено, а тому відповідальність за відсутність документів на вантаж покладається виключно на водія ОСОБА_2 , який перевозив його для власних потреб (а.с.82-86). Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті подав відповідь на відзив в якому зазначив, що автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» може бути фізична особа (без статусу суб`єкта господарювання) яка перевозить вантажі за власний кошт (як у розглядуваному випадку). Та обставина, що згідно інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб+-підприємців та громадських формувань певна особа не є ФОПом, не позбавляє можливості здійснювати перевезення вантажів. Тому відсутність у ОСОБА_1 статусу суб`єкта господарювання на момент перевірки не звільняє його від відповідальності, оскільки під час перевірки було встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов`язкового документа, а частина 1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників, до яких й належить ОСОБА_1 (а.с.90-93). Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, 25.07.2024р. посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Львівській обл. складено Акт № 045075 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.6). Згідно вказаного Акта посадові особи органів державної служби з безпеки на транспорті провели перевірку транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 . Під час перевірки виявлено порушення ст.ст.34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010р. - при перевезенні вантажу (плитка) перевізник не забезпечив водія документами на вантаж, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, відповідальність за які передбачена абз.3 ч.1 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт». 28.08.2024р. в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Львівській обл. виніс постанову № ПШ 056897 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. У постанові вказано, що позивачем допущено порушення: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 вказаного Закону, що підтверджується Актом № 045075 від 25.07.2024р. (а.с.8-9). Позивач не погоджується із накладеним на штрафом, зазначає про протиправність прийнятої відповідачем постанови, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 здійснював перевезення товару, придбаного для власних потреб, за допомогою належного позивачу транспортного засобу. Сама по собі належність на праві власності транспортного засобу позивачу не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажів на замовлення, а також те, що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ. Таким чином, не встановлено наявності доказів, що позивач у спірних правовідносинах є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III та може нести передбачену відповідальність. Отже, санкції у спірних правовідносинах застосовано до особи, яка не є суб`єктом відповідальності відповідно до ст.60 Закону № 2344-ІІІ. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Предметом спору у цій справі є законність застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу, через відсутність товарно-транспортної накладної встановленої форми, відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, під час здійснення ОСОБА_2 перевезення товару, придбаного для власних потреб, за допомогою транспортного засобу, належного позивачу. Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон №2344-ІІІ, Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1567 від 08.11.2006р. (надалі - Порядок № 1567). Відповідно до ст.18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Відповідно до вимог Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затв. постановою КМ України № 103 від 11.02.2015р., Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). Пунктом 4 цього Положення визначено, що основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті. Згідно з ст.5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. Відповідно до ст.6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (п.4 Порядку № 1567). Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ передбачено перелік обов`язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: - для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; - для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі Правила № 363). Приписами п.1 Правил № 363 визначено: вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Відповідно до п.11.1 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Відповідно до п.11.3 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. У відповідності до п.11.4 Правил № 363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники. Згідно п.11.5 Правил № 363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику. Згідно з ч.2 ст.49 Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень. Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» розроблено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затв. наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010р. (надалі Положення № 340). Згідно з п.6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Згідно з п.7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України. Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів регулюється Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затв. наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010р. (надалі Інструкції 385). Відповідно до п.1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР. Згідно із п.3.1 Інструкції №385 виробники транспортних засобів, перевізники, водії та пости сервісного обслуговування тахографів використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР. У відповідності до п.3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема, має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема, дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа (п.3.6 Інструкції № 385). Аналіз викладених положень норм законодавства свідчить про те, що державний контроль на транспорті здійснюється органами Укртрансбезпеки шляхом проведення, зокрема, рейдових перевірок, в ході яких перевірці підлягає наявність визначених ст.39 і 48 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. При цьому, вказаний у ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість доповнити цей перелік іншими визначеними законодавством документами. З матеріалів справи убачається, що транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , належить позивачу ОСОБА_1 . Згідно Акта перевірки № 045075 від 25.07.2024р. під час перевірки транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, номерний знак НОМЕР_1 , встановлено, що ним керував ОСОБА_2 , який здійснював перевезення вантажу (плитка). Із долучених відповідачем до відзиву копій накладної від 25.07.2024р. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 906 від 25.07.2024, виданих ТзОВ «Кахелина Плюс», слідує, що ОСОБА_2 здійснював перевезення товару, який ним особисто було придбано 25.07.2024 у ТзОВ «Кахелина Плюс». Як стверджує позивач, 25.07.2024р. ним на прохання ОСОБА_2 було надано належний позивачу транспортний засіб для перевезення товарів для власного користування. Будь-яких договорів на оренду транспортного засобу між позивачем та ОСОБА_2 не укладалось. Суд наголошує, що обов`язковість оформлення ТТН прямо визначена Законом України «Про автомобільний транспорт» (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб). У свою чергу, п.1.3 Інструкції № 385 визначено, що ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власні потреби перевізника. При цьому, п.1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв. Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення для власних потреб це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників. Вказана позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.07.2024 у справі № 440/5873/23, які враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Відтак, суд вважає, що ОСОБА_2 здійснював перевезення товару, придбаного для власних потреб, за допомогою транспортного засобу, належного позивачу. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що у цій справі не встановлено наявності доказів, що позивач у спірних правовідносинах є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону №2344-III та може нести відповідальність, передбачену законом України «Про автомобільний транспорт», тому погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що санкції у спірних правовідносинах застосовано до особи, яка не є суб`єктом відповідальності відповідно до ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт». При цьому, сама по собі належність на праві власності транспортного засобу позивачу не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажів на замовлення та те, що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ. Інші доводи та аргументи апеляційної скарги, ураховуючи суть спірних правовідносин та зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому апеляційним судом не аналізуються. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню на користь апелянта Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті не підлягають. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024р. в адміністративній справі № 380/20154/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Державну службу України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга Т. І. Шинкар Дата складання повного судового рішення: 24.09.2025р.