Постанова Київський апеляційний суд № 372/2309/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В. № 22-ц/824/9112/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 372/2309/23 19 вересня 2024 року Київський апеляційний судв складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальчук Анни Сергіївни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя,- в с т а н о в и в: У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 2012 року по 18.08.2020 року він та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . В період проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано нерухоме майно. Так, 16.01.2019 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) придбано квартиру загальною площею 38,52 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 07.02.2019 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, укладених між ним як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем, були набуті земельні ділянки з кадастровими номерами 3223188000:01:073:0030, загальною площею 0,0441 га та 3223188000:01:073:0028, загальною площею 0,04 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку кадастровий номер 3223188000:01:046:0054, загальною площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Зазначені земельні ділянки належали йому на праві особистої приватної власності, а що стосується укладених між сторонами договорів купівлі-продажу, то такі мають всі ознаки удаваних (фіктивних) правочинів, оскільки він як продавець коштів від продажу належних йому земельних ділянок від відповідача не отримував. 18.08.2020 року сторони зареєстрували шлюб. Починаючи з 2012 року (дата початку спільного проживання як подружжя) до моменту реєстрації офіційної реєстрації шлюбу, тобто по 18.08.2020 року сторони були пов`язані спільним побутом, дбали один про одного, мали спільні інтереси та спільний бізнес, а саме магазин з продажу свіжої риби в с. Трипілля, мали спільний бюджет, виховували разом спільного сина ОСОБА_3 , а також дітей від першого шлюбу відповідачки: доньку ОСОБА_5 і сина ОСОБА_6 . Також сторони разом купували предмети домашнього побуту, побутову техніку в їхній рибний магазини. Свята проводили у колі рідних та друзів, кумів, мали взаємні права та обов`язки та вели спільне домашнє господарство в незареєстрованому (цивільному) шлюбі. Весь вільний від роботи час сторони проводили разом, вони разом працювали в їхньому сімейному бізнесі. З лютого 2023 року сторони не проживають разом як сім`я, відповідач проживає з дітьми окремо від позивача. З огляду на вищевикладене позивач просив суд: - встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 20 вересня 2012 року до дати офіційного укладення шлюбу - 18 серпня 2020 року; - визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступні об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 38,52 м2; земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:073:0028, загальною площею 0,04 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:046:0054, загальною площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:073:0030, загальною площею 0,0441 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 10 жовтня 2016 року по 18 серпня 2020 року. Визнано право спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 38,52 кв. м; земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:073:0028, загальною площею 0,04 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:046:0054, загальною площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка); земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:073:0030, загальною площею 0,0441 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебування позивача в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 20.09.2012 року по 10.10.2016 року. Спільне проживання сторін без реєстрації шлюбу у період з 10.10.2016 року по 18.08.2020 року підтверджується належними та допустимими доказами. Що стосується статусу спірного нерухомого майна, то суд дійшов висновку, що таке придбано за спільні кошти подружжя в період їхнього проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому мають статус спільного майна подружжя в рівних долях по частині за кожним. Заявляючи про спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідач не довела обставин, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 03 березня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А. С. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що з 26.12.2000 року по теперішній час позивач зареєстрований та проживає спільно зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_7 та двома їхніми спільними дітьми за адресою: АДРЕСА_2 , за вказаною ж адресою позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідач, у свою чергу, з 25.02.2003 року по теперішній час постійно зареєстрована та проживає зі своїми трьома дітьми за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначає, що сторони ніколи спільно не проживали. У відповідачки троє дітей, тому окрім як проживати з ними у вищевказаній квартирі в Обухові вона не могла, а позивач лише періодично навідував свого сина ОСОБА_3 , але це не носило характеру спільного проживання чи наявності шлюбних відносин між позивачем та відповідачкою. Стосовно ведення спільного господарства, спільного побуту, спільного бюджету, взаємні права та обов`язки зазначає, що відповідачка самостійно займалася побутовими питаннями та господарством у квартирі у м. Обухові, де проживала з трьома дітьми, та інколи, за її відсутності, доручала певні обов`язки няні, оскільки була змушена працювати, щоб забезпечити себе та дітей. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції хоча і взяв до уваги не можливість перебування у позивача «двох дружин» з 2012 року, проте не встановив, чи дійсно підставою для розлучення позивача у 2016 році стала відповідачка Окрім того, на думку апелянта, якщо б відповідачка з позивачем бажали створити сім`ю, то після розірвання шлюбу позивача, вони б зареєстрували шлюбні відносини. Вказує на те, що вагітність відповідачки та народження сина у позивача, не спіткало останнього до укладення шлюбу, а все через те, що ні відповідачка, ні позивач не мали наміру створювати сім`ю та спільно виховувати та утримувати дітей. Лише після того, як відповідачка придбала квартиру для старшої доньки ОСОБА_8 та придбала земельні ділянки у позивача, після цього у серпні 2020 року сторони уклали шлюб, який на даний час розірваний. Звертає увагу суду на те, що пунктом 10 договорів купівлі- продажу земельних ділянках передбачено, що покупець (відповідачка) довів до відома продавця (позивача), а продавець (позивач) взяв до уваги той факт, що на момент укладення цього договору покупець (відповідачка) у зареєстрованому шлюбі не перебуває, земельна ділянка набувається у приватну власність покупця (відповідачки). Отже, укладаючи договори купівлі-продажу земельних ділянок позивач підтвердив, що вказане майно відповідачка набуває у приватну власність. Стосовно показів свідків вказує на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції допитав 9 свідків, що є товаришами, знайомими та один із них братом позивача, які відповідали на питання «завченим» текстом, кожен зазначав різні місця проживання позивача та відповідачки. Ніхто зі свідків не зміг підтвердити, що позивач надавав кошти відповідачці, чи утримував її з дітьми. Головними тезами у свідків було те, що позивач і відповідачка нібито спільно відпочивали, тому це і є характерною ознакою подружжя. Крім того, у пункті 3.3. договору купівлі-продажу квартири визначено, що покупець, тобто відповідачка, стверджує, що станом на 16 січня 2019 року, на момент придбання квартири, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, однією сім`єю з особами, з якими мала б право укласти шлюб, не проживає, квартира перебуватиме в особистій приватній власності, оскільки купується нею за її особисті кошти, про що, до підписання договору, було доведено нотаріусу та продавцю. Сам факт перебування сторін у незареєстрованих шлюбних відносинах без ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна, яке було придбано за особисті кошти відповідачки. В судове засідання з`явився позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Стельникович Сергій Анатолійович, які заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити у її задоволення. Відповідач ОСОБА_1 та її адвокат Ковальчук Степан Миколайович підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 17.07.1994 року по 10.10.2016 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , шлюб розірвано на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.10.2016 року, яке набрало законної сили 21.10.2016 року. 18.03.2017 року у ОСОБА_2 (позивач) та ОСОБА_1 (відповідачка) народився син ОСОБА_9 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.05.2020 року. 18.08.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. 16.01.2019 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продавець передає у власність (продає) покупцю, а покупець приймає від продавця (купує) квартиру АДРЕСА_3 . Вартість вказаної квартири згідно копії звіту про оцінку майна № 18-230321-015 від 21.03.2023 року складає 1 323 409,06 грн, проте продаж квартири було здійснено за узгодженою між сторонами ціною 192 893,00 грн (пункт 2.1 договору). 07.02.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір № 79 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:073:0030, загальною площею 0,0441 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. (а.с.23-24) Вказана земельна ділянка до укладення договору купівлі-продажу від 07.02.2019 року № 79 належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, Семенченком В.І. 18 травня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1512. Згідно звіту про оцінку майна № 18-230321-021 від 21.03.2023 року вартість вказаної земельної ділянки складає 124 825,84 грн, проте продаж земельної ділянки було здійснено за узгодженою між сторонами ціною 19 757,00 грн (пункт 3 договору). Також, 07.02.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір № 73 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:046:0054, загальною площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До укладення вказаного договору купівлі-продажу земельна ділянка належала позивачу на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності (індексний номер 7743137), виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області 09.08.2013 року. Вартість даної земельної ділянки згідно звіту про оцінку майна № 18-230321-020 від 21.03.2023 року складає 959 962,50 грн, проте її продаж було здійснено за узгодженою між сторонами ціною 182 000,00 грн (пункт 3 договору). У цей же день, 07.02.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено ще один договір № 76 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:073:0028, загальною площею 0,04 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Вказана земельна ділянка до укладення договору купівлі-продажу №76 від 07.02.2019 року так само належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності (індексний номер 35001440), виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області 17.03.2015 року. Згідно зі звітом про оцінку майна №18-230321-017 від 21.03.2023 року вартість даної земельної ділянки складає 113 220,72 грн, проте її продаж було здійснено за узгодженою між сторонами ціною 17 920,00 грн (пункт 3 договору). Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99). Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Врахувавши наявність обставин, характерних для сімейних правовідносин, таких як спільне проживання, наявність спільного бюджету, придбання майна для спірного користування, народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та подальша реєстрація шлюбу (18.08.2020 року), суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10.10.2016 року (розірвання позивачем попереднього шлюбу) по 18.08.2020 року (укладення шлюбу з відповідачем). Щодо позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Норми статей 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17). Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Враховуючи наведене, встановивши, що спірне нерухоме майно набуте під час спільного проживання сторін однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою, а відповідач заявляючи про спростування презумпції спільності права власності подружжя на це майно, не надала належних та допустимих доказів на спростування такої презумпції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні квартира та земельні ділянки є спільною сумісною власністю сторін. Доводи апеляційної скарги про те, що в договорах купівлі- продажу земельних ділянках сторони передбачили, що такі ділянка набувається у приватну власність покупця (відповідачки), не заслуговують на увагу, оскільки як правильно встановив суд першої інстанції вказані договори купівлі-продажу носять формальний характер, оскільки відповідач посилаючись на те, що земельні ділянки придбані за її особисті кошти не надала доказів передачі таких коштів позивачу. Що стосується посилань заявника про те, що у пункті 3.3. договору купівлі-продажу квартири покупцем, в цьому випадку відповідачем, було доведено нотаріусу та продавцю про те, що квартира набувається нею в особисту приватну власність, то такі не заслуговують на увагу, оскільки між сторонами будь-яких письмових угод щодо особистої чи спільної власності на спірне майно укладено не було. Аналізуючи інші доводи заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковальчук Анни Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року Головуючий: Судді: