Постанова Одеський апеляційний суд № 521/16381/19

Номер провадження: 22-ц/813/6750/20 Номер справи місцевого суду: 521/16381/19 Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П., за участю секретаря Бикової К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 12 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 01.10.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, у якому просила суд: провести поділ спільно набутого нерухомого майна подружжя - квартири загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог законодавства, не відступаючи від засади рівності часток подружжя, тобто відповідно до ідеальних часток співвласників (1\2 частці кожному з подружжя) шляхом: визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 ідеальну частку квартири загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 ідеальну частку квартири загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно позовної заяви, позивачка з ОСОБА_2 , об`єднавши їх спільні сімейні кошти, 06 березня 2019 року на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав № 28 від 06 березня 2019 року придбали за суму, що була еквівалентом 36 тисяч доларів США квартиру загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Позивачка зазначає, що вона повністю довіряла своєму чоловікові і вважала, що не має різниці, хто саме буде зазначений покупцем у договорі купівлі- продажу майнових прав і хто саме буде зареєстрований власником спільно набутої квартири. Після придбання 06 березня 2019 року квартири загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , і реєстрації права власності на цю квартиру за нашою взаємною згодою 18 березня 2019 року тільки за ОСОБА_2 , подружжя продовжили спільне постійне проживання у матері позивачки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 . 13.01.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому він просив відмовити у позові ОСОБА_1 про поділ квартири загальною площею 40 кв. м.. житловою площею 19,9 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та зазначає, що ОСОБА_2 за власні кошти купив вищевказану квартиру, при цьому з метою купівлі цієї квартири він продав свою квартиру АДРЕСА_3 , яка належала особисто ОСОБА_2 18 років, крім того ОСОБА_2 постійно працює, займає посаду старшого помічника капітана, заробляє достойні кошти. Відповідач вважає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. 13.01.2020 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, в якій просив суд: визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , квартиру, загальною площею 40 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги обгрунтовував наступним. Згідно зустрічної позовної заяви, ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 , вважає їх такими, що порушують законні права та інтереси, не мають належного обґрунтування, відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 змушений звернутися із зустрічною позовною заявою про визнання майна особистою приватною власністю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 12 березня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя було відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю було задоволено, постановлено: Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) квартиру, загальною площею 40 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зняти арешт з нерухомого майна, а саме з квартири загальною площею 40 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 21 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якії із посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення ставиться питання про його скасування. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт, посилається на те, що рішення суду першої інстанції було прийнято внаслідок неповного зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, внаслідок численних порушень норм процесуального та матеріального права, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, і через невідповідність висновків суду обставинам справи, а також таким, що грубо порушує: -права первісного позивача ОСОБА_1 , як одного із співвласників спільно набутого нерухомого майна подружжя; - передбачений ч. 1 ст. 70 СК України принцип рівності часток подружжя у спільно набутому нерухомому майні; -встановленому ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу. 08 травня 2020 року ОСОБА_1 було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме копії фіскального чеку з магазину Comfy від 10 березня 2019 року на загальну суму 31297 гривень. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. Представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Шибко А.І. до судового засідання з`явився, просив відкласти розгляд справи з метою ознайомлення з матеріалами справи після технічної перерви, покинув залу судового засідання висловивши небажання подальшої участі у судовому засіданні. Представник ОСОБА_2 - адвокат Лола Л.О. у судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб, що було видано Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 29 травня 2018 року, актовий запис № 1095, серії НОМЕР_2 . Після одруження подружжя з кінця травня 2018 року до 12 серпня 2018 року проживали разом у його квартирі за адресою АДРЕСА_5 , а згодом подружжя проживали спільно у матері ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 . Судом встановлено, що на момент укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 володів 18 (вісімнадцять років) трикімнатною квартирою АДРЕСА_3 . Дану квартиру ОСОБА_2 придбав 01 березня 2001 року на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна №2001-008С2. 01 березня 2019 року ОСОБА_2 продав належну йому квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фьодоровим Є.А., реєстровий номер

159. Ціна договору складає 934 705, 00 грн. (дев`ятсот тридцять чотири тисячі сімсот п`ять гривень) 00 коп. Таким чином, 01 березня 2019 року ОСОБА_2 отримав особисті грошові кошти від продажу особистого приватного майна в розмірі 934 705, 00 грн. (дев`ятсот тридцять чотири тисячі сімсот п`ять гривень) 00 коп. З матеріалів справи вбачається, що 06 березня 2019 року ОСОБА_2 уклав Договір № 28 купівлі-продажу майнових прав з TOB «СК Фамільний дім», предметом якого стають майнові права на об`єкт нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 4.1. вказаного договору, вартість квартири становить 570 092, 63 грн. (п`ятсот сімдесят тисяч дев`яносто дві гривні 63 коп.) Судом встановлено, що повна вартість квартири була сплачена 06 березня 2019 року ОСОБА_2 особисто - за рахунок коштів, отриманих від продажу належної йому квартири, що підтверджується довідкою від 06.03.2019 року про повну оплату майнових прав у відповідності до Договору купівлі-продажу майнових прав № 28 від 06.03.2019 року. В подальшому, 11 березня 2019 року ОСОБА_2 особисто підписав акт прийому - передачі майнових прав на вказану квартиру. 18 березня 2019 року ОСОБА_2 отримано витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Єдиним власником квартири, за зазначеним витягом, є ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що що кошти, одержані від реалізації такого майна, (будинку, квартири), які належали одному із подружжя до шлюбу одним із подружжя, є особистою приватною власністю. Позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним позовом - ОСОБА_1 жодного доказу щодо того, що кошти на придбання квартири були спільними не надала, як і не навела доводів, з яких джерел вона отримала власні кошти для здійснення такої суттєвої купівлі як квартира, а отже, таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певній об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Відповідно до положення статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Спростовуючи поширення на квартиру АДРЕСА_6 правового режиму спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовом, посилаючись на те, що зазначену квартиру набуто ним за кошти, що були виручені від продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_3 . Установивши, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , вартість від відчуження якої повністю покривала вартість придбаної у період шлюбу за договором купівлі-продажу майнових прав з TOB «СК Фамільний дім», предметом якого стають майнові права на об`єкт нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та ураховуючи відсутність доказів, які б достовірно свідчили про придбання спірної квартири за рахунок особистих коштів позивача чи спільних коштів подружжя, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Відповідно до частини шостої статті 81 доказування не може грунтуватися на припущеннях та положеннями статті 89 ЦПК України, визначено, що оцінка доказів грунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, не допускається невмотивоване відхилення або неврахуванні того чи іншого доказу (групи доказів)не допускається, жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрема, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З матеріалів справи вбачається, що укладенню договору купівлі-продажу майнових прав з TOB «СК Фамільний дім», предметом якого стають майнові права на об`єкт нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 передувало відчуження за п`ять днів до придбання зазначеної квартири, належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_3 , вартість якої значно перевищує вартість придбаної спірної квартири, що об`єктивно підтверджує доводи відповідача про придбання зазначеного нерухомого майна саме за рахунок його власних коштів. Зазначене, а також відсутність доказів, які б свідчили про наявність у подружжя спільних грошових заощаджень у розмірі достатньому для придбання спірного нерухомого майна чи участі позивача особистими коштами у його придбанні, свідчить про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про недоведеність позивачем позовних вимог про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. У якості доказу, що первісний позивач ОСОБА_1 сприймала набуту нею спільно з відповідачем ОСОБА_2 квартиру, саме як спільно набуте майно ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції було надано копію фіскального чеку з магазину Comfy від 10 березня 2019 року на загальну суму 31297 гривень. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 надала пояснення, та зазначила, що вказану покупку було вчинено саме за рахунок ОСОБА_2 що підтверджується випискою за картковим рахунком клієнта ОСОБА_2 та вбачається з чеку з магазину Comfy від 10 березня 2019 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не приймає вказаний доказ, оскільки вимог про розподіл вказаного майна чи стягнення суми компенсації заявлено не було та він не відноситься до предмету доказування. Виходячи із викладеного, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для визнання спірного майна об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 , що у свою чергу, зважаючи на взаємовиключний характер первісного позову ОСОБА_1 дає підстави для висновку про необгрунтованість її позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільної сумісної власності подружжя. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 12 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2020 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О. М. Таварткіладзе А. П. Заїкін