Постанова 4824 № 755/6396/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/12078/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №755/6396/23 16 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Музичко С.Г. - Болотова Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційними скаргами Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 рокута на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року,ухваленихпід головуванням судді Гаврилової О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди,- в с т а н о в и в: Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Курилич М.Я. звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») про відшкодування шкоди. Згідно із заявленими вимогами представник позивача просить суд стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн. Вимоги позову обґрунтовані тим, що 24 листопада 2020 року відбулась ДТП за участю автомобіля Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 в районі будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄДР за №12020100040005854. Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у справі №755/3957/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 34 448,00 грн та компенсацію моральної шкоду в розмірі 420 000,00 грн. Згідно з висновком судово-медичної експертизи №042-111-2021 від 19 лютого 2021 року потерпілий ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Представник позивача зазначає, що 11 жовтня 2021 року та 15 жовтня 2021 року позивач перебував на стаціонарному обстежені і лікуванні у відділені (клініці) щелепно-лицевої хірургії та стоматології, був госпіталізований з метою чергового операційного втручання, у зв`язку з наявними МСКТ консолідованим переломом правого вилице-орбітального комплексу зі зміщенням. 12 жовтня 2021 року проведена операція: відкрита репозиція уламків, металоостеосинтез. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , на дату дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», поліс №156008030. Представник позивача зазначає, що 20 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом №156008030, в якій просив відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн, з яких: 34 448,00 грн - невідшкодована обвинуваченим матеріальна шкода, визначена вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21, і 34 236,50 грн - шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого. . . Також позивач на підставі ст.26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а саме 3 434,23 грн. З приводу вказаної заяви між сторонами провадилось листування. Вироком Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В порядку ч.2 ст.404 КПК України вирок суду в частині рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальної шкоди скасовано та в задоволенні цивільного позову в цій частині відмовлено. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін. Представник позивача вказує на те, що судом зроблено висновок, що з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована на момент ДТП за участю ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , то обов`язок з виплати потерпілому матеріального відшкодування повинен нести страховик ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у межах ліміту страхового відшкодування. Листом від 30 січня 2023 року адвокат позивача Курилич М.Я. повідомив про винесення 19 січня 2023 року Київським апеляційним судом у справі №755/3957/21 вироку та додав належним чином засвідчену копію вироку. Проте звернення про виплату страхового відшкодування залишено без відповіді. На адвокатський запит представника позивача про надання інформації про стан розгляду справи відповідач повідомив про необхідність подання додаткових документів і нової заяви про виплату страхового відшкодування. Вказані вимоги відповідача були виконані позивачем, проте відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права на отримання страхового відшкодування. За таких обставин представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн, з яких: 34 448,00 грн - невідшкодована обвинуваченим матеріальна шкода (визначена вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2021 року у справі № 755/3957/21; апеляційний суд у вказаній справі встановив обов`язок з виплати потерпілому матеріального відшкодування страховиком ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у межах ліміту страхового відшкодування) та 34 236,50 грн - шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого після винесення вироку суду, а також компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце поживання: АДРЕСА_2 ) до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26) про відшкодування шкоди - задоволено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 : матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн; компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце поживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 25 500,00 грн. В іншій частині заяви - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням та додатковим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» подало апеляційні скарги, в яких просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову та в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позов, оскільки суду не було надано підтвердження того, що в медичному закладі було здійснено лікування потерпілого. Не надано доказів, що придбання позивачем медикаментів було необхідним і без цього медична допомога не була б надана. Вказує, що в матеріалах справи відсутня довідка закладу охорони здоров`я про те, що позивачу було відмовлено у наданні перелічених у чеках ліків, лікарських засобів, тощо, та довідка про те, що державна лікарська установа не має відповідних засобів для лікування позивача. Окрім іншого вказують, що експерт не підтвердив причинно-наслідкового зв`язку діагнозу з настанням ДТП. Що стосується доводів апеляційної скарги про оскарження додаткового рішення апелянт вказує, що судом помилково ухвалено додаткове рішення оскільки склад та розмір, витрат на правову допомогу, входить до предмета доказування у справі, що не було належним чином зроблено позивачем. Вказує, що спір у справі є не складним не містить двозначних доказів чи обставин, які б потребували додаткового їх вивчення, а підготовка позову не зайняла великого обсягу правових знань та часу, тому виходячи з принципу співмірності та розумності сума винагороди за адвокатські послуги є завищеною. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційні скарги в якому він вказував на законності рішень суду першої інстанції та на безпідставність доводів апеляційних скарг. В обгрунтування заперечень на апеляційну скаргу на рішення вказував, що відповідно до вироку суд він є потерпілим в результаті ДТП. Згідно висновку судово-медичної експертизи здійсненої в рамках кримінального провадження він отримав тяжкі тілесні ушкодження:закрита черепно-мозкова травма, садина лобової ділянки, переломи лобної та тім`яної кісток. З 11.10.2021 року по 15.10.2021 року перебував на стаціонарному лікуванні. Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно додаткового рішення вказує, що докази розміру судових витрат які він мав сплатити адвокату подано невідкладно після підписання акту здачі-прияняття наданих послуг за договором про надання правової допомоги. Вказує, що ним додано до матеріалів справи докази, які підтверджують розмір завданої шкоди. Вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги стосовно відсутності причинно-наслідкового зв`язку діагнозу потерпілого з ДТП. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом установлено, що 24 листопада 2020 року відбулась ДТП за участю автомобіля Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 у районі будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . За фактом дорожньо-транспортної пригоди було відкрито кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄДР за №12020100040005854. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 34 448,00 грн та компенсацію моральної шкоди в розмірі 420 000,00 грн (а.с. 31-33). Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року встановлено, що: ОСОБА_2 порушив правила дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України». Вироком Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки. У порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок суду в частині рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальної шкоди скасовано та у задоволенні цивільного позову у цій частині відмовлено. В іншій частині вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року залишено без змін (а.с. 23-30). У вироці Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року зазначено, що: «з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Volkswagen Polo» державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована на момент дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , то обов`язок з виплати потерпілому матеріального відшкодування повинен нести страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» в межах ліміту страхового відшкодування. У зв`язку із чим рішення суду першої інстанції про необхідність стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди є неправильним. За наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України слід скасувати, а в задоволенні цивільного позову в цій частині - відмовити». У вироці Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року також вказано, що: «висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження, які ніким з учасників судового розгляду не оспорювалися». Згідно з висновком експерта № 042-111-2021 від 19 лютого 2021 року, складеним Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, потерпілий ОСОБА_1 у результаті ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження (а.с. 12-15). У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 у кримінальному провадженні із цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, до якого були додані оригінали чеків (а.с. 9-11). ОСОБА_1 надав копії фіскальних чеків на підтвердження понесення витрат на лікування та придбання лікарських засобів у розмірі 34 448,00 грн (а.с. 16-22). Відповідно до розрахунку вартості лікування хворого Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 13 жовтня 2021 року вартість лікування ОСОБА_1 за період 11-15 жовтня 2021 року становить 13 936,50 грн (а.с. 34-35). ОСОБА_1 поніс витрати у ТОВ «Окуляр» за: консультацію та огляд лікарем офтальмологом у розмірі 950,00 грн (а.с. 36); хірургічне лікування косоокості - 18 500 грн (а.с. 38), що підтверджується розрахунками вартості послуг. Також ОСОБА_1 сплатив 850,00 грн за послуги з мультизрізової спіральної комп`ютерної томографії у медичному діагностичному центрі «Лівобережний» (а.с. 37). Листом № 12/901 від 02 червня 2022 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило, що автомобіль Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату ДТП був забезпечений полісом ОСЦПВНТЗ в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № 156008030, який має ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн (а.с. 39). 23 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом №156008030, в якій просив відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн, із яких: 34 448,00 грн - невідшкодована обвинуваченим матеріальна шкода, яка визначена вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у справі №755/3957/21, та 34 236,50 грн - шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого після винесення вироку суду. Також на підставі ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а саме 3 434,23 грн. До заяви позивач додав копії вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі №755/3957/21 і медичних довідок на 4 аркушах (а.с. 40-42). Листом від 11 липня 2022 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило про необхідність надати оригінал, або належним чином засвідчені копії наступних документів: медичні виписки, довідки, епікризи тощо, виданих медичним закладом, в якому проходило лікування, із детальним зазначенням призначених медикаментів та лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому); засвідчену копію висновку судово-медичного експерта щодо обстеження ОСОБА_1 (а.с. 43). 17 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій зазначив, що наслідком ДТП, яка сталась 24 листопада 2020 року, є триваюче лікування (у тому числі хірургічне) та триваючі моральні страждання. До заяви про виплату страхового відшкодування надав копії документів про витрати, пов`язані з діагностикою та лікуванням у закладах охорони здоров`я після ухвалення вироку суду, а саме: за період 11 жовтня 2021 року - 15 жовтня 2021 року у розмірі 13 936,50 грн (лікування); 13 грудня 2021 року у розмірі 950 грн (огляд); 14 січня 2022 року у розмірі 850,00 грн (комп`ютерна томографія); 24 січня 2022 року у розмірі 18 500 грн (лікування). Оригінали доданих документів наявні в матеріалах кримінальної справи № 755/3957/21. До цієї заяви ОСОБА_1 додав: копію цивільного позову у справі № 755/3957/21 на 3 арк.; копію висновку соціально-психологічного дослідження № 15-03-21 моральної шкоди позивача на 9 арк.; копії чеків на 7 арк.; копію висновку експерта № 042-111-2021 на 4 арк. (а.с. 44-45). 23 вересня 2022 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із адвокатським запитом № 2 до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якому просив надати інформацію щодо стану розгляду страхової справи за полісом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № 156008030 (а.с. 46). Листом № 12/2249 від 29 вересня 2022 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило адвоката Курилича М.Я. про те, що товариству не надано паспорт громадянина України чи інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа ОСОБА_1 , а також довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номеру платника податку. Крім того, відповідач зазначив, що матеріали справи щодо ДТП, яка сталася 24 листопада 2020 року, направлені до апеляційного суду (а.с. 47). 21 жовтня 2022 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із листом до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якому повідомив, що вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21 у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 набрав законної сили, в апеляційному порядку прокурором не оскаржений. До листа додано копію апеляційної скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21 (а.с. 48, 49). 14 жовтня 2022 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із адвокатським запитом № 3 до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якому просив надати інформацію: чи повідомлявся ОСОБА_1 про необхідність подання документів, вказаних у відповіді ТДВ СК «Альфа-Гарант» (вих. № 12/2249 від 29 вересня 2022 року); чи повідомлявся ОСОБА_1 про неможливість розгляду страхової справи за полісом ТДВ СК «Альфа-Гарант» №156008030 у зв`язку відсутністю в матеріалах справи документів, які посвідчують особу ОСОБА_1 та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку; чи повідомлявся ОСОБА_1 про припинення розгляду страхової справи за полісом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № 156008030? (а.с. 50). Листом № 12/3228 від 06 грудня 2022 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило адвоката Курилича М.Я. про те, що згідно з інформацією реєстру судових засідань кримінальна справа № 755/3957/21 направлена до апеляційного суду. Строк для прийняття відповідного рішення за цією подією припиняється до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (а.с. 51). 31 січня 2023 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із листом до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якому повідомив, що 19 січня 2023 року Київський апеляційний суд у справі №755/3957/21 постановив вирок, копія якого додана до листа. Також до листа долучено копії паспорта та ідентифікаційного кода потерпілого ОСОБА_1 (а.с. 52, 53). 11 лютого 2023 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом № 4 до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якому просив надати інформацію щодо стану розгляду страхової справи за полісом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № 156008030 (а.с. 54, 55). Листом №12/814 від 20 лютого 2023 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» просило надати оригінали або належним чином засвідчені копії медичних виписок, довідок, епікризів тощо, виданих медичним закладом, у якому потерпілий проходив лікування, із детальним зазначенням призначених медичних діагностик, медикаментів та лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому) та фіскальних, товарних чеків на придбання призначених медикаментів і проведених медичних досліджень за період із 24 листопада 2020 року до 01 лютого 2021 року. У листі також повідомлено, що наданий вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року та вирок Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року не засвідчені належним чином. Оскільки справа розглянута Київським апеляційним судом та ухвалено новий вирок у справі, страхова компанія зазначила про необхідність подачі нової заяви про виплату страхового відшкодування із зазначенням банківських реквізитів потерпілого (а.с. 56). 31 березня 2023 року адвокат Курилич М. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із заявою № 5 до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», у якій просив розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 червня 2022 року про виплату страхового відшкодування за полісом № 156008030 та прийняти рішення. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 надав страховій компанії докази, які підтверджують розмір завданої шкоди, причиненої ДТП. До заяви додав належним чином засвідчену копію вироку Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року (а.с. 57-63). Листом № 12/1842 від 28 квітня 2023 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило, що надані копії чеків поганої якості, тому товариство повторно просить надати оригінали або належним чином засвідчені копії медичних виписок, довідок, епікризів тощо, виданих медичним закладом, у якому потерпілий проходив лікування, із детальним зазначенням призначених медичних діагностик, медикаментів і лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому) та фіскальних, товарних чеків на придбання призначених медикаментів і проведених медичних досліджень за період з 24 листопада 2020 року до 01 лютого 2021 року. Крім того, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» рекомендувало звернутися до експерта ОСОБА_3 , який провів експертизу, та надати документи, які не були надані для проведення цієї експертизи для можливості надання судово-медичної оцінки діагнозів, які були встановлені ОСОБА_1 під час його стаціонарного лікування (а.с. 80, 81). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені у статті 1187 ЦК України. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України). Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (частина перша статті 1195 ЦК України). Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність морально шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа, відповідно до статті 1192 ЦК України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 96)). Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (див.: п. 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України). Страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 ч. 1. ст. 1 Закону України «Про страхування»). У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За змістом статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. У частині першій статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Таким чином, обов`язком страховика є відшкодування потерпілому шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого, у межах страхового відшкодування. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (стаття 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20) вказано, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18) зазначено, що «відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 336/2892/18 (провадження № 61-15830св19) зазначено: «відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Отже, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягнутому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Під умислом потерпілого необхідно розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18)». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, та зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок, що «стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність». Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами (див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19). Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України). Підставою позову ОСОБА_1 вказав ДТП, яка мала місце 24 листопада 2020 року, внаслідок якої він як потерпіла особа зазнав майнової і моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 , який керуючи автомобілем Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на позивача. Вина ОСОБА_2 підтверджується вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у справі №755/3957/21. Позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв`язку із чим був вимушений проходити стаціонарне та амбулаторне лікування. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 68 684,50 грн і компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн. Судом установлено, що 24 листопада 2020 року відбулась ДТП за участю автомобіля Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 в районі будинку №16/2 на проспекті П.Тичини. ОСОБА_2 виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. У вироці Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року встановлено, що ОСОБА_2 порушив правила дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України. Автомобіль Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 24 листопада 2020 року був забезпечений полісом ОСЦПВНТЗ в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № 156008030, який має ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн. Таким чином, відповідальність за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого ОСОБА_1 , має нести ТДВ «СК «Альфа-Гарант», оскільки страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Суд установив, що внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 042-111-2021 від 19 лютого 2021 року, складеним Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, у якому зазначено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги з 24 листопада 2020 року до 18 грудня 2020 року. Позивач поніс витрати на лікування та придбання лікарських засобів у загальному розмірі 34 448,00 грн, що підтверджується копіями фіскальних чеків. Також з 11 жовтня 2021 року до 15 жовтня 2021 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у відділенні (клініці) щелепно-лицевої хірургії та стоматології. ОСОБА_1 здійснив витрати лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» за період 11-15 жовтня 2021 року у розмірі 13 936,50 грн, що підтверджується розрахунком вартості лікування хворого. Також ОСОБА_1 оплатив витрати у ТОВ «Окуляр» на: консультацію та огляд лікарем офтальмологом у сумі 950,00 грн; хірургічне лікування косоокості - 18 500 грн, що підтверджується розрахунками вартості послуг. Також позивач сплатив 850,00 грн за послуги з мультизрізової спіральної комп`ютерної томографії у медичному діагностичному центрі «Лівобережний». За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню майнова шкода, пов`язана із лікуванням потерпілого, у розмірі 68 684,50 грн. Оцінюючи заявлений до стягнення розмір компенсації моральної шкоди, суд враховує, що у зв`язку із отриманими внаслідок ДТП травмами ОСОБА_1 проходив тривалий курс лікування у різних медичних закладах, зазнав моральних страждань, пов`язаних із погіршенням стану здоров`я та необхідністю його довготривалого відновлення, тому, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн, що становить 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта про те, що позивач не довів витрати на лікування і придбання лікарських засобів, вартість яких становить 34 448,00 грн, оскільки надані копії фіскальних чеків мають погану якість і з них незрозумілі найменування препаратів. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що: «Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Подібні висновки містяться й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин. […] Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV)». Доктрина заборони суперечливої поведінки виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Суд першої інстанції вірно врахував, що поведінка ТДВ «СК «Альфа-Гарант» щодо оцінки наданих позивачем ОСОБА_1 копій фіскальних чеків є непослідовною та очевидно суперечливою. Так, із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом № 156008030 ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» 23 червня 2022 року, до якої долучив копії медичних довідок на 4 аркушах, які містять інформацію про матеріальну шкоду, пов`язану із лікуванням потерпілого, у розмірі 34 448,00 грн (а.с. 40-42). Листом від 11 липня 2022 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило про необхідність надати оригінали або належним чином засвідчені копії таких документів: медичних виписок, довідок, епікризів тощо, виданих медичним закладом, у яких проходило лікування, із детальним зазначенням призначених медикаментів та лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому); а також засвідчену копію висновку судово-медичного експерта щодо обстеження ОСОБА_1 (а.с. 43). 12 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, до якої додав: копію цивільного позову у справі №755/3957/21 на 3 арк.; копію висновку соціально-психологічного дослідження № 15-03-21 моральної шкоди позивача на 9 арк.; копії чеків на 7 арк.; копію висновку експерта №042-111-2021 на 4 арк. (а.с. 44-45). Листом № 12/2249 від 29 вересня 2022 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило адвоката Курилича М. Я. про те, що товариству не надано паспорт громадянина України, а також довідку про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номеру платника податку. Крім того, відповідач зазначив, що матеріали справи щодо ДТП, яка сталася 24 листопада 2020 року, направлені до апеляційного суду (а.с. 47). 21 жовтня 2022 року адвокат позивача звернувся із листом до відповідача, в якому повідомив, що вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 755/3957/21 у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 набрав законної сили (а.с. 48, 49). Листом № 12/3228 від 06 грудня 2022 року відповідач повідомив адвоката позивача про те, що кримінальна справа № 755/3957/21 направлена до апеляційного суду, тому строк для прийняття відповідного рішення за зазначеною подією припиняється до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (а.с. 51). 31 січня 2023 року адвокат позивача звернувся із листом до відповідача, в якому повідомив, що 19 січня 2023 року Київський апеляційний суд у справі №755/3957/21 постановив вирок, копія якого додана до листа. Також до листа долучено копії паспорту та ідентифікаційного коду потерпілого ОСОБА_1 (а.с. 52, 53). Листом № 12/814 від 20 лютого 2023 року відповідач просив надати оригінали або належним чином засвідчені копії медичних виписок, довідок, епікризів тощо, виданих медичним закладом, у якому потерпілий проходив лікування, із детальним зазначенням призначених медичних діагностик, медикаментів та лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому) та фіскальних, товарних чеків на придбання призначених медикаментів і проведених медичних досліджень за період з 24 листопада 2020 року до 01 лютого 2021 року. Відповідач також зазначив, що наданий вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року та вирок Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року не засвідчені належним чином. Оскільки справа розглянута Київським апеляційним судом та ухвалено новий вирок у справі, страхова компанія вказала про необхідність подачі нової заяви про виплату страхового відшкодування із зазначенням банківських реквізитів потерпілого (а.с. 56). 31 березня 2023 року адвокат позивача звернувся із заявою № 5 до відповідача, в якій просив розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 червня 2022 року про виплату страхового відшкодування за полісом № 156008030 та прийняти рішення. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 надав страховій компанії докази, які підтверджують розмір завданої шкоди, причиненої ДТП. До заяви додано належним чином засвічдену копію вироку Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року (а.с. 57-63). Листом № 12/1842 від 28 квітня 2023 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило, що надані копії чеків поганої якості, тому товариство повторно просило надати оригінали або належним чином засвідчені копії медичних виписок, довідок, епікризів тощо, виданих медичним закладом, в якому потерпілий проходив лікування, із детальним зазначенням призначених медичних діагностик, медикаментів та лікарських засобів (найменування препаратів, кількість, кратність прийому) і фіскальних, товарних чеків на придбання призначених медикаментів та проведених медичних досліджень за період з 24 листопада 2020 року по 01 лютого 2021 року. Крім того, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» рекомендувало звернутися до експерта ОСОБА_3 , який провів експертизу, та надати документи, які не були надані для проведення цієї експертизи для можливості надання судово-медичної оцінки діагнозів, які були встановлені ОСОБА_1 під час його стаціонарного лікування (а.с. 80, 81). Суд установив, що копії фіскальних чеків були надані ОСОБА_1 ТДВ «СК «Альфа-Гарант» ще під час першого звернення із заявою про виплату страхового відшкодування 23 червня 2022 року. У період із червня 2022 року до 28 квітня 2023 року листами № 12/2249 від 11 липня 2022 року, № 12/3228 від 06 грудня 2022 року, №12/814 від 20 лютого 2023 року відповідач жодного разу не повідомляв ОСОБА_1 і не наголошував на тому, що надані копії фіскальних чеків мають погану якість, а натомість просив надати інші документи (медичні виписки, довідки, епікризи, паспорт громадянина України, довідку про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номеру платника податку, засвідчену належним чином копію вироку тощо). До 28 квітня 2023 року відповідач не вказував про погану якість копій фіскальних чеків, які були отримані ним із заявою про виплату страхового відшкодування від 23 червня 2022 року, тим самим прийнявши копії зазначених документів. Лише у листі № 12/1842 від 28 квітня 2023 року та відзиві на позовну заяву відповідач посилається на погану якість копій фіскальних чеків, тим самим допускає суперечливу поведінку, яка не відповідає попереднім заявам ТДВ «СК «Альфа-Гарант». При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що поведінка позивача є добросовісною та свідчить про те, що потерпілий вчиняв ряд активних дій, які підтверджують його волевиявлення на реалізацію ним права на відшкодування шкоди (позивач своєчасно подав заяву про виплату страхового відшкодування, надав документи, про необхідність надання яких вказував відповідач). З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову про відшкодування шкоди шляхом стягнення з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 : матеріальної шкоди в розмірі 68 684,50 грн та компенсації моральної шкоди у розмірі 3 434,23 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно оскарження додаткового рішення апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно із статтею 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення у таких випадках: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 23 лютого 2021 року між адвокатом Курилич М.Я. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (далі - договір), за змістом п. 4.1. якого за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі передбаченому актом виконаних робіт, що є невід`ємним додатком до даного договору. Додатком №1 до цього договору визначено порядок обчислення гонорару та 10 квітня 2024 року адвокатом Курилич М.Я. та ОСОБА_1 підписано акт здачі-приймання послуг за вказаним вище договором, згідно якого загальна вартість наданих послуг становить 46 000,00 грн без ПДВ. На підставі договору від 23 лютого 2021 року видано ордер серії АІ №1393684 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Курилич М.Я. За наданими стороною позивача документами позивачем та адвокатом узгоджено наступна вартість наданих послуг: за аналіз документів, судової практики та підготовка правової позиції - 5 000,00 грн; за підготовку та подання адвокатських запитів до відповідача - 6 запитів по 1 000,00 грн; за підготовку та подання позовної заяви - 30 000,00 грн; за підготовку та подання відповіді на відзив - 5 000,00 грн. Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення, виходячи з фактичного об`єму матеріалів справи та смислового наповнення наявних документів,прийшов до висновку, що розумним та справедливим є зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню іншою стороною, а саме: за підготовку та подання адвокатських запитів до відповідача - 6 запитів по 500,00 грн; за підготовку та подання позовної заяви - 15 000,00 грн; за підготовку та подання відповіді на відзив - 2 500,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума витрат, що підлягає компенсації іншою стороною підлягає зменшенню до 25 500,00 грн. Однак з такими висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, та доводи апеляційної скарги стосовно стягнення заявленого розміру витрат, зокрема з підстав їх неспівмірністю із складністю справи, колегія суддів вважає, що відшкодуванню витрат на правову допомогу на користь позивача підлягає сума у розмірі 12 500 грн. з розрахунку за підготовку та подання адвокатських запитів до відповідача - 6 запитів по 500,00 грн; за підготовку та подання позовної заяви - 8 000,00 грн; за підготовку та подання відповіді на відзив - 1 500,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума витрат, що підлягає компенсації іншою стороною підлягає зменшенню до 12 500,00 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін. Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року змінити, зменшити суму витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце поживання: АДРЕСА_2 ) до 12 500,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: