Постанова Чернівецький апеляційний суд № 716/37/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2024 року м. Чернівці Справа № 716/37/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування при виконавчому комітеті Кострижівської селищної ради Чернівецького району, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Вайновської О.Є., дата складання повного тексту рішення 13.06.2024 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив позбавити відповідачку батьківських прав стосовно доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути на його користь аліменти на утримання дітей. Вимоги обґрунтовував тим, що з 30.01.2019 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від якого у них народилося двоє доньок: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В подальшому, сімейне життя не склалося, в січні 2020 року відповідачка, зібравши свої речі, переїхала проживати у м. Львів, і як наслідок, звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу, який було задоволено на підставі рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29.11.2021 року. У 2022 році сторони спробували відновити стосунки, однак через місяць відповідачка знову покинула сім`ю, з березня 2022 року по час звернення до суду на зв`язок не виходить, про дітей не дбає, не цікавиться їх життям, здоров`ям, розвитком та навчанням, що підтверджує письмовими доказами. Вказує, що органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей з метою захисту прав та інтересів дитини. Провадження №22-ц/822/765/24 Основною підставою для позбавлення батьківських прав вказував свідоме ухилення та невиконання відповідачкою батьківських обов`язків стосовно дітей. Також стверджував, шо відповідачка у період їх спільного проживання вела антисоціальний спосіб життя, палила, мала схильність до зловживання алкогольних напоїв, неодноразово заводила стосунки з іншими чоловіками. Крім того, у зв`язку із відсутністю допомоги по утриманню дітей позивач також вимушений звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. На підставі наведеного просив ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн на кожну дитину щомісячно, і до досягнення дітьми повноліття. Заочним рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.01.2024 року і до досягнення дітьми повноліття. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. В решті позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в позові ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено процесуальні вимоги щодо оцінки доказів та встановлено для позивача надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування. Стверджує, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів він довів, що відповідачка нехтує потребами своїх малолітніх дітей, порушує їх права на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Факт неявки до суду та незаперечення нею позбавлення її батьківських прав свідчить про відсутність інтересу до дітей та реальне небажання змінити свою поведінку. Збереження батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх доньок зашкодить інтересам дітей та не сприятиме їхньому гармонійному розвитку, оскільки мати відсутня у житті дітей, що як наслідок, створить почуття невизначеності у їхньому житті. Такий стан невизначеності не сприятиме нормальному психічному та емоційному розвитку. На підставі наведеного просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх доньок. Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи в задоволенні позову в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд першої інстанції вказав, що оцінюючи досліджені докази, такі не свідчать про свідоме нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками відносно доньок ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає недостатньо обґрунтованим, так як базується лише на доводах однієї сторони, без з`ясування позиції матері, підстав її поведінки, не містить зазначення обставин, чи звертався раніше ОСОБА_1 до органу опіки та піклування зі скаргами на неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно доньок, з метою спонукання її до дій, чи було вчинено органом опіки та піклування відповідні заходи реагування чи впливу на її поведінку ОСОБА_2 . Крім іншого, суд вважав необхідним попередити відповідачку про необхідність зміни свого ставлення до виховання малолітніх дітей та покласти на орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Кострижівської селищної ради здійснювати контроль за належним виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків. Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вище вимогам закону відповідає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували з 30.01.2019 року у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29.11.2021 року (а.с.14-15). Від шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося двоє дітей: донька ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 , обоє ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно (а.с.12-13). У відповідності до довідки ВК Кострижівської селищної ради №5883 від 17.10.2023 року про склад сім`ї така складається із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.16). З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 11.10.2023 року вбачається, що діти проживають з батьком, перебувають на його утриманні, матір дітей проживає окремо, місце її перебування невідоме (а.с.17). Згідно довідки, виданої Кострижівським закладом дошкільної освіти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вересня 2022 року відвідують Кострижівський ЗДО. Дітей в садок привозив і забирав тільки батько. ОСОБА_2 участі у навчальному процесі доньок не бере, за весь час перебування дітей у ЗДО матері в закладі не було (а.с.18). Позивач здоровий, під спостереженням в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, отримує стабільний дохід, за місцем проживання характеризується позитивно (а.с.21-27). З висновку Органу опіки і піклування при виконавчому комітеті Кострижівської селищної ради №13/6 від 08.12.2023 року вбачається доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, невідоме її місцезнаходження (а.с.35-36). Відповідно до довідки Державної міграційної служби №6.2-1136/6-24 від 05.02.2024 року ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с.43). Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які є жителями смт. Кострижівка, пояснили, що після народження доньок сторони проживали в смт. Кострижівка, в подальшому відповідачка поїхала проживати до Львова, а позивач з доньками залишався в селищі. Пізніше і він з дітьми поїхав проживати до відповідачки, а в лютому 2022 року вони всі повернулися до смт. Кострижівка, де проживали разом близько місця, після чого відповідачка, поїхала та більше не поверталася. З того часу, десь з березня 2022 року, позивач виховує дітей самостійно. Надаючи оцінку зазначеним обставинам та висновкам рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства»). Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Згідно з ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (ч.1 ст.164 СК України). Згідно зі ст.166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. У пункті 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків…Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення особи батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також звернення особи ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав». Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Так, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, особистості учасників цих правовідносин, оцінки сімейної ситуації й інтересів дитини (постанови від 18 лютого 2021 року у справі №645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22). Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини. Отже, доводи апеляційної скарги з приводу надання суду необхідних доказів щодо нехтування відповідачкою свої батьківських обов`язків є неспроможними, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б достовірно та беззаперечно підтверджували свідоме, умисне чи злісне нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками щодо участі в утриманні та вихованні їх доньок і умисне ухилення від їх виконання, а також не надано доказів на підтвердження того, що остання зловживає палінням, спиртними напоями, як позивач в позовній заяві наголошував. Також, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав і доводи ОСОБА_1 , що мати дітей жодним чином не цікавиться їх життям й справами доньок, в тому числі дошкільними, їх здоров`ям, оскільки така неактивна участь матері в житті дітей, крім іншого, спричинена насамперед проживанням такої в іншій місцевості, що створює їй перешкоди у відвідуванні дітей по місцю їх проживання, дошкільного навчального закладу, тощо. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що позивач нічого не вказує на спілкування чи відсутність такого між ОСОБА_2 та дітьми засобами зв`язку (телефон, інтернет, тощо) та що йому невідомі засоби зв`язку останньої, чи їх зміну з боку відповідачки. Відповідно до ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Дійсно, висновком виконавчого комітету Кострижівської селищної ради зроблено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньок. Однак, зі змісту самого висновку вбачається, що такий побудований на доводах позивача, без будь яких пояснень матері дітей щодо ситуації, яка склалася, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо не взяття такого письмового доказу до уваги. Як вбачається із матеріалів справи, судом не встановлено умисних дій (бездіяльності) матері за наявних доказів та обставин справи. З урахуванням викладеного та враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, з метою недопущення розриву сімейних зв`язків, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції у вказаній частині без змін та погоджується з висновком щодо попередження ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та збільшення зусиль для належного виховання та прийняття участі у житті своїх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.М. Литвинюк