Постанова 4857 № 300/2165/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2165/23 пров. № А/857/320/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську суддею Панікарем І. В.) в адміністративній справі № 300/2165/23 за позовом ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, В С Т А Н О В И В : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: - визнати протиправною дію Богородчанської селищної ради в особі його структурного підрозділу управління "ЦНАП" щодо відмови у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати відповідача вчинити реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.03.2023 ОСОБА_1 як законний представник звернувся із заявою до Центру надання адміністративних послуг Богородчанської селищної ради із заявою про реєстрацію місця проживання неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , за адресою свого місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Проте, відповідачем відмовлено в реєстрації місця проживання дитини на підставі пункту 1 статті 12 ЗУ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" та пункту 87 постанови КМУ від 07.02.2022 за № 265, в яких зазначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації місця проживання у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке перебуває в іпотеці. Позивач вважає дії відповідача протиправними, а відмову у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 такою, що призвела до дискримінації його права проживати разом із батьками. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК України на вселення до родичів їх неповнолітніх дітей згода власника не вимагається. Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У постанові ВП Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено висновок, що Кодекс є основним актом цивільного законодавства. Тому будь-які зміни в регулюванні одно предметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого кодексом. Невідповідність окремих положень спеціального закону положенням кодексу не може бути усунено шляхом застосування правила. За яким із прийняттям нового який був чинним раніше. нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акту ( його окремі положення). ВП вказала на пріоритетність норм ЦК над спеціальним законом із новими вимогами. Який прийнятий пізніше, у цій ситуації не застосовується колізійний принцип- пізніший закон скасовує попередній. Після прийняття ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зміни в житловий, цивільний та сімейний кодекси не вносилися. Щодо місця реєстрації дружини в м. Івано-Франківську, на що посилається суд, зазначає, що фактичним її місцем проживання є квартира в якій він зареєстрований та проживає. Реєстрацію її місця проживання неможливо здійснити у зв`язку із обтяженням житла. Виходячи з наведеного, вважає, що відмова відповідачем у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 призвела до дискримінації його права проживати разом з батьками. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, ОСОБА_1 02.03.2023 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Богородчанської селищної ради із заявою про реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_2 за адресою свого місця реєстрації: АДРЕСА_1 . За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 02.03.2023 за № 207/03-14, повідомив ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки згідно Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана квартира перебуває в іпотеці (а. с. 10). Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому зазначив, що місцем реєстрації дружини позивача є м. Івано-Франківськ, що також не заперечується ОСОБА_1 . Відтак, враховуючи встановлені законодавчі обмеження щодо можливості реєстрації місця проживання особи у житлі, що перебуває в іпотеці, водночас, існуванні об`єктивної можливості зареєструвати неповнолітню дитину за місцем проживання матері, у суду відсутні передумови вважати, що існує будь-яка дискримінація її прав. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини з приводу реєстрації фізичною особою громадянином місця проживання в Україні регулюються Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), Законом України від 05.11.2021 № 1871-ІХ «Про надання публічних (електронних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-ІХ), Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 (далі - Порядок № 265). Згідно зі статтею 3 Закону № 1382-IV місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Статтею 2 Закону № 1382-IV визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Згідно частини другої статті 4 Закону № 1871-ІХ порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1871-ІХ та пункту 5 Порядку № 265 батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Згідно з частиною третьою статті 5 Закону № 1871-ІХ задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності. Декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (частина четверта статті 7 Закону № 1871-ІХ). Згідно частин першої, другої третьої статті 9 Закону № 1871-ІХ у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник). До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла. У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника. Пунктом 38 Порядку № 265 також передбачено, що у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника. Пунктом 11 частини першої статті 1 Закону № 1871-ІХ визначено, що реєстраційна дія - це внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання / виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання / зняття з реєстрації місця проживання (перебування) / задекларованого місця проживання / зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Закону № 1871-ІХ орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування). Наведена норма узгоджується з підпунктом 1 пункту 87 Порядку № 265, згідно якого орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання). З наведеного видно, що однією із підстав, визначених Законом № 1871-ІХ та Порядком № 265 для прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання особи, є наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування). У ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що під час розгляду заяви позивача про реєстрацію місця проживання його малолітнього сина ОСОБА_2 працівником "ЦНАП" Богородчанської селищної ради виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис № 36633070 про іпотеку квартири АДРЕСА_2 . Вказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 26 - 27). Водночас, позивачем не заперечується, що житло у якому він зареєстрований на проживання перебуває в іпотеці на підставі договору іпотеки № 938 від 29.07.2005, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ "КБ "Надра". Враховуючи наведене та те, що у цій справі необхідно керуватися в першу чергу нормами Закону № 1871-ІХ та Порядку № 265, як спеціальними нормами, які регулюють відносини щодо вчинення реєстраційних дій, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у реєстрації місця проживання малолітнього сина ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону № 1871-ІХ (у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування) та підпункту 1 пункту 87 Порядку №

265. В аспекті тверджень позивача щодо шкоди інтересам дитини суд зазначає таке. Згідно положень частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Варто зауважити, що позивач не зазначив існування жодної об`єктивної неможливості зареєструвати дитину за місцем реєстрації проживання її матері, відтак, враховуючи встановлені законодавчі обмеження щодо можливості реєстрації місця проживання особи у житлі, що перебуває в іпотеці, у суду відсутні передумови вважати, що існує будь-яка дискримінація прав дитини. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року в адміністративній справі № 300/2165/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин