Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4317/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/4317/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року, прийняте у складі суду судді Птичкіної В.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України, в якому позивач просила суд: - визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 листопада 2023 року до 31 січня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102 грн; - стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 . недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 1 листопада 2023 року до 31 січня 2024 року у розмірі 141075 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА, в порядку, передбаченому Законом України 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2021 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». В , при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у вказаний у позові період Одеський окружний адміністративний суд використав величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» (2 102 грн), а не величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року» (2 684 грн у 2023 році та 3 028 грн у 2024 році), що не відповідає частині третій статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». За розрахунком позивача, відповідна різниця становить 141 075 грн, і ця сума підлягає стягненню з Державної судової адміністрації України. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року справу було передано на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду за встановленою підсудністю. 24 2024 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023-2024 року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі ст. 7 Закону №1082-ІХ ст. 7 Закону України №1928-ІХ та ст. 7 Закону України №2710-ІХ є неправомірною. Апелянт вважає, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. Відповідачем надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, указом Президента України від 10.12.2001 року №1205/2001 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області строком на п`ять років. Постановою Верхової Ради України від 15.03.2007 року №750-У позивачка обрана безстроково на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області. Постановою Верхової Ради України від 22.05.2008 року №301-VI відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 85, ч.1 ст.128 Конституції України, ч.3 ст. 62 Закону України "Про судоустрій України", ст. 15 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" ОСОБА_1 обрана на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду. Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду №89-ос від 27.06.2008 року ОСОБА_1 зарахована до штату Одеського окружного адміністративного суду на посаду судді з окладом згідно штатного розпису. З матеріалів справи також вбачається, що у період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року розмір посадового окладу ОСОБА_1 розраховувався виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн. Не погоджуючись із правомірністю такого розрахунку, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума суддівської винагороди позивача у 2023 та у 2024 роках мала обчислюватися з урахуванням норм Закону «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, які не були визнані такими, що не відповідають Конституції України, а отже застосування цих положень було обов`язковим для відповідача. Крім того, за висновками суду, виплачені позивачу суми суддівської винагороди не можуть бути визнані неналежним матеріальним забезпеченням судді, тому суд відхилив доводи позивача про те, що нарахування відповідачем відповідних сум із застосуванням того показника прожиткового мінімуму, який законом встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді, є посяганням на гарантії незалежності судді. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України). Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. На переконання суду апеляційної інстанції, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України «Про прожитковий мінімум» є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX та статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2023-2024 роках прожитковий мінімум для наступних основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років: працездатних осіб (2684,00 грн. та 3028,00 грн. відповідно), осіб, які втратили працездатність. Водночас, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX та статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено також розміри прожиткового мінімуму для: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень. Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб. Колегія суддів наголошує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі - суб`єкти владних повноважень повинні керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України. При цьому, Законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік «Про Державний бюджет України на 2024 рік» як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: - ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); - ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій). - ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення). Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися. Відтак, неможливо розглядати положення статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023-2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача. Отже, до спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Водночас Закони України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Законів України «Про державний бюджет України» вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач помилково посилається на незмінюваність посадових окладів суддів протягом 2023-2024 року. Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном. Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Відповідно до положень ч.3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Враховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), та на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) є неправомірною, а відповідні положення Законів України «Про Державний бюджет України» не підлягають застосуванню. Суд апеляційної інстанції вважає, що стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні не відповідає Конституції України, чим спростовуються висновки суду першої інстанції, що вказана норма не визнавалась неконституційною. Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. При цьому, з огляду на те, що постановою Пленуму Верховного Суду від 24 листопада 2023 року відмовлено у зверненні до Конституційного Суду з поданням щодо застосування до розрахунку суддівської винагороди спеціального розміру прожиткового мінімуму, апеляційний суд не вбачає підстав звертатись до Верховного Суду з аналогічним питанням в порядку ч.4 ст. 7 КАС України. Водночас, варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року (справа № 380/25627/21) та інших, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним. За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 листопада 2023 року до 31 січня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102 грн є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині. Згідно вимог ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до положень ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх певним шляхом. При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно вимог ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відносно позовних вимог в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача. недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди апеляційний суд зазначає, що положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України дають підстави стверджувати, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. В свою чергу, Одеський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023 -2024 роки). Згідно положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення). З урахуванням викладеного, а також враховуючи практику Верховного Суду, яка склалась у даній категорії спорів (наприклад у межах справи № 120/709/22-а), колегія суддів вважає, що у даному випадку наявні підстави для виходу за межі позовних вимог та зобов`язання Одеського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу недоотриману суддівську винагороду, а також зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Одеського окружного адміністративного суду для проведення виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди. У контексті обставин даної справи колегія суддів вважає, що саме такий спосіб захисту забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору. Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині позовних вимог, що стосується невиплати у повному обсязі допомоги на оздоровлення, оскільки матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу в період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року матеріальної допомоги на оздоровлення, що підтверджується наданими позивачем до суду розрахунковими листами за відповідний період. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, оскільки судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права та не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, стягнення коштів скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн. Зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складав 2684,00 грн., станом на 1 січня 2024 року складав 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Одеського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплат судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складав2684,00 грн., станом на 1 січня 2024 року складав 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко