Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1440/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2024 року справа №200/1440/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (повне судове рішення складено 21 травня 2024 року) у справі № 200/1440/24 (судя в І інстанції ОСОБА_1 ) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувс до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) при обчисленні в період з 01 січня 2019 року по 05 липня 2020 року включно розміру посадового окладу та окладу за військове звання, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно належні з урахуванням раніше виплачених виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розміру окладу 5690,00 грн на місяць та окладу за військовим званням за періоди 01 січня 2019 року по 11 вересня 2019 року у сумі 1310 грн, з 12 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року у сумі 1380 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 «шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на 01 січня 2019 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 01 січня 2020 року по 05 липня 2020 від 14 листопада 2019 року №294-ІХ встановленого у 2020 році включно з урахуванням раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення. В обґрунтування позовних вимог, зазначено те, що під час проходження військової служби у військовій частині, після зміни грошового забезпечення відповідно до Постанови № 704, відповідачем невірно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання станом на 01 січня 2019 року та на 01 січня 2020 року, що призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 Постанови № 704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_2 в період з 29 січня 2020 року по 03 липня 2020 року розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1,14 вказаної постанови. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_2 за період з 29 січня 2020 року по 03 липня 2020 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року на відповідні тарифні коефіцієнти. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що починаючи з дня набрання чинності п.6 Постанови № 103, припинив свою дію п.4 Постанови № 704 (в редакції від 30.08.2017), який передбачав застосування під час визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання у якості розрахункової величини розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, а також обмежувальну величину у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. Вказує, що скасування у судовому порядку п.6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови № 704 не поновлює дію попередньої редакції п.4 Постанови №

704. Постанова № 704 досі викладена в редакції, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». З урахуванням викладеного, військова частина НОМЕР_1 керувалась чинною Постановою №704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка є обов`язковою для застосування, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена судом. У відзиві на апеляційну скаргу позивач висловив згоду з рішенням місцевого суду та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 . Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням від 21 листопада 2016 року. Відповідно до довідки від 04 вересня 2020 року № 973 капітан ОСОБА_2 був призваний на військову службу 29 липня 2011 року через ІНФОРМАЦІЯ_2 , службу проходив, зокрема, у період з 22 серпня 2018 року по 08 травня 2020 року помічником командира бригади з фінансово-економічної роботи начальник фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2020 року № 233 позивача з 03 липня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У листопаді 2023 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 , у якій просив здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення за 2019 2020 роки. Відповіді відповідача на заяву позивача про перерахунок та доплату грошового забезпечення за 2019 -2020 роки матеріали справи не містять. З довідки про нараховане грошове забезпечення в період з січня 2019 року по червень 2020, виданої відповідачем, видно, що посадовий оклад позивача становив 5220,00 грн, а оклад за військовим званням 1200,00 грн. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачем зазначалось, що протягом спірного періоду проходження військової служби відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням та інших додаткових виплат шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти. Позивач не погодився із застосуванням відповідачем протягом спірного періоду прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, оскільки вважав, що відповідач мав застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим. Вказане і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. При цьому, Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано. Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону № 2017). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3). Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містить. Тобто, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу. Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19). Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: (1) з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Наведена вище правова позиці підтримана Верховним Судом і в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 28 березня 2024 року у справі № 160/8290/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21 та інших. При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинною до набрання чинності Постановою № 103. 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова КМУ № 481). Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. На підставі п. 2 Постанови КМУ № 481 внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, шляхом викладення абзацу 1 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Таким чином, в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розмір посадового окладу та окладу за військовим званням мав визначатися відповідно до п. 4 Постанови № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та з урахуванням правил, наведених в п. 1 Приміток до додатку 1 та в п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови №

704. Судами встановлено, що відповідно до довідки від 04 вересня 2020 року №973 капітан ОСОБА_2 був призваний на військову службу 29 липня 2011 року через ІНФОРМАЦІЯ_2 , службу проходив, зокрема, у період з 22 серпня 2018 року по 08 травня 2020 року помічником командира бригади з фінансово-економічної роботи начальник фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 . В той же час, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2020 року № 233 позивача саме з 03 липня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З довідки про нараховане грошове забезпечення в період з січня 2019 року по червень 2020, виданої відповідачем, видно, що посадовий оклад позивача становив 5220,00 грн, а оклад за військовим званням 1200,00 грн. Грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у травні 2020 року. Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020 рік при обчисленні відповідачем грошового забезпечення та інших додаткових виплат, а саме грошової допомоги на оздоровлення згідно з пунктом 4 Постанови №704 в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судами не встановлено. З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби, а саме з 29 січня 2020 року по 03 липня 2020 року (дата виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) грошове забезпечення позивача мало обчислюватися відповідачем згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020, а саме: щодо періоду з 29.01.2020 по 03 липня 2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувалась грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік (розмір якої залежав від розміру грошового забезпечення). З огляду на встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до частини 2 статті 9 КАС колегія суддів погоджуєтьсяз сдом першої інстанції, який за результатом розгляду справи дійшов винсовку про: визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 Постанови №704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні позивачу в період з 29 січня 2020 року по 03 липня 2020 року розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1,14 вказаної постанови; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 29 січня 2020 року по 03 липня 2020 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року на відповідні тарифні коефіцієнти. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій в розумінні зазначеної норми Закону. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі № 200/1440/24 залишити без змін. Повне судове рішення 12 вересня 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук