Постанова Київський апеляційний суд № 368/69/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Кириченко В.І. Єдиний унікальний номер справи № 368/69/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14197/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В., секретар - Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві (в режимі відеоконференціі) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, В с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом. Позов обґрунтований тим, що 03 червня 2016 року сторони зареєстрували шлюб (актовий запис № 2511 реєстратор Франківський районний у місті Львові Відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області). Від даного шлюбу спільних дітей немає. Протягом останнього року стосунки подружжя погіршилися, зникло взаєморозуміння та взаємоповага, стали частими сварки. Тривалий час, з вересня 2023 року подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Як зазначає позивач у подружжя відсутні спільні інтереси, вони мають різні погляди на життя, втрачено почуття любові та поваги один до одного. У 2021 році позивач вже звертався із позовом про розірвання шлюбу. Позов був залишений без розгляду ,з огляду на те, що позивач вважав що можливо зберегти шлюб. Однак стосунки так і не стали кращими, а відтак позивач вважає що подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, і подальше спільне життя буде суперечити інтересам позивача. Враховуючи, що між сторонами відсутнє взаємне порозуміння, спільного господарства сторони не ведуть, проживають окремо, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе, і суперечило б інтересам сторін. У позові просив: - розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований реєстратором Франківського районного у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області запис № 2511 від 03 червня 2016 року. Відповідачка не заперечувала проти розірвання шлюбу, але вважає що підстави розірвання шлюбу зазначені в позовній заяві є досить інтелігентні, так як позивач неодноразово бив відповідачку та нецензурно лаявся на її адресу і вона зверталась з цього приводу до правоохоронних органів Республіки Польща. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 травня 2024 року позов задоволений. Шлюб укладений між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити шляхом доповнення його мотивувальної частини щодо причин розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 05 вересня 2024 року за адресами , наявними в матеріалах справи Представник відповідачки адвокат Шмайхель А. подав клопотання про розгляд справи без особистої участі відповідачки та іі представника . Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що сторони, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, відсутні підстави вважати неявку сторін поважними, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як видно із матеріалів справи, 03 червня 2016 року сторони зареєстрували шлюб (актовий запис № 2511 реєстратор Франківський районний у місті Львові Відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області). Від даного шлюбу спільних дітей не мають. Протягом останнього року стосунки подружжя погіршилися, зникло взаєморозуміння та взаємоповага, стали частими сварки. Із вересня 2023 року подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Сторони не заперечують, що у них відсутні спільні інтереси, вони мають різні погляди на життя, втрачено почуття любові та поваги один до одного. У 2021 році позивач вже звертався із позовом про розірвання шлюбу . Позов був залишений без розгляду, з огляду на те, що позивач вважав що можливо зберегти шлюб. Однак стосунки так і не стали кращими, а відтак позивач вважає що подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, і подальше спільне життя буде суперечити інтересам позивача. Заочним рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 19 березня 2024 року шлюб було розірвано. За заявою ОСОБА_1 заочне рішення було скасовано ухвалою суду від 14 травня 2024 року. Відповідачкою надані документи (з офіційним перекладом з польської мови на українську мову) які суд правильно визнав допустимими доказами відповідно до ст.. 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, так як засвідчені відповідним органом присяжним перекладачем української мови який внесений в список перекладачів Міністерства Юстиції Республіки Польща. Однак суд правильно зауважив , що вказані документи не є доказами ,що позивач скоїв відносно відповідачки кримінальне правопорушення і тому зазначив ,що відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Вказані документи свідчать лише про те, що зі слів самої відповідачки сталася подія, внаслідок якої їй завдані тілесні ушкодження у вигляді синців на голові, обох руках, спині, нижніх кінцівках, рани на лівій гомілці про що зазначено в повідомленні про скоєння злочину, заяві потерпілої, висновку судово-медичної експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного Кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно ч.1 ст. 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного Кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Частиною 1 ст. 105 Сімейного Кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього кодексу, положення якої зазначають, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя. Положенням ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України визначено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Суд першої інстанції встановив ,щосторони не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство, тож не мають спільного бюджету, між сторонами відсутнє взаємне порозуміння, спільного господарства сторони не ведуть, проживають окремо, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе, і суперечило б інтересам сторін. Позивач зазначив, що відновлювати шлюбні стосунки він не бажає, причини які спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя із відповідачкою, як подружжя, та збереження шлюбу суперечитиме інтересам обох. Відповідно до ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим. Відповідно до вимог ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. При розгляді справи про розірвання шлюбу судом було всебічно досліджено мотиви розірвання шлюбу. Суд дійшов правильного висновку про розірвання шлюбу і колегія суддів погоджується з таким висновком , враховуючи , що причини , з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, , сторони проживають окремо, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлення сімейно-шлюбних відносин є неможливим , сторони проживають окремо. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та моральним засадам суспільства.. Доводи апеляційної скарги щодо зміни мотивувальної частини рішення шляхом доповнення мотивувальної частини щодо причин розірвання шлюбу,є безпідставними , оскільки апелянта ОСОБА_1 так і не вказала які самі причини на її думку є підставою для розірвання шлюбу ,якими слід доповнити мотивувальну частину рішення . Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення. Керуючись ст.ст. 365, 367, 369,374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова