Постанова 4801 № 148/272/23

Справа № 148/272/23 Провадження № 22-ц/801/1549/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 рокуСправа № 148/272/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В. суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М. за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 148/272/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за кредитом спадкодавця, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - адвоката Колодочка Павла Олександровича на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Саламахи О.В., ВСТАНОВИВ: В лютому 2023 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (надалі «Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитом спадкодавця. В заяві зазначалось, що відповідно до укладеного договору №б/н від 05 лютого 2016 року ОСОБА_2 (Позичальник) отримала кредит у розмірі 160 000 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. На час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_2 постійно проживав відповідач ОСОБА_1 , якого слід вважати таким, що прийняв спадщину відповідно до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину відповідач не отримував. 14 вересня 2022 року Банком була направлена претензія кредитора до Тульчинської Державної нотаріальної контори, від якої 28 вересня 2022 року Банк отримав відповідь про те, що спадкоємці померлої ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались, а спадкова справа була заведена на підставі претензії Банку. Згідно із частиною 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. 12 жовтня 2022 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист-претензію щодо виконання зобов`язань, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Проте збоку відповідача не було вчинено ніяких дій. Відповідно до частини 1 статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. На день смерті позичальниці ОСОБА_2 загальна сума заборгованості становила 918 712,68 грн., яка складається: 160 000 грн. заборгованість за кредитом; 286 293,58 грн. заборгованість за відсотками; 34 039,98 грн. заборгованість з комісії; 438 379,12 грн. заборгованість з пені. Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , прийняв спадщину, факт наявності спадкового майна та вартість майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину, оскільки саме в межах вартості одержаного у спадщину майна спадкоємець відповідає за борги спадкодавця. А сам по собі факт реєстрації відповідача за місцем проживання спадкодавця не може бути підставою задоволення позову (а.с. 197-199). В апеляційній скарзі представник позивача - Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» просить заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 травня 2024 року скасувати і ухвалити нове яким позов задовільнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (а.с.204-212). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити на підставі аргументів викладених в апеляційній скарзі. Інші учасники в судове засіданні не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причину неявки суд не повідомили. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Фактичні обставини справи 05 лютого 2016 року ОСОБА_2 подала до Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» Заяву на відкриття рахунку та підписала Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. У цей день Банк відкрив поточний рахунок/Депозитний рахунок НОМЕР_1 , Валюта UAH (а.с. 20). Підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за відсутності домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору (постанова ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що 27 жовтня 2016 року виконкомом Крищинецької сільської ради Тульчинського району Вінницької області складено відповідний запис № 28 (а.с. 7). 14 вересня 2022 року позивачем була Претензія Кредитора в порядку статті 1281 ЦК України від 31 серпня 2022 року вихідний № 60205K2S0GF до Тульчинської Державної нотаріальної контори з проханням повідомити Банк чи заводилась спадкова справа після померлого Боржника; Включити кредиторські вимоги Банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; Повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед Банком у розмірі 918 712,68 грн. (а.с.8). Як убачається із відповіді Тульчинської Державної нотаріальної контори від 22 вересня 2022 року № 794/02-14 на адресу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», що на підставі Претензія Кредитора в порядку статті 1281 ЦК України до спадкоємців ОСОБА_2 про погашення заборгованості заведено спадкову справу. Також, Тульчинська Державна нотаріальна контора у цій відповіді повідомила Банк про те, що спадкоємці ОСОБА_2 не звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або про її відмову (а.с. 9). 12 жовтня 2022 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист-претензію щодо виконання зобов`язань, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (а.с. 10). За повідомленням виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 10 лютого 2023 року за № 02-22-488 на запит Тульчинського районного суду від 10 лютого 2023 року № 148/272/23/717/2023, згідно обліків інформація щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 Тульчинським РВ УМВС від 01 жовтня 2004 року, значиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33). Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Щодо доведеності позивачем факту наявності боргу Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, про що вказано у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2017 року №

75. Так, позивачем надано суду копію Заяви ОСОБА_2 на відкриття рахунку, копію Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 05 лютого 2016 року та Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 05 лютого 2016 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_2 , станом на 25 жовтня 2022 року (а.с. 5-6; 20) Надані документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 918 712,68 грн., а у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо. Належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо наявності боргу за кредитом спадкодавця, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували заборгованість позичальника за укладеним кредитним договором у розмірі 918 712,68 грн. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 08 травня 2024 року у справі № 381/1647/21 провадження № 61-4504св23). Щодо пропуску строку пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України про обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Саме на підставі норм статті 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до відповідачів у цій справі. У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини. Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника. Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку. Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців. Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося. Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд. Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи. Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту. Зважаючи на наведене, кредитор вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за кредитом та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них. При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19), на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, зазначено, що кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6-ти місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Поняття « строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. Відповідно до частини 2 статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що позивач міг дізнатися про смерть ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з листопада 2016 року, оскільки за розрахунками самого позивача вже на день смерті позичальниці ОСОБА_2 загальна сума заборгованості становила 918 712,68 грн., зі складу якої: 160 000 грн. заборгованість за кредитом; 286 293,58 грн. заборгованість за відсотками; 34 039,98 грн. заборгованість з комісії; 438 379,12 грн. заборгованість з пені (а.с.2-4; 5-6), але з першою вимогою-претензією кредитора в порядку статті 1281 ЦК України, Банк вирішив звернутися до нотаріуса лише 31 серпня 2022 року (а.с. 8), тобто з пропуском установленого статтею 1281 ЦК України преклюзивного строку, а тому апеляційний суд дійшов висновку про втрату банком права вимоги до спадкоємців боржника за вказаним кредитним договором, що є підставою для відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Щодо не отримання відповідачем ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. У частині третій статті 1296 ЦК України зазначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18), від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20). Проте, з огляду на викладені обставини у цій справі, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині оцінки доказів щодо обставин, що мають значення для справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, а саме недоведеності позивачем належними і допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , факту наявності спадкового майна та вартість майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину, оскільки саме в межах вартості одержаного у спадщину майна спадкоємець відповідає за борги спадкодавця. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, проте допустив порушення норм процесуального права яке призвело до неповного з`ясування усі обставин, що мають значення для справи у зв`язку з чим є підстави для зміни оскаржуваного судового рішення шляхом доповнення його мотивувальної частини. Відповідно до частини 1 та 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи наведене та керуючись статтями 367; 374; 376; 381; 382; 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача - Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - адвоката Колодочка Павла Олександровича - задовольнити частково. Заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 травня 2024 року змінити шляхом доповнення в частині мотивів відмови у позові з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник