Постанова 4824 № 752/1781/24

справа № 752/1781/24 головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С. провадження № 22-ц/824/8224/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 04 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Кияшко К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 26252943405201-КР від 20 квітня 2015 року у розмірі 525 353 грн. 39 коп. Також АТ «Банк Кредит Дніпро» було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача у межах суми позовної заяви у розмірі 525 353 грн. 39 коп. до виконання рішення суду у цій справі. Заява обґрунтована тим, що 20 квітня 2015 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено кредитний договір №26252943405201-КР. Однак, ОСОБА_1 , як позичальник за кредитом, почав порушувати його умови, протягом тривалого часу ухилявся від виконання своїх обов`язків з погашення заборгованості. Враховуючи значну суму боргу та тривалість порушення з його боку умов кредитування, позивач 27 червня 2023 року, направив відповідачу вимогу про повернення кредиту, якою ОСОБА_1 надавалось 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги для усунення порушень кредитних зобов`язань. На той час сума заборгованості за кредитним договором становила 464 562 грн. 97 коп. Однак, кредитні зобов`язання позичальником виконані так і не були. Станом на 05 грудня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становила 525 353 грн. 39 коп., і складалась з суми залишку простроченого кредиту 277 009 грн. 90 коп. та суми прострочених відсотків 248 343 грн. 49 коп. Вищенаведені обставини вказують на наявність недобросовісності в діях ОСОБА_1 . Отримавши кредитні кошти, відповідач ухилявся і ухиляється від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Позичальник не контактував з банком з приводу врегулювання проблемної заборгованості та не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його бажання погашення наявного боргу. У свою чергу, АТ «Банк Кредит Дніпро» було вжито всіх заходів щодо інформування клієнта про заборгованість та необхідність її погашення, однак, кредитні зобов`язання так і були залишені без виконання. Через таке грубе порушення зобов`язань банк звернувся до суду з позовною заявою. Однак, навіть при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості, враховуючи поведінку та відношення відповідача до виконання кредитних зобов`язань, банк має небезпідставні побоювання, що позичальник буде і далі ухилятись від повернення кредитних коштів, а також вчиняти дії, спрямовані на унеможливлення виконання майбутнього рішення по справі. Маючи можливість безперешкодного розпорядження коштами та майном, які знаходяться у беззаперечній власності ОСОБА_1 , він має можливість відчужити їх, перереєструвати на споріднених осіб. В результаті стане неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості, якщо воно буде прийнято на користь позивача. Це призведе до неефективності та недієвості судового захисту. Тобто, йде мова про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року у задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Банк Кредит Дніпро» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити постанову, якою заяву задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, та зазначає, що у заяві про забезпечення позову він чітко зазначив, що не має реальної можливості надати до суду докази наявності у власності відповідача рухомого майна та грошових коштів. Позивач має вкрай обмежений доступ до інформації щодо наявного у власності ОСОБА_1 майна та коштів. Єдине, що вдалось встановити, це відсутність у власності позичальника об`єктів нерухомості, про що суду першої інстанції надавалась належна довідка. Беручи до уваги положення законодавства, великий розмір боргу відповідача за кредитом, а також відсутність нерухомого майна у власності, позивач правомірно розраховував на забезпечення хоча б частини суми боргу через накладення арешту на рухоме майно та грошові кошти ОСОБА_1 . Позивач навів суду першої інстанції переконливі доводи наявності підстав забезпечення позову, які прямо свідчать, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів банку, за захистом яких він звернувся до суду. Більше того, у постанові від 11 грудня 2023 року по справі 904/1934/23, Верховний Суд, посилаючись на свою вищенаведену позицію, окремо додав, що саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач. Мова йде не про припущення банку, а про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду у цій справі, а, отже, вимоги заяви про забезпечення позову не є безпідставними. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача зазначено лише суму коштів, на яку він просить накласти арешт. Проте, не підтверджено належними та допустимими доказами відомості про наявність у відповідача зазначеної суми грошових коштів та банківські рахунку, на яких вони зберігаються. Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача. Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі. Вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна). При цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21). Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» зазначило, що закредитним договором №26252943405201-КР від 20 квітня 2015 року у ОСОБА_1 перед банком існує заборгованість, яка станом на 04 грудня 2023 року становить 525 353,39 грн., яка складається з суми залишку простроченого кредиту - 277 009,90 грн. та суми прострочених відсотків - 248 343,49 грн. Вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому, Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» не надано будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав та інтересів. У цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Однак, об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» не наведено. Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 127/25378/21. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, 29 березня 2024 року ОСОБА_1 було добровільно погашено значну частину кредиту, а саме 277 009,90 грн., що підтверджується відповідними квитанціями, що містяться в матеріалах справи. Представником позивача не заперечувалась та обставина, що сума заборгованості, в межах якої банк просить накласти арешт, а саме 525 353,39 грн., на сьогоднішній день не існує. Заборгованість є меншою, однак представник не зміг вказати наявну суму заборгованості за кредитом та надати суду відповідні докази. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, до забезпечення позову у спосіб зазначений банком, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується наявність боргу відповідача в сумі зазначеній банком, на яку останній вважає за необхідне накласти арешт. Крім того, враховуючи добровільну сплату заборгованості відповідачем, відсутні підстави вважати, що останній ухиляється від виконання своїх грошових зобов`язань, а відтак і підстави вважати існуючими загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у разі його ухвалення. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення заяви, проте частково виходив з невірних мотивів, а саме що наявність у відповідача зазначеної суми грошових коштів та банківських рахунків, на яких вони зберігаються не доведено. В той же час, судове рішення по суті є правильним, а відтак не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, що в даному випадку було б надмірним формалізмом, за яким суворе дотримання процесуальних норм має наслідком не дотримання принципу розумності (доцільності, раціональності). Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року залишити без змін. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.