Постанова 4824 № 755/11636/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/11636/21 Головуючий у 1-й інст. - Яровенко Н.О. Апеляційне провадження 22-ц/824/6144/2022 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - Лисенка Віталія Миколайовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В : У липні 2021 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що 02 квітня 2019 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір № 22036000119348, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 55 800,00 грн. на споживчі потреби. Кінцева дата погашення кредиту 11.07.2024 року. Позичальник не виконує умови договору, у зв`язку з чим має заборгованість, яка станом на 19 травня 2021 року становить 82 124 грн 69 коп., з яких: залишок простроченого кредиту - 55 800,00 грн., залишок прострочених відсотків - 4 841 грн 69 коп., комісія - 21 483,00 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року позов Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22036000119348 від 02 квітня 2019 року у сумі 60 641 грн 69 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» судовий збір 1 676 грн 20 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, 31 січня 2022 року представник Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - Лисенко Віталій Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22036000119348 від 02.04.2018 року у сумі 82 124 грн 69 коп., яка складається з суми залишку простроченого кредиту - 55 800,00 грн., суми прострочених відсотків - 4 841 грн 69 коп., суми прострочених комісій - 21 483,00 грн та 2 270 грн судового збору. Посилається на те, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту включаючи комісії, а тому нарахування таких витрат кредитором не є несправедливим. Крім того, посилається на те, що в матеріалах справи містяться копії підписаних відповідачем паспорту споживчого кредиту, заяви - згоди на укладання універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб та кредитного договору, які свідчать про те, що відповідач ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту надані виходячи з обраних ним умов кредитування, а також отримав усі пояснення необхідні для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації. Посилається на те, що висновки суду першої інстанції про безпідставне та несправедливе нарахування комісії не відповідають нормативно - правовому регулюванню відносин у сфері споживчого кредитування. Крім того, посилається на те, що відповідач не пред`являв зустрічного позову у даній справі або окремого позову про визнання недійсними відповідних умов кредитного договору. Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що стягнення комісії є несправедливим. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що 02 квітня 2019 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22036000119348, згідно умов якого відповідач повинен повернути грошові кошти (кредит) в сумі 55 800,00 грн. терміном дії до 02.04.2024 року, із сплатою процентів у розмірі 0,001 % річних. Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається. Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 19.05.2021 року складає 82 124 грн 69 коп., а сааме: залишок простроченого кредиту - 55 800,00 грн., залишок прострочених відсотків - 4 841 грн 69 коп., комісія - 21 483,00 грн. Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Колегія суддів погоджується з висновом суду першої інстанції, що відповідач взяв на себе зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернув, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та процентів підлягає задоволенню. У даній справі, між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, виникли договірні правовідносини (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1 п.17 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те, які саме послуги надаються позичальнику, та у зв`язку з тим, що такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці про те, що у стягненні суми боргу за комісією слід відмовити. Колегія суддів вважає правильною відмову суду першої інстанції у задоволенні позову про стягнення комісії з таких підстав. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої статті 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні ЗУ «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі ЗУ «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року. (Постанова Верховного Суду у справі №686/9372/16, провадження №61-663св21 від 15 грудня 2021 року). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 1.1 умовами кредитного договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит на споживчі потреби зі сплатою комісії. При цьому у тексті договору не визначено за яку саме послугу банк встановив щомісячну комісію, тому відповідач не повинен сплачувати комісію банку. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №641/11984/15-ц (провадження № 61-37843св18). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у стягненні суми боргу за комісією, виходячи із наведених вище роз`яснень у Постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про те, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту включаючи комісії, а тому нарахування таких витрат кредитором не є несправедливим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у тексті договору не визначено за яку саме послугу банк встановив щомісячну комісію, тому відповідач не повинен її сплачувати. До апеляційної скарги представник позивача надав копію універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб версія 13.0. Як вбачається з матеріалів справи, вказані документи представником позивача не були надані до суду першої інстанції, а позивач не заявив клопотання апеляційному суду про прийняття нових доказів. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційним судом не може прийматись до уваги надані скаржником разом із апеляційною скаргою: копія універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб версія 13.0, оскільки клопотання про приєднання нового доказу позивачем не заявлено, доказів неможливості подання даних документів до суду першої інстанції позивачем не було надано. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - Лисенка Віталія Миколайовича - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді