Постанова 4824 № 379/527/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 379/527/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11400/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ящук Т.І., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Музиченко О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, - в с т а н о в и в : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом , в якому просила збільшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Таращанського районного суду Київської області від 03 лютого 2020 року, на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 5 000,00 грн. до 30 000,00 грн. (т. 1 а.с. 1-3). Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року у клопотанні позивачки ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для витребування доказів - відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей - залишено без розгляду (т. 2 а.с. 154-158). Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року залишено без змін (т. 3 а.с. 18-29). 21 липня 2023 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Рашкової В.В. про ухвалення додаткового рішення. Заява обґрунтована тим, що 12 липня 2023 року ухвалою Таращанського районного суду Київської області позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивачки в судове засідання. Причини неявки позивачки було визнано судом неповажними. Останньою не обґрунтовано причини її неодноразової неявки в судові засідання під час розгляду справи по суті та не надано жодного доказу на підтвердження поважності причин неявки на розгляд даної справи. Такі дії позивачки не сприяли швидкому вирішенню спору, та, як наслідок, слугують підставою для розгляду вимоги про компенсацію понесених відповідачем витрат у справі. Враховуючи викладене, посилаючись на ч. 5 ст. 142, ст.ст. 246, 270 ЦПК України, просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивачки на користь відповідача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. (т. 2 а.с. 165-168). Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року заяву представниці відповідача ОСОБА_2 - адвоката Рашкової В.А. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цивільній справі № 379/527/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000 грн. В решті заяви - відмовлено(т. 3 а.с. 52-57). Не погодившись з ухвалою районного суду, 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення (т. 3 а.с. 66-72). На обґрунтування скарги зазначала, що суд першої інстанції в порушення ч. 5 ст. 270 ЦПК України вийшов за межі заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення та під час стягнення судових витрат постановив ухвалу про стягнення на корись ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн., коли ч. 5 ст. 270 ЦПК України визначає, що при задоволенні заяви про стягнення судових витрат, яка була подана після прийняття рішення у справі, суд приймає додаткове рішення, а в разі відмови в прийнятті додаткового рішення - постановляє ухвалу. Звертала увагу, що в оскаржуваній ухвалі суд посилався на ухвалу від 12 липня 2023 року яка на його думку, свідчить про свідомі недобросовісні дії позивачки, які є зловживанням процесуальними правами, що полягали в діях, спрямованих на затягування розгляду справи, що перешкоджало швидкому вирішенню спору, а також неявці позивачки, яка була належним чином повідомлена про розгляд справи, в чотири судові засідання поспіль, що належить кваліфікувати як необґрунтовані дії позивачки. Проте, з вказаними висновками апелянт не погоджувалась, оскільки суд першої інстанції неправильно встановив правову природу питання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12,13,81,89 ЦПК України, в результаті чого постановив незаконну й необґрунтовану ухвалу. Посилалась на те, що в заяві про ухвалення додатково рішення ОСОБА_2 та його представник не зазначили, які дії позивача були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду, так як звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також дії позивача, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання своїми процесуальними правами та не можуть вважатись необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Вважала доводи, що її неявка в судові засідання під час розгляду справи по суті носить характер необґрунтованих дій, та як наслідок, слугують підставою для розгляду вимог про компенсацію понесених витрат відповідачем у справі, є помилковими, оскільки такі дії є диспозитивним правом позивача, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Звертала увагу, що з п`яти судових засідань, позивач подала одне клопотання про відкладення з причин неотримання відзиву від відповідача та одне клопотання про відкладення з причин участі в іншому судовому засіданні. Всі інші три судові засідання, позивач просила розгляд справи проводити без її участі. Відтак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивача необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, а також зловживання своїми процесуальними правами. При цьому, заходи процесуального примусу до сторони позивача не застосовувались. Крім того, вважала, що заявлені відповідачем витрати неспівмірні зі складністю справи та обсягом наданої правової допомоги. У розглянутій справі по суті відповідачем було зайнято позицію заперечення на збільшення розміру аліментів. При цьому, представник відповідача не провела якоїсь складної та істотної правової роботи, яка б могла бути справедливо оцінена в 6 000,00 грн. Адвокат Рашкова В.В. не зібрала якісь великі обсяги доказів, не заявлені та не допитані свідки, не проведена особливо складна юридична аналітична робота, що свідчить про незначну увагу, яку адвокат приділяла справі, невелику складність та поверховість проведеною нею роботи для свого клієнта. Обсяг роботи адвоката зведений до складання одного процесуального документу і явку до суду в декілька судових засідань. Враховуючи викладене, вважала, що матеріали справи не містять доказів, які можуть свідчити про недобросовісність дій позивача, що виключає наявність передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України підстав для стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат (т. 3 а.с. 66-72). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повторне поштове повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заява про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходила. Поряд з цим, позивачка ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом, в якій просила справу розглянути за її відсутності, зазначивши про підтримання раніше поданої її заяви про зупинення провадження у справі. Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Рашкова В.В. були сповіщені, відповідно, поштовим повідомленням та до електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням фіксації таких повідомлень (т. 3 а.с. 92-106, 118-120). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин 1,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі залишення позову без розгляду передбачено частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення такої ухвали, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 цього Кодексу. За ч. 9 ст. 141 ЦПК, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. З викладеного вбачається, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, відповідач повинен підтвердити наявність витрат, які він поніс у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому залишеним без розгляду, а також, довести необґрунтованість дій позивача, пов`язаних із розглядом справи. Разом з тим, ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що стало підставою для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, відповідно до положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, останньому необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 712/15541/18, зазначив, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань про призначення судової експертизи; подальше залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача після розгляду справи судом протягом 3,5 років свідчить, що позивач вийшов за межі дійсного змісту свого права та вчинив необґрунтовані дії, чим порушив охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, при цьому забезпечуючи право на стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача у передбачуваних законом випадках та у разі настання певних умов. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20, зазначив, що: обов`язковими умовами для застосування передбачених частиною четвертою статті 202, пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності; право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв`язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача. У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. З матеріалів цієї справи вбачається, що 12 липня 2023 року Таращанський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою відмовив у клопотанні позивачки ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для витребування доказів, а її позов до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей залишив без розгляду на підставі ч. 5 ст. 223, п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивачки в судове засідання. При цьому, за змістом вказаної ухвали суд зазначив, що викладене ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення процесуального строку для витребування доказів прохання розглянути виключно це клопотання без її участі, без подання заяви про розгляд без її участі справи в цілому, враховуючи наявність у позивачки, як адвоката, відповідних знань в галузі права, - є зловживанням процесуальними правами, що полягає в діях, спрямованих на затягування розгляду цієї справи (т. 2 а.с. 156 останній абзац) (т. 2 а.с. 154-158). 21 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року залишено без змін, а відтак ухвала суду першої інстанції від 12 липня 2023 року набрала законної сили (т. 3 а.с. 18-29). Отже, в ухвалі від 12 липня 2023 року, яка набрала законної сили, судом встановлено свідомі недобросовісні дії позивачки, які визнані судом зловживанням процесуальними правами, що полягали в діях, спрямованих на затягування розгляду справи № 379/527/23. Відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати її дії необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, а також зловживання своїми процесуальними правами. Зі змісту постанови Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 712/15541/18 вбачається, що при вирішенні судом питання розподілу судових витрат у порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України необхідно оцінювати у сукупності поведінку позивача, тривалість розгляду справи судом, вчинення відповідачем дій з метою захисту своїх прав під час розгляду цієї справи по суті, враховувати фактичні обставини справи та умови, за яких суд першої інстанції залишив без розгляду позов позивача. Звернення позивачки ОСОБА_1 до суду із позовом викликали у відповідача ОСОБА_2 необхідність укласти договір з адвокатом про надання правничої допомоги, витрачати власний час та кошти, зокрема, на подання відзиву та участі у судових засіданнях. Посилання апелянта на те, що законність ухвали Таращанського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року переглядається Верховним Судом, та необхідність з цих підстав зупинення апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив. При цьому, колегія суддів врахувала, що ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року суд касаційної інстанції відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення вищевказаних судових рішень. Крім того, у випадку скасування судом касаційної інстанції судових рішень щодо залишення позову без розгляду, судові рішення якими вирішений розподіл судових витрат у цій справі втрачатимуть чинність. Так, за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі 904/8884/21 (провадження 12-39гс22) (пункти 132-134 Постанови). Перевіряючи обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, які судом першої інстанції було стягнуто з позивача на користь відповідача, колегія суддів виходила з наступного. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадкузбільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником ОСОБА_2 - адвокатом Рашковою В.В. до суду надано наступні документи: копію договору № 03/04/23 про надання правової допомоги, укладеного 18 квітня 2023 року між АО «Валентини Рашкової» в особі керуючого бюро Рашкової В.В. та ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 169); копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1389629 (т.1 а.с. 98), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8143/10 (т. 1 а.с. 99), Додаток № 1 до договору № 03/04/23 від 18 квітня 2023 року, а саме протокол узгодження гонорару (т. 2 а.с. 170); акт приймання-передачі наданих послуг від 12 липня 2023 року на суму 15 000,00 грн. (т. 2 а.с. 172); розрахунок витрат на надану правову допомогу (т. 2 а.с. 171). Так, 18 квітня 2023 року між АО «Валентини Рашкової» в особі керуючого бюро Рашкової В.В. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги № 03/04/23, предметом якого визначено зобов`язання Адвокатським бюро надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, що визначені в п.1.1., п.2.1.-2.4., та зобов`язання клієнта сплатити гонорар Адвокатському бюро в розмірі та в строк погоджені між ними, у порядку обумовленому Сторонами у розділі 3 Договору (т. 2 а.с. 169). Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар визначений в протоколі узгодження гонорару, який є додатком до даного Договору. Згідно з п. 3.3. договору, сплата гонорару/витрат провадиться Клієнтом шляхом внесення грошових коштів на банківський рахунок та/або оприбутковуються Адвокатським бюро. 18 квітня 2023 року між Адвокатським бюро «Валентини Рашкової» в особі керуючого бюро Рашкової В.В. та ОСОБА_2 було укладено Протокол узгодження гонорару (договірної ціни), відповідно до п. 2, 3 якого за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар, виходячи з погодинної ставки в розмірі 2000 грн. за 1 годину, відповідно до фактично відпрацьованого часу (т. 2 а.с.170). Відповідно до Розрахунку витрат за надану правову допомогу, який є додатком № 2 до Договору № 03/04/2023 від 18.04.2023, Клієнту ОСОБА_2 Адвокатським бюро «Валентини Рашкової» в особі керуючого бюро Рашкової В.В. було надано правову допомогу в Таращанському районному суді Київської області у справі № 379/527/23 наступного характеру: зустріч з клієнтом, правовий аналіз документів, надання консультації витрачено часу 0,5 год., вартість послуги 1000 грн.; підготовка та оформлення відзиву на позовну заяву та інших процесуальних документів витрачено часу 2 год., вартість послуги 4000 грн.; участь у судових засіданнях витрачено часу 5 год., вартість послуги 10000 грн. Всього 15000 грн. Вартість фактичних витрат на проїзд, тощо розраховуються і компенсуються Клієнтом окремо (т. 2 а.с. 171). Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2023 Адвокатське бюро з 18.04.2023 по 12.07.2023 надавало Клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 03/04/2023 від 18.04.2023, а Клієнт прийняв надані послуги щодо представництва інтересів Клієнта в Таращанському районному суді Київської області у справі № 379/527/23. Вартість послуг за вказаний період становить 15 000 грн. Всього Клієнтом сплачено 15 000 грн. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Адвокатського бюро не має (т. 2 а.с.172). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19). 16 квітня 2024 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про відмову у стягнення витрат та професійну правничу допомогу або зменшення їх розміру до 1 500 грн. (т. 3 а.с. 40-45). Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що заявлені стороною відповідача витрати на участь адвоката в судових засіданнях є неспівмірними зі складністю цієї справи, з огляду на те, що всі судові засідання, в яких взяла участь представниця відповідача, щоразу відкладались і були нетривалими, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.100, 101), (т. 1 а.с. 166, 167), (т. 2 а.с. 64, 65), (т. 2 а.с. 152-160). Відтак, суд обґрунтовано зменшив розмір витрат в цій частині до 1 000,00 грн. Також, колегія суддів погоджується з районним судом, що витрати за правовий аналіз документів і надання консультації у розмірі 1000,00 грн. (0,5 год.) та підготовка та оформлення відзиву на позовну заяву та інших процесуальних документів у розмірі 4 000,00 грн. (2 год.) є обґрунтованими, враховуючи кількість витраченого часу адвоката на виконання вказаних робіт та обсягом наданих виконаних робіт, беручи до увагу, при цьому, погодинну ставку адвоката в розмірі 2000 грн. за 1 годину. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., врахувавши заперечення позивача, тривалість розгляду справи судом, вчинення відповідачем дій з метою захисту своїх прав під час розгляду цієї справи по суті, а також співмірність здійснених адвокатом робіт із складністю справи, часом витраченим на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, а тому колегія суддів їх відхилила. Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 05 вересня 2024 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова Т.І. Ящук