Постанова 4824 № 367/22/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 367/22/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3042/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кравчук Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Гео», Відділу містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ПП «Гео», Відділу містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, ФОП ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди. 09 вересня 2025 року до суду від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким органам і особам, які вчиняють нотаріальні дії в Україні, визначеним в статті 1 Закону України «Про нотаріат», укладати будь-які договори щодо відчуження нерухомого майна та земельної ділянки за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019, загальною площею 0,093 га; накласти арешт на земельну ділянку в межах, згідно з планом, загальною площею 0.093 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019; заборонити усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії у відношенні земельної ділянки за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019 (а.с. 104-105). В обґрунтування клопотання про забезпечення позову, позивач зазначав, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ПП «Гео», Відділу містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, ФОП ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди, відповідача ОСОБА_6 замінено належним відповідачем ОСОБА_1 . Позивач стверджував, що є підстави вважати, що до розгляду в суді, новий власник ОСОБА_1 відчужить придбане майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , на користь інших осіб, оскільки новий власник з початку 2023 року ніяких ремонтно-відновлювальних робіт по обладнанню квартири для проживання та утриманню прибудинкової території не проводить, тобто не збирається користуватися придбаною власністю, прилегла територія занедбана, поросла чагарниками, паркани з співвласником ОСОБА_5 з 2003 року відсутні, з ОСОБА_4 згнив та впав, вихід на вулицю Ярослава Мудрого відсутній, огорожа умовна. Зазначав, що він постійно проживає в суміжній частині зазначеного будинковолодіння, однак за останні 2,5 роки жодного разу власника ОСОБА_1 не зустрічав, остання уникає спілкування. Враховуючи вищезазначене, наголошував на тому, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду. Вказував, що ним оскаржені документи на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 , які викликають сумніви стосовно їх законності та як наслідок чинність договору купівлі-продажу цього майна ОСОБА_1 . Зазначав, що своїми діями ОСОБА_6 порушив процедуру приватизації земельної ділянки, внаслідок чого порушені його права співвласника спільної часткової власності у володінні нерухомим майном, користування земельною ділянкою та розпорядження своїм майном. Стверджував, що ОСОБА_1 розуміючи придбання проблемного майна, прикладе зусилля по відчуженню цього майна аби позбутися клопоту (а.с. 104-105). 17 вересня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 - Сергєєва П.О. до суду надійшли заперечення на клопотання про забезпечення позову, в яких зазначав, що предмет спору станом на момент подання позивачем даного клопотання взагалі не стосується відповідача ОСОБА_1 , до неї позивач не висував будь яких-вимог, а предметом позову є визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки (щодо попереднього відповідача по справі), визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди (а.с. 109-113). Вказував, що пред`явлені позивачем вимоги про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради, визнання технічної документації із землеустрою виготовленою з порушенням встановлених вимог, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та його реєстрацію є немайновими, можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність юридичних фактів, будь-якого іншого виконання, у тому числі примусового, можливе рішення суду не передбачає. Таким чином, представник відповідача стверджував, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами і виходить за межі позовних вимог та може призвести до невиправданого обмеження майнових прав інших осіб. Зазначав, що ОСОБА_1 належним чином та у повній відповідності до вимог закону набула права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945600:01:012:0019, що розташована в АДРЕСА_1 , а також на підставі відповідних Договорів купівлі-продажу і право власності на які зареєстровані (внесенні) до Державного реєстру речових право та є їх власником ще з січня 2022 року. Стверджував, що жодних дій щодо відчуження ні будинку, ні землі відповідачка не вчиняла та не вчиняє (навіть після залучення її стороною по справі, вже пройшло більше 6 місяців, а ОСОБА_1 є послідовною у своїх діях та намірах і як не мала бажання відчужувати своє майно так і не має його, не залежно від існування даної справи), більше того, вона планує розпочати там будівництво, як тільки війна закінчиться, будь-якої реальної загрози не виконання рішення суду не має, а застосування заявленого позивачем заходу забезпечення в спірних правовідносинах (з врахуванням предмету спору та існуючих позовних вимог) суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Вказував, що заявником не було вказано обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення. Крім того, зазначав, що позивачем до клопотання про забезпечення позову не долучено докази сплати судового збору, що є підставою для його повернення. Враховуючи вищевикладене, просив в задоволенні поданого ОСОБА_2 клопотання про забезпечення позову відмовити в повному обсязі (а.с. 109-113). Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 вересня 2025 року клопотання позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Гео», Відділу містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, ФОП ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,93 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номером 3210945600:01:012:0019, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 115-118). Не погодившись з ухвалою міського суду, 01 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сергєєв П.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі (а.с. 134-139). На обґрунтування скарги зазначав, що оскаржувана ухвала постановлена при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, а також не було недоведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Вказував, що предмет спору станом на момент прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, взагалі не стосується ОСОБА_1 , до неї позивач не висував будь-яких вимог, а предметом позову є визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради, скасування свідоцтва про право власності та державну реєстрацію земельної ділянки (щодо попереднього Відповідача по справі), визнання недійсним висновку та документу щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна, стягнення моральної шкоди. Пред`явлені позивачем вимоги про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради, визнання технічної документації із землеустрою виготовленою з порушенням встановлених вимог, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та його реєстрацію є немайновими. Можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність юридичних фактів. Будь-якого іншого виконання, у тому числі примусового, можливе рішення суду не передбачає. Забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами і виходить за межі позовних вимог та може призвести до невиправданого обмеження майнових прав інших осіб. ОСОБА_1 належним чином та у повній відповідності до вимог Закону набула права власності на: будинок за адресою АДРЕСА_1 (один літера Б), а також на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945600:01:012:0019, що розташована в АДРЕСА_1 , а також на підставі відповідних Договорів купівлі-продажу і право власності на які зареєстровані (внесенні) до Державного реєстру речових право, та є їх власником ще з січня 2022 року. Жодних дій щодо відчуженні ні будинку ні землі позивачка не вчиняла та не вчиняє, (навіть після залучення її як сторону по справі, вже пройшло більше 6 місяців, а ОСОБА_1 є послідовною у своїх діях та намірах і як не мала бажання відчужувати своє майно так і не має його, не залежно від існування даної справи), більше того, вона планує розпочати там будівництво, як тільки війна закінчиться. Будь-якої реальної загрози не виконання рішення суду не має, а застосування заявленого Позивачем заходу забезпечення в спірних правовідносинах (з врахуванням предмету спору та існуючих позовних вимог) суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Ні заявником, ні судом в оскаржуваній ухвалі, не було вказано обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення, що є порушенням ч. 2 ст.149 ЦПК України, де передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи,якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся У виконання п. 5 ч. 1 ст. 356 ЦПК України, апелянт зазначив, що незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, полягають в тому, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, в супереч ч. 2 ст.149 ЦПК України взагалі не обґрунтовано та не зазначено, чому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, як цей захід забезпечення позову співставний з предметом позову та які саме дії вчиняв апелянт, що свідчать про те, що рішення суду не буде виконано. Крім того, як наголошує ч. 10. ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Як було вказано вище ч. 6 ст. 151 ЦПК України передбачено, що до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Проте, до поданого позивачем клопотання такі докази не додані, що є самостійною підставою для його повернення заявнику, чого судом першої інстанції зроблено не було (а.с. 134-139). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сергєєв П.О. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси. Повідомлення ОСОБА_1 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим про розгляд справи судом 05 березня 2026 року ОСОБА_1 була сповіщена 16 січня 2026 року повідомленням її представника - адвоката Сергєєва П.О. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Факт належного сповіщення відповідача ОСОБА_1 підтвердив в суді її представник - адвокат Сергєєв П.О. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Позивач ОСОБА_2 був сповіщений врученням повідомлення особисто про що є відмітки працівників пошти про вручення адресату 18 листопада 2025 року і 23 січня 2026 року поштових повідомлень суду. Відповідач ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_4 про розгляд справи судом 15 січня 2026 року були сповіщені 18 листопада 2025 року і 24 листопада 2025 року, кожен окремо, врученням повідомлень особисто кожному адресату, проте повідомлення про розгляд справи апеляційним судом 05 березня 2026 року повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність цих адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання(перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Повідомлення відповідачів ФОП ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Гео» повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Відповідачі Бучанська міська рада та Відділ містобудування і архітектури Ірпінської міської ради про розгляд справи апеляційним судом 05 березня 2026 року були сповіщені 16 січня 2026 року повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Третя особа ОСОБА_5 був сповіщений 16 січня 2026 року в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України (а.с. 178-190, 192-206, 208). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8, ч. 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі. Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург). У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Так, на обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач зазначав, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду, оскільки новий власник - відповідач ОСОБА_1 може відчужити придбане майно за адресою: АДРЕСА_1 на користь інших осіб. З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами, просив, в тому числі, визнати рішення виконкому Ворзельської селищної ради Київської області № 363-28-VII від 17.08.17 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 » недійсним, скасувати свідоцтво на право власності на земельну ділянка площею 0,93 га (кадастровий № 3210945600:01:012:0019) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В. від 12 березня 2025 року замінено у цивільній справі № 367/22/22 відповідача ОСОБА_6 на належного відповідача ОСОБА_1 11 липня 2025 року і 19 серпня 2025 року позивач ОСОБА_2 подав уточнену позовну заяву якою, у т.ч. заявив про визнання недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019 та розміщеного на ній нерухомого майна (а.с. 98-100). 09 вересня 2025 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким органам і особам, які вчиняють нотаріальні дії в Україні, визначеним в статті 1 Закону України «Про нотаріат», укладати будь-які договори щодо відчуження нерухомого майна та земельної ділянки за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019, загальною площею 0,093 га; накласти арешт на земельну ділянку в межах, згідно з планом, загальною площею 0.093 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019; заборонити усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії у відношенні земельної ділянки за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019 (а.с. 104-105). Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка 391167174 від 15 серпня 2024 року) право власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801262132109) та земельну ділянку (кадастровий номер 3210945600:01:012:0019), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 . Отже станом на час постановлення оскаржуваної ухвали позивачем заявлені майнові вимоги до ОСОБА_1 . З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив відповідні доводи і заперечення представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Сергєєва П.О. Частково задовольняючи заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,93 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019, суд першої інстанції вірно виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача в разі задоволення позову. Вимоги позивача про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,93 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 3210945600:01:012:0019 є співмірними із предметом позову, а вид такого забезпечення відповідає позовним вимогам повністю. Колегія суддів звертає увагу, що застосування обмежень щодо земельної ділянки полягає виключно у позбавленні відповідачки ОСОБА_1 можливості відчужити вказане майно, не позбавляючи правомочностей володіти та користуватись цим майном. При обранні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів учасників правовідносин. Вжиття вказаного заходу забезпечення позову не завдасть настільки істотних наслідків для усіх зацікавлених осіб, ніж якщо такі заходи вжиті не будуть. При цьому, головну передумову для вжиття заходів забезпечення позову - забезпечення виконання рішення суду, слід в даному випадку розуміти так, що незастосування таких заходів може позбавити сенсу звернення до суду з позовом, що розглядається, навіть за умови його задоволення, та матиме своїми наслідками остаточне порушення права позивача, в той час як застосування вказаних заходів забезпечення позову може запобігти порушенню прав всіх зацікавлених осіб. Крім того, у випадку встановлення відсутності підстав для задоволення позову та, зокрема, запроваджена судом заборона не призведе до невиправданих, вкрай негативних наслідків для інших осіб, оскільки встановивши такі обставини, суд може скасувати вжиті ним заходи забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, що заявником не доведено, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження відповідачем ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна на користь третіх осіб, адже підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 в якій заявник зазначив, що є особою з інвалідністю ІІ групи посвідчення серії НОМЕР_1 та просив про звільнення від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»(а.с. 5). З цих підстав суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апелянта про несплату заявником судового збору за подачу заяви про забезпечення позову. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню. Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 06 березня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов