Постанова Дніпровський апеляційний суд № 226/18/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7022/24 Справа № 226/18/20 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 226/18/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи ОСОБА_2 , державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Борозна Ірина Анатоліївна розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 09 травня 2024 року, яка постановлена суддею Сальковою В.С. у м. Мирноград Донецької області та повне судове рішення складено 09 травня 2024 року, УСТАНОВИВ: В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Борозної І.А. Скарга обґрунтована тим, що сума заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_2 підлягає коригуванню після оприлюднення статистичної інформації за 2022 та 2023 роки щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників, а нарахована до цього сума заборгованості до остаточного перерахунку є умовною. Так, згідно з листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 4467/С-168/15.3 від 22 січня 2024 року, відповідно до листа Головного управління статистики у Донецькій області статистична інформація щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників, починаючи з даних за лютий 2022 року, буде оприлюднена після завершення терміну для подання статистичної та фінансової звітності, встановленого законом. Статистична інформація щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників по Маріупольському району Донецької області за І, ІІ та ІІІ квартали 2022 року може бути надана після офіційного оприлюднення. Наразі обчислення заборгованості зі сплати аліментів проводиться виходячи з відомостей, одержаних від Головного управління статистики у Донецькій області про середньомісячну заробітну плату штатних працівників Маріупольського району у ІV кварталі 2021 року. Після оприлюднення статистичної інформації щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників по Маріупольському району за 2022 та 2023 роки державний виконавець матиме підстави для перерахунку заборгованості за аліментами. Приймаючи оскаржувану постанову, виконавець вважав, що після нарахування аліментів за оновленими даними сума заборгованості не буде меншою, ніж нарахована на показниках, наявних до військового стану, що є лише припущенням. Для нарахування штрафу необхідно встановити реальну суму заборгованості, яка, на переконання скаржника, у межах виконавчого провадження станом на 26 березня 2024 року відсутня. Постанова по відкриття виконавчого провадження не була вручена скаржнику своєчасно, отримавши її 28 грудня 2023 року, він став мати змогу оскаржити дії виконавця, оскільки не погоджувався з розміром середньої заробітної плати, на підставі якого був проведений розрахунок. Після відповіді на його звернення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22 січня 2024 року про майбутній перерахунок він погодився почекати офіційну інформацію та перерахунок, тому як тільки отримав кошти на арештовані банківські рахунки, подав заяву про списання коштів на суму 53 900 грн. Через повномасштабне вторгнення він не знав, чи звільнений з компанії, де працював, відсутність ідентифікатору до матеріалів виконавчого провадження призвела до потреби додаткового часу на отримання інформації про заборгованість та погашення цієї заборгованості. Після з`ясування необхідних відомостей та отримання коштів виконав всі можливі дії для сплати аліментів. Військова частина добровільно виконувати рішення не стала, тобто був потрібен додатковий час на отримання виконавчих листів на паперовому носії. Приморському ВДВС були надіслані електронні виконавчі листи, але державний орган відмовився відкривати провадження а документами суду, підписаними ЕЦП. 23 березня 2023 року виконавцем накладено арешт на його грошові кошти в Монобанку та ПриватБанку, том увін не міг сплачувати кошти, а виконавець з невідомих причин не хотіла їх списувати. Вже після накладення на нього штрафу з картки Монобанку було списано 01 квітня 2024 року 2,61 грн у рахунок погашення заборгованості та з рахунку в ПриватБанку 07 квітня 2024 року 53 901,59 грн. Скаржник наголошує на тому, що накладення штрафу застосовується при невиконанні обов`язків боржником без поважних причин, у той час як заборгованість утворилася з поважної причини, бо виникла в силу окупації м. Маріуполя, де він мав стабільний заробіток та своєчасно сплачував аліменти. Після повномасштабного вторгнення рф до України він сплачував аліменти, коли були кошти. За розрахунком, ще в лютому 2022 року він мав переплату, а не заборгованість з аліментів, в подальшій несплаті його провини немає, він опікується вирішенням цього питання, вчиняє дії. Наразі розмір заборгованості з аліментів невідомий через відсутність показників середньої заробітної плати за 2022 та 2023 роки. Наведене свідчить про передчасність та необґрунтованість оскаржуваної постанови, прийнятої без урахування всіх обставин справи, що вказує на її незаконність та потребу в скасуванні. На підставі наведеного вище ОСОБА_1 просив суд визнати дії державного виконавця Борозної І.А. у виконавчому провадженні ВП № 62855547 з накладення штрафу в розмірі 14 061,49 грн протиправними та скасувати відповідну постанову від 26 березня 2024 року. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 09 травня 2024 року в задовленні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Борозної І.А. відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення скарги посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. На переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 зазанчено, що постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виникла не з вини боржника, а з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення. Апелянт зауважує на тому, що державним виконавцем не надано доказів того, що нею вчинялись будь-які дії з метою виконання рішення суду про стягнення з боржника аліментів прогом 2022 2023 років. Зауважує на тому, що розрахунок заборгованості по аліментах грунтується на цифрах, які не є розміром, офіційно встановленого органу відповідно діючого законодавства. Тобто розмір заборгованості, який проведено державним виконавцем до оприлюднення сум за 2022 та 2023 роки є компромісним рішенням між державним виконавцем та боржником. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року у справі 226/18/20 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повнолітнього віку. Стягнення аліментів вирішене здійснювати з 03 січня 2020 року, рішення набрало законної сили 20 березня 2020 року. На підставі зазначеного рішення 07 серпня 2020 року Димитровським міським судом Донецької області був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання у Приморський відділ державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де 20 серпня 2020 року було відкрите виконавче провадження № 62855547 з виконання рішення суду. 24 березня 2020 року на підставі цієї заяви приватним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №61633020). 16 вересня 2020 року виконавцем прийнято постанову про звернення стягнення на доходи боржника. Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, складеним державним виконавцем, ОСОБА_1 має заборгованість з аліментів з 01 березня 2022 року по 01 лютого 2024 року в сумі 70 307,43 грн, і за цей період аліменти ним сплачені лише у червені та липні 2022 року, а також у листопаді 2023 року. Постановою державного виконавця від 26 березня 2024 року на боржника ОСОБА_1 накладено штрафна користь стягувача в розмірі 20% від суми заборгованості з аліментів, оскільки сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за 1 рік. Звертаючись до суду зі скаргою дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Борозної І.А. ОСОБА_1 посилався на передчасність винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту через неправильність розрахунку державним виконавцем заборгованості по сплаті аліментів та на те, що заборгованість по сплаті аліментів утворилася з поважної причини, бо виникла в силу окупації м. Маріуполя, де він мав стабільний заробіток та своєчасно сплачував аліменти. Після повномасштабного вторгнення рф до України він сплачував аліменти коли були кошти. Відмовляючи у задовленні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Борозної І.А., суд першої інстанції виходив з того, що діюче законодавство надає боржникові право оскаржити розмір заборгованості, визначений державним виконавцем, у разі незгоди з ним. В такому випадку за умови визнання судом неправильності проведеного розрахунку боржник набуває право оскаржити рішення державного виконавця, прийняті ним із застосуванням неправильного розрахунку саме з підстав його неправильності, і це може бути підставою для скасування відповідних постанов у виконавчому провадженні. Разом із тим, заявником не надано суду відомостей про оскарження ним розрахунку заборгованості за аліментами та про визнання такого розрахунку таким, що проведений неправильно та/або з порушеннями діючого законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. За змістом ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. У відповідності до вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Будучи обізнаним про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів зі всіх видів заробітку, ОСОБА_1 аліменти у визначему законом розмірі в повному обсязі не сплачував. В даному випадку боржник не міг не знати про свій обов`язок сплачувати аліменти у відповідності до судового рішення, з усіх видів заробітку незалежно від наявності вимог державного виконавця. Чинне законодавство не передбачає необхідність врахування ступеня вини боржника, який прострочив сплату аліментів. Він має виконувати рішення суду про стягнення аліментів та обов`язок утримувати дитину. Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно зі статтею першою Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості. Посилання скаржника на неправильність, на його думку, обрахування розміру його заборгованості за аліментами, як на підству визнання дій державного виконавця з накладення на нього штрафу протиправними та про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, в даному випадку не можуть бути підставою для задоволення скарги боржника, оскільки діюче законодавство надає боржникові право оскаржити розмір заборгованості, визначений державним виконавцем, у разі незгоди з ним. В такому випадку за умови визнання судом неправильності проведеного розрахунку боржник набуває право оскаржити рішення державного виконавця, прийняті ним із застосуванням неправильного розрахунку саме з підстав його неправильності, і це може бути підставою для скасування відповідних постанов у виконавчому провадженні. Разом із тим, заявником не надано доказів того, що проведений держаним виконавцем розрахунок заборгованості по аліментам проведений неправильно та/або з порушеннями діючого законодавства. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 зазанчено, що постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виникла не з вини боржника, а з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення, колегією суддів не приймаються до уваги, так як в даному випадку скаржиком не надано належних та допустимих доказів того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення. Посилання апелянта на те, що державним виконавцем не надано доказів того, що нею вчинялись будь-які дії з метою виконання рішення суду про стягнення з боржника аліментів прогом 2022 2023 років, не знімає з боржника обов`язку виконувати судове рішення. Будучи обізнаним про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів зі всіх видів заробітку, ОСОБА_1 аліменти у визначему законом розмірі в повному обсязі не сплачував. В даному випадку боржник не міг не знати про свій обов`язок сплачувати аліменти у відповідності до судового рішення, з усіх видів заробітку незалежно від наявності вимог державного виконавця. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості по аліментах грунтується на цифрах, які не є розміром, офіційно встановленого органу відповідно діючого законодавства. Тобто розмір заборгованості, який проведено державним виконавцем до оприлюднення сум за 2022 та 2023 роки є компромісним рішенням між державним виконавцем та боржником, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин суду надано не було. Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 09 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року. Головуючий: Судді: