Постанова 4857 № 260/7440/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/7440/23 пров. № А/857/9837/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М. Судової-Хомюк Н.М., секретаря судового засідання Шаповалової Ю.О., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дору Ю.Ю.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Ужгород о 14 год. 00 хв. 14 березня 2024 року, повне судове рішення складено 22 березня 2024 року, у справі № 260/7440/23 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В : 24.08.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, просив: стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 06.02.2020 по 30.09.2021 у розмірі 3 958 274,30 грн. (три мільйони дев`ятсот п`ятдесят вісім двісті сімдесят чотири гривень тридцять копійок); вирішити питання про стягнення із відповідача судових витрат. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено частково: сягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №807/3487/14 за період з 07.02.2020 по 29.09.2021 в сумі 933 422 (дев`ятсот тридцять три тисячі чотириста двадцять дві) грн. 76 копійок Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що після прийняття Закарпатським окружним адміністративним судом рішення від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 у відповідача, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Суд першої інстанції звернів увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів негайного поновлення позивача на посаді відповідачем не надано. Суд першої інстанції зауважив, що відповідачі не довели належними та допустимими доказами неможливість негайного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14, починаючи з 07.02.2020 (наступний день після ухваленого рішення про поновлення на посаді позивача). Суд першої інстанції заначив, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та вказав, що у рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14, відповідно до довідки Прокуратури Закарпатської області від 11.12.2019 №18-96 вих.19, середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню за серпень 2014 та вересень 2014 відповідно, складала 775,12 грн. Суд першої інстанції виснував, що затримка виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 в частині поновлення позивача на посаді за період з 07 лютого 2020 року по 29.09.2021 становить 411 робочих днів. Таким чином, Офіс Генерального прокурора повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 933 422,76 грн. (775,12 х 411х2,93). Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, Закарпатська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора подали апеляційні скарги, просять рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року скасувати та в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що поновлення на роботі здійснюється за наявності волевиявлення особи. Скаржник вказує, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач здійснював адвокатську діяльність, що підтверджувало відсутність наміру позивача працювати в органах прокуратури. Скаржник зауважує, що ОСОБА_1 не мав права працювати на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури до зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Скаржник зазначає, що підлягає встановленню сума отриманого позивачем доходу під час здійснення адвокатської діяльності та визначення різниці в заробітку за час затримки відповідно до ст.236 КЗпП України. Скаржник також вважає, що для розрахунку середнього заробітку слід застосовувати розмір середньої заробітної плати 775,12 грн., відповідно до висновків судів усіх інстанцій у справі №807/3487/14. Скаржник зазначає, що середній заробіток суд першої інстанції мав стягнути з Закарпатської обласної прокуратури. Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури мотивовано тим, що Закарпатська обласна прокуратура не є особою, уповноваженою на видачу наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області. Скаржник вказує, що суд повинен встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. Скаржник зазначає, що об`єктивно не мав можливості виконати судове рішення в силу відсутності повноважень на виконання такого, а тому не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення. Скаржник також вказує, що суд першої інстанції застосував недіючі положення Порядку №100, що спричинило стягнення необґрунтованої суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Скаржник зауважує, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є мірою відповідальності роботодавця, а не оплатою праці за виконану роботу, а тому урахування коефіцієнтів підвищення посадових окладів є безпідставним. Позивач подав відзив на апеляційні скарги, вказавши, що згідно рішення суду поновлено на посаді Заступника прокурора Закарпатської області днем 24.10.2014 року і відповідно вказане рішення в частині поновлення підлягало негайному виконанню, тобто, Офіс Генерального прокурора зобов`язаний був виконати зазначене рішення, поновивши позивача на посаді заступника прокурора Закарпатської області. Зазначає, що відповідачі грубо ігноруючи вимоги Закону та умисно не виконуючи рішення суду допустились затримки виконання рішення суду при поновленні на роботі. Вважає, що виходячи зі змісту апеляційних скарг процесуальна поведінка відповідачів у справі є нелогічною, непослідовною і такою, що суперечить не тільки матеріалам справи, а і власній правовій позиції. Вказує також, що відповідачі до суду не подали жодних доказів про намагання виконати рішення суду про поновлення на роботі. В судовому засіданні представник відповідачів подані апеляційні скарги підтримав, позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 визнано протиправним та скасовано наказ №1447к Генерального Прокурора України від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області днем 24.10.2014, стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 030 909,60 грн. (один мільйон тридцять тисяч дев`ятсот дев`ять гривень шістдесят копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області та стягнення на його користь заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 16 277,52 грн. (шістнадцять тисяч двісті сімдесят сім гривень п`ятдесят дві копійки) підлягало до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постановою Верховного суду від 12 листопада 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 в частині негайного виконання залишено без змін. Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 30 вересня 2021 року №318к наказ Генерального прокурора України від 23.102014 №1447к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України скасовано. Пунктом 2 вказаного наказу поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року. Вказаний наказ видано на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №807/3487/14. Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд уже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання. Зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі №440/4314/21, від 14 березня 2024 року у справі № 640/16392/20, які стосуються подібних правовідносин та можуть бути застосовані при вирішенні цього спору. Отже, після того, як суд ухвалить рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, а також стягне на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, обов`язком роботодавця є видати відповідний наказ (про поновлення) і закон передбачає, що таке виконання має бути негайним. Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. З вказаних підстав, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими аргументи скаржників щодо відсутності волевиявлення з боку позивача щодо поновлення на посаді та зупинення здійснення позивачем адвокатської діяльності лише 01.10.2021 як підставу невиконання судового рішення Суд апеляційної інстанції зауважує, що вказане не є правомірною підставою для ухилення відповідача від негайного виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14, адже позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та міг реалізувати таке право у день видачі Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді. Обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов`язок адвоката зупинити адвокатську діяльність у контексті спірних правовідносин, є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді. Питання несумісності посад може бути вирішене після поновлення позивача на посаді та у разі неподання ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.05.2022 у справі №280/4402/21, від 28.07.2022 у справі №640/2806/21, від 24.09.2021 року у справі №640/755/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20. Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. При цьому, у спірних правовідносинах судове рішення про поновлення позивача на посаді залишалося не виконаним відповідачами протягом півтора року. Разом з тим, на важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України, зокрема у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтях 129, 129-1 Конституції України, статтях 2, 14, 370 КАС України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду та відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі досить часто ЄСПЛ у справах констатує як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у поєднанні зі статтею 1 першого Протоколу до Конвенції (захист права власності), а також порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2020 року у справі «Andreyev v. Russia» (заява №28852/06); від 28 січня 2020 року у справі «Yunusova v. Russia» (заява № 5489/10); від 04 лютого 2020 року у справі «Shibayeva v. Russia» (закон № 13813/06); від 10 березня 2020 року у справі «Indayeva and Sultanov v. Russia» (заяви № 58821/08 та 18360/13); від 16 січня 2020 року у справі «Sinadinovska v. North Macedonia» (заява № 27881/06); від 11 лютого 2020 року у справі «Shmatova and others v. Russia» (заява № 36539/08); від 20 лютого 2020 року «Livanиiж and others v. Bosnia and Herzegovina» (заява № 15313/15); від 20 лютого 2020 року у справі «Vuиenoviж and Malkoи v. Bosnia and Herzegovina» (заяви № 17760/16 та 57495/17); 20 лютого 2020 року у справі «Pramenkoviж and others v. Bosnia and Herzegovina» (заяви №44114/16 та № 47031/16); від 05 березня 2020 року у справі «Kladniиanin v. Serbia» (заява №137/10); від 2 липня 2020 року у справі «Dmytrenko and Bezdorozhniy v. Ukraine» (заяви №59552/11 та № 7096/12), а також від 8 жовтня 2020 року у справі «Gogiж v. Croatia» (заява № 1605/14). Суд апеляційної інстанції зауважує, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Оскільки рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 807/3487/14 ухвалено поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24.10.2014, а отже строк затримки виконання рішення суду обраховується з наступного дня, тобто з 07.02.2020. Враховуючи, що наказом Генерального прокурора від 30.09.2021 № 318к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Закарпатської області, а отже останній день строку затримки виконання рішення суду є 29.09.2021. Затримка виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 становить 411 робочих днів. Щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу та аргументів скаржників в цій частині, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. В свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 у справі № 204/8655/21 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи враховано висновки Великої Палати Верховного Суду щодо того, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Згідно ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 та від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, зазначав, що період затримки виконання рішення про поновлення на роботі необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що правова природа стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) відрізняється від правової природи стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду (стаття 236 КЗпП України). Стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду охоплюється судовим рішенням про поновлення на роботі. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. З огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд апеляційної інстанції зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 16.09.2020 у справі №140/3020/19, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 4 березня 2020 року у постанові №0440/6017/18, від 10 листопада 2022 року у справі №420/13/21. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а також інформації, наданої відділом фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури, відображеної у листі Закарпатської обласної прокуратури від 19.11.2021 №27-907 вих.21, встановлено, що посадовий оклад заступника прокурора Закарпатської області з листопада 2014 року по 15 грудня 2015 року становив 2790,00 грн; з 16 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року 3488,00 грн.; з 06 вересня 2017 року по 10 вересня 2020 8170,00 грн. Суд апеляційної інстанції зауважує, що станом на 07.02.2020 норми пункту 10 Порядку № 100 були чинними та мали застосовуватись для обрахунку середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України, тоді як виключення цього пункту на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 автоматично не може означати втрату позивачем права на належну оплату праці як загалом, так і у порівнянні до оплати праці діючих працівників, враховую вину відповідача. Так, посадовий оклад діючого працівника прокуратури за посадою, на яку суд поновляв позивача, у спірний період з лютого 2020 по вересень 2021 року не змінювався (не зменшувався): і в лютому 2020 року (місяці в якому суд зобов`язував відповідачів поновити позивача на посаді), і з грудня 2020 року (місяця внесення змін у Постанову №100) та до вересня 2021 року (місяця фактичного поновлення позивача на посаді) посадовий оклад заступника прокурора Закарпатської області становив 8170,00 грн. Отже, заробітна плата діючого працівника у період з лютого 2020 року і по вересень 2021 року період невиконання судового рішення про поновлення на посаді позивача, залишалась стабільно однаковою, тоді як виплата позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за статтею 236 КЗпП України не може бути відмінною від заробітку діючого працівника, оскільки протилежне становище для позивача є дискримінаційним і в світлі принципи верховенства права і в світлі практики ЄСПЛ. Водночас, у випадку вчасного негайного виконання судового рішення у лютому 2020 року, позивач був би допущений до виконання обов`язків, тобто «допущений до професії», і питання нового спору не виникало б, що в черговий раз констатується нехтуванням стороною відповідача судового акту в світлі приписів статті 129-1 Конституції України. З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження скаржників про відсутність підстав для застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу під час обрахунку розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню за час затримки виконання рішення суду на користь позивача. Таким чином, період затримки виконання рішення суду, що має місце з 07.02.2020 по 29.09.2021, охоплює період підвищення посадового окладу за посадою, з якої позивач незаконно був звільнений та, відповідно, позивач мав право на отримання такого (у випадку відсутності затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14), а тому наявні підстави для застосування коефіцієнту підвищення до заробітної плати позивача з розрахунку 2,93 (8170:2790,00). Таким чином, враховуючи вимоги Основного Закону, нормативно-правових актів, прийнятих на його реалізацію щодо регулювання спірних правовідносин, правові висновки Верховного Суду та практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці, а середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції зауважує, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Водночас, указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Питання дотримання позивачем строку звернення з цим позовом до суду в межах цієї справи вже досліджувалось судом апеляційної інстанції і у постанові від 24 січня 2024 року зроблено висновок, що право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з ч.2ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Підсумовуючи вказане, за встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №260/7440/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 02.09.2024 згідно з ч.3 ст.321 КАС України