Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/7440/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/7440/23 пров. № А/857/20386/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є., за участю представника відповідача Іваськевич Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду, прийняту суддею Дору Ю.Ю. у місті Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Закарпатської обласної прокуратури (далі Закарпатська ОП), Офісу Генерального прокурора (далі ОГП) про стягнення з Закарпатської ОП середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 06.02.2020 по 30.09.2021 у розмірі 3 958 274,30 грн. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 позовну заяву залишено без розгляду. Суд виходив з того, що відповідно до матеріалів позовної заяви, предметом даного позову є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 06.02.2020 по 30.09.2021. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 виконано 30.09.2021, зокрема, ОГП видано наказ №318к про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014, з яким ознайомлено позивача, що останнім не заперечується та підтверджується матеріалами справи. Відтак, на думку суду позивач дізнався про порушення свого права саме 30.09.2021. Середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України). Відтак, суд відхилив твердження позивача про можливість звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком. Суд не вбачав об`єктивних непереборних підстав, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду. Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено. Відтак, суд визнав причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що з позовної заяви також чітко вбачається, що стягується з Закарпатської ОП та ОГП на користь ОСОБА_1 саме середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі. Тобто, предметом спору є заробітна плата. Згідно статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком. Звертає увагу на те, що Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу. Просить скасувати ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України). За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Також, варто звернути увагу на те, що обов`язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Як вказано у ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч.7 ст.235 КЗпП України). У відповідності до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або ж уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого чи переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Згідно з п.3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Аналіз зазначених норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання таким рішенням законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а «негайно» з часу його оголошення в судовому засіданні, чим, у свою чергу, забезпечується швидкий і реальний захист життєво-важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником відповідного наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Відповідальність же за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст.236 КЗпП України, згідно з якою, проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Законодавство пов`язує дану виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Аналогічні правові висновки знайшли своє відображення і в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/12318/21. Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, належним виконанням рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Таким чином, вирішуючи спірне питання щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Так, встановлені у цій справі обставини беззаперечно свідчать про те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 807/3487/14 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області днем 24.10.2014. Отже, факт існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 щодо поновлення позивача було виконано лише 30 вересня 2021. Відтак, у спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі і позивач, у відповідності до ст.236 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання. Чинне законодавство стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі пов`язує виключно з виданням роботодавцем відповідного наказу, який є підставою для допуску незаконно звільнено працівника до роботи, а тому позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді. Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши на те, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Статтею 233 КЗпП України передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній на час звернення позивача із позовної заявою (24.08.2023), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Однак, на момент виникнення спірних правовідносин (період з 06.02.2020 по 30.09.2021) ч.2 вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відтак, ця саме редакція згаданої вище статті повинна застосовуватися до спірних правовідносин. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України. У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 зазначено про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, чи, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника. До вимушеного прогулу прирівнюється також затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст.236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.. Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 308, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №260/7440/23 скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню до Верховного Суду не підлягає. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 02.02.2024