Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/4713/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Микитюк Р.В. 20 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/4713/22 пров. № А/857/2619/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року у справі № 300/4713/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії -, ВСТАНОВИВ: 21.11.2022р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 11.09.2020р. - 28.04.2022р., виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень серпень 2022 року) відповідно до положень п.п. 2, 4, 7 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.ст. 81, 82 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2020р. та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021р. у справі №420/12942/20. - зобов`язати обчислити середню заробітну плату для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 11.09.2020р. - 28.04.2022р., виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень серпень 2022 року) відповідно до положень п.п. 2, 4, 7 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.ст. 81, 82 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2020р. та постанови П`ятого апеляційного адміністративного - визнати протиправною бездіяльність щодо здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення у квітні 2022р. та у серпні 2022р. відповідно до положень п.168.5 ПК України, п. 3, 4, 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 - зобов`язати здійснити грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення у квітні 2022р. та у серпні 2022р. відповідно до положень п.168.5 ПК України, п. 3, 4, 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 -визнати протиправною бездіяльність щодо виплати відповідно до положень ст.117 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 28.04.2022р. - 22.08.2022р., а саме за затримку виплати компенсації за невикористані щорічні (додаткові) відпустки (63 дні). - зобов`язати нарахувати та виплатити відповідно до положень ст.117 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 28.04.2022р. - 22.08.2022р., а саме за затримку виплати компенсації за невикористані щорічні (додаткові) відпустки (63 дні). - стягнути відповідно до положень ст.117 КЗпПУ, постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 28.04.2022р. і по день фактичного розрахунку, а саме затримки з виплати грошових коштів в якості грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача, а також виплати компенсації за невикористані щорічні (додаткові) відпустки (95 днів); різниці між отриманою матеріальною допомогою на оздоровлення та належною матеріальною допомогою на оздоровлення, які повинні бути обчислені із розрахунку середньої заробітної плати виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень серпень 2022 року) . 10.01.2023р. Ухвалою Івано - Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та встановлено строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до закінчення строку визначеного судом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску до канцелярії суду, електронного кабінету чи електронної пошти суду. 24.01.2023р. Ухвалою Івано - Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без розгляду з підстав визначених п.8 ч.1 ст.240 та ч.ч.3,4 ст123 КАС України у зв`язку з пропуском строків звернення з позовом до суду без поважних причин. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права просить суд, скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В п.3 ч.1 ст.311 КАС України видно, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 22.08.2022р., а з даним позовом позивач звернувся 18.11.2022р., тобто з пропуском строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України. Однак, із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке. ч.1, ч.3 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу). Однак, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022р.) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в ст.43 Конституції України права на працю. Водночас в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами. Проте, відрахування із заробітної плати позивача сум податку на доходи фізичних осіб та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов`язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору. Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Колегія суддів вказує, що на момент звільнення ОСОБА_1 з публічної служби та виключення його із списків особового складу та всіх видів забезпечення (28.04.2022р.), ч.2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Таким чином, за вказаного правового регулювання і міркувань апеляційний суд вважає, що спір стосовно невиплати відрахування із заробітної плати сум податку на доходи фізичних осіб та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розумінні ч.2 ст.233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.05.2022р. у справі № 480/5934/21. Крім наведеного вище, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що абз.1 ст.3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. ст.4 Кодекс законів про працю України, передбачено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів зазначає, що спірним у цій справі є розміри грошового забезпечення, а застосування місячного строку передбаченого ч.5 ст.122 КАС до спірних відносин не застосовується. Тому, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення вказаної позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строків звернення до суду з позовом встановленого ч.5 ст. 122 КАС є необґрунтованими та прийнятими без належного дослідження обставин справи. Щодо доцільності застосування до спірних відносин змін, що внесенні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. № 2352-IX, зокрема до ст.233 КЗпП України, апеляційний суд зазначає таке. ( далі по тексту Закон № 2352-IX) ч.ч. 1,2, ст.233 КЗпП України, які викладені в новій редакції, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України). Тобто, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Проте, Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022р. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що повний розрахунок проведено з ОСОБА_1 22.08.2022р, що сторонами не заперечується, а до суду із даним позов позивач звернувся 18.11.2022р. засобами поштового зв`язку. (через 2 місяці і 28 днів з моменту отримання розрахунку). Тобто, з дотриманням строку передбаченого ч.2 ст. 233 КзПП України, а саме у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. ч.1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як видно з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, ч.1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Тобто, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Отже, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли фактично пред`явлено позов. Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023р. у справі № 460/17052/21. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини положень ч.2 ст.233 КЗпП України, та наявність підстав для застосування ч.5 ст.122 КАС України. Тобто, місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновків, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення справи, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановлянням нової постанови про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. В рішеннях у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.320 КАС України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року у справі № 300/4713/22 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 20.03.2023р.