Постанова 4818 № 638/1915/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «27» серпня 2024 року м. Харків справа № 638/1915/24 провадження № 22ц/818/2760/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., за участю секретаря Волобуєва О.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач - Головне управління національної поліції в Харківській області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2024 року в складі судді Невеніцина Є.В. в с т а н о в и в: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області про звільнення майна з-під арешту. Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 1454, виданий 27 березня 2020 року, видавник: Ємець І.О. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна він дізнався про наявність обтяження, номер запису: 36112053, запис внесено на підставі постанови № б/н від 06 листопада 2007 року, видавник: СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області, особа, майно/права якої обтяжуються: Заворотна ОСОБА_3 . Зазначив, що з відповіді Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області щодо надання інформації про підстави накладання арешту на об`єкт нерухомого майна вбачається, що 08 листопада 2013 року за заявою ОСОБА_4 внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженні № 12013220480006063 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України. На підставі клопотання процесуального керівника прокуратури Шевченківського району м. Харкова Петренко Р., 07 жовтня 2021 року Дзержинським районним судом м. Харкова у кримінальному провадженні № 12013220480006063 від 08 листопада 2013 року відносно ОСОБА_5 прийнято рішення про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності в порядку статті 49 КПК України. Посилався на те, що він, як власник майна, придбаного на прилюдних торгах, не може у повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, так як існує заборона відчужувати таке майно, у зв`язку з арештом. Просив зняти арешт з нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений на підставі постанови № б/н від 06 листопада 2007 року СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права. Не звернув увагу на те, що процесуальне рішення, в межах якого було накладено арешт на майно, що на час розгляду справи належить йому, було прийнято саме посадовою особою структурного підрозділу Головного управління Національної поліції в Харківської області в межах кримінального провадження в порядку КПК 1960 року, а тому належним відповідачем у справі є Головне управління Національної поліції в Харківській області. Посилався на те, що суд першої інстанції, застосовуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, від 11 грудня 2019 року, від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц, від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 прийшов до неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог на підставі пред`явлення позову до неналежного відповідача. Натомість, вказані правові позиції стосуються інших правовідносин в рамках застосування, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», а тому не можуть бути застосовані в даному випадку, адже обтяження № запису: 36112053, запис було внесено на підставі постанови № б/н від 06 листопада 2007 року старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області, тобто структурного підрозділуГоловного управління Національної поліції в Харківській області в порядку статей 125,126 КПК України (в редакції 1960 року), а не державного виконавця на виконання положень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». 09 серпня 2024 року Головне управління Національної поліції в Харківської області через систему «Електронний суд» подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, 12 серпня 2024 року клопотання про долучення доказів щодо повноважень представниці, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що Головне управління Національної поліції в Харківської області не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є стягувачем або боржником. Таким чином, суд на підставі вказаної вище норми дійшов вірного висновку, що з огляду на те, що позивачем пред`явлено вимоги про зняття арешту на нерухоме майно до особи, яка не є стягувачем або боржником, в задоволенні позову слід відмовити. До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. 27 серпня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва від 27 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., зареєстрованим в реєстрі за №1454, ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , яке придбане ОСОБА_1 за 1 329 860,00 грн, що раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року (а.с.6). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 362494636 від 19 січня 2024 року вбачається, що вказана квартира придбана на прилюдних торгах. Також, вбачається, що 12 листопада 2007 року зареєстровано обтяження на зазначену квартиру на підставі постанові СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області від 06 листопада 2007 року, особа, майно/права якої обтяжується ОСОБА_6 (а.с.7-8). За повідомленнями СВ Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області від 09 січня 2024 року та 05 березня 2024 року, 08 листопада 2013 року за заявою ОСОБА_4 внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженні № 12013220480006063 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України. На підставі клопотання процесуального керівника прокуратури Шевченківського району м. Харкова Петренко Р., 07 жовтня 2021 року Дзержинським районним судом м. Харкова у кримінальному провадженні № 12013220480006063 від 08 листопада 2013 року відносно ОСОБА_5 прийнято рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності в порядку статті 49 КПК України (а.с.18,25,35). Згідно постанови старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2007 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 та на квартиру АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ОСОБА_6 з метою забезпечення цивільного позову на підставі статей 125,126 КПК України (в редакції 1960 року) у кримінальному провадженні № 60070517 (а.с.26,27,35 зворот). Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2021 року у справі №638/15794/21 клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Петренко Р.М. про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності по кримінальному провадженню № 12013220480006063 від 08 листопада 2013 року задоволено, звільнено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 2,4 статті 190 КК України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження № 12013220480006063, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 08 листопада 2013 року, відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 2,4 статті 190 КК України закрито. Щодо юрисдикції спору та його вирішення по суті. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначено, що: «21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке: 21.1. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. 21.2. Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17). 21.3. Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц). 21.4. Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц). 21.5. Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц)». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 760/23634/21 (провадження № 61-5275св23) вказано, що: «у розглядуваній справі суди встановили, що арешт на квартиру було накладено у 2000 році під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 звільнено з-під арешту 1/3 частину вказаної квартири. Закриваючи провадження у цивільній справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що ОСОБА_1 не була ні учасником кримінального провадження (розпочатого та звершеного за правилами КПК України 1960 року), ні учасником виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на квартиру та звернулась до суду із позовом про захист своїх прав співвласника майна, а отже заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 761/30856/21 (провадження № 61-6031св23) зазначено, що: «апеляційний суд залишив поза увагою те, що порядку і способів скасування арешту майна після закінчення судового розгляду та постановлення обвинувального вироку у КПК України 1960 року не було встановлено для осіб, які не були учасниками такої справи. Тож позивач як власник майна, який не мав будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, за чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту. Вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не приведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції. Немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом Акціонерного товариства «МЕТАБАНК» не є судом, установленим законом. За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи виключно звернення до суду у порядку цивільного судочинства з позовом про звільнення майна з-під арешту є ефективним способом захисту порушеного права особи, яка наполягає на тому, що є власником спірної квартири». Матеріали справи свідчать про те, що арешт на спірне нерухоме майно накладений постановою старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2007 року в рамках кримінальної справи № 60070517за ознаками складу злочину, передбаченого частинами 2,4 статті 190 КК України, розпочатого і завершеного за правилами КПК 1960 року. ОСОБА_1 не був учасником кримінального провадження, в межах якого накладено арешт на квартиру. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підсудність даного спору відноситься до судів цивільної юрисдикції. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/1750/23 (провадження № 61-12325св23). Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пред`явлено вимоги про зняття арешту на нерухоме майно до особи, яка не є стягувачем, або боржником, тому в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного. Обґрунтовуючи позовні вимоги про зняття арешту з квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 посилався на те, що цей арешт накладено за правилами КПК України 1960 року на підставі постанови старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2007 року. ОСОБА_1 зазначив відповідачем ГУ НП в Харківській області, оскільки саме воно виконує завдання і функції УМВС України в Харківській області, постановою слідчого якого було накладено арешт на належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 . За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з не залученням до розгляду у справі стягувача або боржника як належного відповідача є помилковим. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 705/1188/21 (провадження № 61-5473св23). Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду викладені в постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19 (провадження № 61-18794св20), колегія суддів вважає помилковими, оскільки порівнювані правовідносини різняться предметом та підставами позову, що вказує на відмінність норм, які вирішують відповідний спір. Тому посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантними. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Вказане положення покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powelland Rayner v. The U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Згідно частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Згідно частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Матеріалами справи встановлено, що арешт на спірне нерухоме майно накладений постановою старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2007 року в рамках кримінальної справи № 60070517 за ознаками складу злочину, передбаченого частинами 2,4 статті 190 КК України, розпочатого і завершеного за правилами КПК 1960 року. На даний час порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України (2012 року). Проте, арешт, який просив зняти позивач, було накладено органом досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року. За пунктом дев`ятим розділу XI Перехідних положень КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. На правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року, не встановлював. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц. Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Згідно зі статтею 170 КПК України, чинного на час розгляду справи, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право інших співвласників цього майна. За змістом статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено зокрема у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Ураховуючи встановлені обставини справи та те, що позивач не був учасником кримінального провадження, кримінальні процесуальні правовідносини припинені та минув тривалий час після розгляду справи, а майно у виді зазначеної вище квартири придбано на прилюдних торгах та зареєстровано вже після розгляду кримінальної справи, в межах якої накладено арешт на майно, зокрема спірну квартиру, Заворотної - ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла висновку щодо порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вимог та звільнення з під-арешту квартири АДРЕСА_2 . Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 363/2043/20 (провадження № 61-8835св22). Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню, апеляційна скарга та позов задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовну заяву та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, тому судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 3 027, 40 грн підлягає стягненню з Головного управління національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про звільнення майна з-під арешту задовольнити. Зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений на підставі постанови № б/н від 06 листопада 2007 року СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області. Стягнути з Головного управління національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 3 027, 40 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Н. П. Пилипчук О. Ю. Тичкова Повний текст постанови складено 28 серпня 2024 року.