Постанова 4824 № 369/9463/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 369/9463/20 Головуючий у І-й інстанції - Дубас Т.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/12338/2020 Доповідач Заришняк Г.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розглядуцивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. при секретарі - Діденко А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Коваленка Олександра Дмитровича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Головного управління Державної податкової служби у Київській області про зняття арешту з майна,- В С Т А Н О В И В : Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ МВС України у місті Києві, КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», ГУ ДПС у Київській області про зняття арешту з майна. В апеляційній скарзі адвокат Коваленко О. Д., діючий в інтересах ОСОБА_1 ,посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та має бути вирішений адміністративним судом. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступних підстав. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно ч.2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Як видно з позовної заяви і доданих до неї матеріалів, постановою старшого слідчого в особливо важливих справах майора міліції Сингавського С.С. від 15 вересня 2008 року в межах кримінальної справи №24-66, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, накладено арешт на частину житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належного на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 . Заборонено відчуження (передачу, переуступку) зазначеного вище нерухомого майна іншим особам. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2013 року, у зв`язку із закінченням іспитового строку. Отже, арешт на майно ОСОБА_1 було накладено за процедурою, встановленою КПК України. З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів зняття арешту з майна, в якій просив скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису з реєстраційним номером обтяження 7954735 про накладення арешту на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме на належну йому частку в квартири АДРЕСА_1 . Отже, предметом спору є зняття арешту, який був накладений на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Слідчого управління Головного управління МВС України в м. Києві від 15 вересня 2008 року про накладення арешту на майно. Тобто, позивачем були пред`явлені позовні вимоги з підстав необґрунтованого обмеження його права власності рішенням слідчого. За правилом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Накладення арешту на майно (частку у майні) особи за своїм юридичним наслідком являє собою створення перешкоди у розпорядження майном такої особи. Відповідно до п.9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (постанова Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11). Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що у разі, якщо арешт накладений на майно особи, розпочатого в період дії КПК України 1960 року, спір щодо зняття арешту з майна є приватноправовим і має розглядатися за правиламицивільного судочинства. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13. Підстав для відступу від цієї позиції Велика Палата Верховного Суду не знаходить. Крім того, згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна», якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно. Суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, наданим доказам не дав належної оцінки й прийшов до передчасного висновку про те, що даний спір відноситься до адміністративної юрисдикції. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду заслуговують на увагу, в зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Дмитровича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2020 року - скасувати, а справу направити для того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2020 року. Головуючий Судді: