Постанова 4856 № 240/30065/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/30065/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 14 серпня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Лунь Т. С., представника позивача - Гречківського В.Д. представника відповідача - Мазур О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 18.10.2021 №000/9684/0901 на суму 1020 грн, №000/9687/09-01/3432711990 на суму 65800 грн, №000/9688/0901 на суму 17000 грн, №000/9685/0901 на суму 44400 грн, №000/9690/0901 на суму 4,5 грн, №000/9689/0901 на суму 6800 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (стара назва Управління Держпраці у Житомирській області) від 29.09.2021 №ЖИ60/7984/09-01/3432711990ДПС-ФС. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в результаті призвело до невірного вирішення справи та прийняття протиправного рішення. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, ГУ ДПС у Житомирській області відповідно до наказу «Про проведення фактичної перевірки» від 30.07.2021 № 1017-п проведено фактичну перевірку господарської одиниці бар ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 20.08.2021 № 7984/09-01/3432711990, яким встановлено порушення суб`єктом господарювання: - п. 226.9 ст. 226, ст. 121 Кодексу; - п. 1, 2, 11, 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР; - ст. 11, ст. 15-3 Закону № 481/95-ВР; - ст. 24 Кодексу законів про працю; - постанови КМУ від 27.12.2010 № 1251 «Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів»; - абз. 2 Постанови КМУ віл 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу». На підставі встановлених порушень, зафіксованих в акті фактичної перевірки, винесено наступні податкові повідомлення-рішення: - від 18.10.2021 № 000/9684/0901, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 1 020,00 грн. (відповідно до п. 121.1 ст. 121 Кодексу за ненадання платником податків посадовим (службовим) особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки); - від 18.10.2021 № 000/9687/09-01/3432711990, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 65 800,00 грн. (відповідно до ст. 20 Закону № 265/95-ВР за порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів за місцем їх реалізації); - від 18.10.2021 № 000/9688/0901, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 17 000,00 грн. (відповідно до ст. 17 Закону № 481/95-ВР за зберігання немаркованих алкогольних напоїв); - від 18.10.2021 № 000/9685/0901, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 44 400,00 грн. (відповідно до ст. 17 Закону № 481/95-ВР за зберігання немаркованих тютюнових виробів); - від 18.10.2021 № 000/9690/0901, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 4,50 грн. (відповідно до п. 1 ст. 17 Закону № 481/95-ВР за непроведення розрахункових операцій на повну суму покупки через РРО; не роздруковано та не видано відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції); - від 18.10.2021 № 000/9689/0901, згідно з яким застосовано штрафну санкцію на суму 6 800,00 грн. (відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР за реалізацію алкогольних напоїв особою, яка не досягла 18 років). Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, а саме проведення перевірки безпідставним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених прав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення, і не довів правомірності винесення спірних податкових повідомленнях-рішеннях про застосування відповідних штрафних (фінансових) санкцій. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За пунктом 1.1 статті 1 ПК України зазначений кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судова колегія враховує, що у даній справі, оскаржуючи податкові повідомлення-рішення за наслідком проведеної фактичної перевірки позивач наполягав, з-поміж іншого, на порушенні відповідачем положень норми пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та проведенні перевірки всупереч дії установленого мораторію. Так, згідно з абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 17.03.2020 р. №533-ІХ та Закону України від 13.05.2020 р. №591-ІХ) було встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. Отже, нормою закону про оподаткування - абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - запроваджено загальне правило, в силу якого протягом дії карантину не призначаються документальні та фактичні перевірки за окремими винятками. Тобто, в даному випадку, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними. Водночас, 4 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи. На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 3 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова №89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу. Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та постановою №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби. Надаючи правову оцінку вказаному, судова колегія враховує, що спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України. Податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. При цьому за змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. Тобто, зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу (постанова об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18), відповідно зміну строків дії мораторію щодо проведення податкових перевірок може бути здійснено виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Крім того, статтею 5 врегульовано питання співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Так, згідно з пунктом 5.2 зазначеної статті у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Відповідно, за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у Податковому кодексу України, з одного боку і в постанові Кабінету Міністрів України з іншого боку - застосуванню підлягають положення і правила саме Податкового кодексу України. Аналогічне правозастосування викладене у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 у справі № 160/5267/21, від 17 травня 2022 у справі № 520/592/21, від 06 липня 2022 у справі № 360/1182/21, від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, від 12 липня 2023 року у справі №420/15538/21. За вказаних обставин, колегія суддів резюмує, що наведений вище аналіз норм чинного законодавства дає підстави вважати, що постанова №89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 9 грудня 2020 року №1236 установлено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин. Отже, Кабінетом Міністрів України Кабінетом Міністрів України на момент проведення перевірки не приймалося рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення фактичних перевірок платників податків.. Відтак, податковий орган, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 03 лютого 2021 року №89, не був наділений повноваженнями здійснювати проведення фактичної перевірки з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України. Такий висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, послідовно викладеною у численних судових рішеннях. Зокрема, у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, від 12 жовтня 2022 року у справі №160/24072/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 21 грудня 2022 року у справі №160/14976/21, від 12 липня 2023 року у справі №420/15538/21. В розрізі викладених обставин та здійснених висновків, судова колегія зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 жовтня 2021 року у справі №810/3099/18, наслідки перевірки, яка не мала бути призначена і проведена, якби відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, є також незаконними і не можуть створювати правових наслідків такої. За висновком Палати КАС ВС у постанові від 22 вересня 2020 року по справі № 520/8836/18, при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення. Таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу. Якщо ж суд визнає, що встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, необхідність перевірки суті конкретного порушення, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання - відсутня . Крім того, у постанові від 08 вересня 2021 року по справі 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), згідно з яким невиконання вимог п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу щодо підстав та умов здійснення перевірки призводить до визнання такої перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Вищезазначені обставини свідчать на користь висновку про неправомірний характер проведеного відповідачем контрольного заходу та, відповідно, незаконність прийнятих за його результатами актів індивідуальної дії. Отже, зазначені обставини є достатніми для висновку про неправомірність прийнятих за наслідками такої перевірки податкових повідомлень-рішень, а тому необхідність перевірки суті податкових порушень відсутня. До того ж, судова колегія враховує, що за сталою та послідовною практикою Верховного Суду встановлена судами протиправність наслідків перевірки у зв`язку з порушенням процедури її призначення/проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень контролюючого органу, з огляду на що до аналізу решти доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо суті покладених в основу таких рішень податкових правопорушень колегія суддів не вдається (постанови Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, від 7 грудня 2021 року у справі №826/17875/18). Верховний Суд в ухвалі від 19 квітня 2023 року у справі №520/24878/21 висловився про те, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом. Це означає, що дія мораторію унеможливлює сам факт проведення документальної планової перевірки, й саме такі підстави нівелюють її наслідки. У розвиток висловленого вище правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону (ухвали Верховного Суду від 6 березня 2023 року у справі №160/24132/21 та від 10 березня 2023 року у справі № 640/27873/21). Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить до переконання про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та скасування винесених відповідачем податкових повідомлень - рішень. Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. З урахуванням встановлених у справі обставин та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим позов підлягав задоволенню. Доводи апеляційної скарги відповідача в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження, а тому така не підлягає задоволенню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Разом з тим, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 19 серпня 2024 року. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.