Постанова 4855 № 826/845/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/845/18 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А: Державне підприємство "Державний науково - дослідний та проектно - вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25 жовтня 2017 року № 0091151213. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що ним за спірний період (2016-2017 роки) здійснено своєчасну сплату податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підтверджується відповідними платіжними документами. Позивач стверджує, що він здійснив сплату податків в повному обсязі і відповідні суми надійшли до державного бюджету. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 жовтня 2017 року № 0091151213 Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Відповідач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на те, що ГУ ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, якою встановлено порушення вимог п. 57.1 ст. 57, п. 03.2 ст. 203 Податкового кодексу України, несвоєчасно сплачено (перераховано) узгоджену суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість визначену в податкових деклараціях з ПДВ, уточнюючих розрахунках податкових зобов`язань з ПДВ, а також по узгодженим податковим повідомленням-рішенням. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція", в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, що були викладені раніше у відзиві на позовну заяву, окрім того Відповідачем не зазначено які норми чинного законодавства були неправильно застосовані судом першої інстанції. Позивач вказує, що Відповідачем проігноровано висновок судово-економічної експертизи № 195/18 від 01 березня 2019 року Науково дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, призначеної ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2018 року, натомість лише скопійовано зміст відзиву на позовну заяву. Таким чином, на думку Позивача, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, в порядку пункту 76.3 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету Інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», за результатом якої складений акт № 9664/26-15-12-13-20 (далі - акт перевірки). Судом першої інстанції з акту перевірки встановлено, що дані камеральної перевірки свідчать про порушення Інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість за період 2016-2017 роки, передбачених пунктом 50.1 статті 50, пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України. На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року № 0091151213, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку від 71 до 211 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 14 006 621,75 грн. Позивача зобов`язано сплатити штраф в сумі 20%, що становить 2 801 324,35 грн за платежем податок на додану вартість. Рішенням Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 31979/6/99-99-11-03-01-25 скаргу Інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» від 08 листопада 2017 року на податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року № 00991151213 залишено без задоволення. Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року протиправним та таким що підлягає скасуванню, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять докази підтверджуючі своєчасності сплати самостійно визначених сум податкового зобов`язання, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України. Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. При цьому, податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Крім того, відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з ПДВ визначені пунктом 49.18 статті 49 Податкового кодексу України. За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абзаці першому пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Між тим, підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Питання, пов`язані з обчисленням, нарахуванням і сплатою ПДВ, врегульовані розділом V цього Кодексу. Так, відповідно до статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Дана норма пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України кореспондується з нормою абзацу 1 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, відповідно до якої, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 14 Податкового кодексу України податковим зобов`язанням є сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), а грошовим зобов`язанням платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 31.1, пункту 31.3 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України). Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується Відповідачем, Позивачем у визначений Податковим кодексом України строк було подано декларації з податку на додану вартість та сплачено визначені у таких деклараціях грошові зобов`язання з податку на додану вартість. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розрахункові КОР платника 4653199 (Інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ») код класифікації 14010100 за 2016-2017 рік код класифікатор податку до бюджету - податок на додану вартість (том 1 а.с. 99-128), містять інформацію. згідно якої за Інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» з податку на додану вартість обліковується сальдо на початок року (31 грудня 2015 року) недоїмки 3930996,26 грн, залишок несплаченої пені 303917,78 грн, заборгованість - 4234913,04 грн та зазначено дати сплати Інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» коштів до бюджету з податку на додану вартість. Так, за 2016 рік відображено надходження коштів в сумі 11178 623,70 грн з них: зараховано сплата грошових зобов`язань визначених за результатом камеральної перевірки - 8026,05 грн, зараховано кошти в межах одного бюджетного рахунку - 59029,00 грн, зараховано надходження до бюджету ПДВ - 9147060,00 грн, зараховано надходження до бюджету коштів в рахунок боргу з єдиного внеску - 2031563,70 грн. Також, за період з 01 січня 2017 року по 01 жовтня 2017 року відображено надходження коштів в сумі 9088163,58 грн, з них: зарахована сплата грошових зобов`язань визначених за результатом камеральної перевірки - 2901,08 грн., зараховано надходження до бюджету ПДВ - 8995356,89 грн, зараховано надходження до бюджету коштів у рахунок боргу з єдиного внеску - 89905,61 грн. Отже, Інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» за період січень 2016 року - серпень 2017 року (період охоплений перевіркою) нараховано ПДВ в сумі 16452811,00 грн та сплачено ПДВ в сумі 16541402,66 грн. З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем не було порушено граничного терміну подання податкових декларацій, адже, зважаючи на вказане вище, Інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» надав достатні та допустимі докази того, що ним сумлінно та вчасно подавались декларації у встановлений законодавством термін та вчасно сплачувались узгоджені суми, вказані у податкових деклараціях. Відповідно до статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції вірно зазначив, що Позивачем не було порушено ані строку подання декларацій, ані строку сплати, який встановлено Податковим кодексом України, з чим погоджується колегія суддів. В постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року по справі № 21-377а15 зазначено, що Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Колегія суддів зазначає, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. Відповідно до пункту 87.1 статі 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках. Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4 1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що податковий борг Позивача з податку на додану вартість в сумі 2216547,28 грн. виник за період з 31 грудня 2013 року по 02 жовтня 2014 року. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року по справі № 826/16180/14 задоволено позов Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві до Державного підприємства «Державний науково - дослідний та проектно - вишукувальний інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» та стягнуто з Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», код 04653199 (податкова адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26), суму податкового боргу в розмірі 221647,28 грн шляхом перерахування коштів з відкритих розрахункових рахунків, що відкриті в установах банків: в рахунок погашення боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, а саме - 2216547,28 грн. на бюджетний рахунок № 31112029700007 (одержувач: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, код 38004897, в ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, код платежу 14010100). Постанова набрала законної сили 29 січня 2015 року. Таким чином колегія суддів зазначає, що податковий борг Позивача з податку на додану вартість виник до 01 липня 2015 року. Відповідно до пункту 95.3 статті 95 цього Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Із змісту наведеної законодавчої норми випливає, що Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №

22. Цей механізм передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. При цьому судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні. Якщо ж достатні для погашення податкового боргу кошти відсутні, контролюючий орган відповідно до абзацу другого пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі зазначеного рішення суду та прийнятого на його підставі рішення органу доходів і зборів шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному пунктами 95.7 - 95.21 статті 95 Податкового кодексу України. Отже, чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року призначено судову-економічну експертизу, за результатом проведення якої експертом Науково дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України складений висновок № 195/18 від 01 березня 2019 року, в якому зазначено про наступне. В об`ємі наданих документів у висновку Акту № 9664/26-15-12-13-20 від 05 жовтня 2017 року про результати камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині сплати податку на додану вартість Інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», складеного Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, проведена перевірка за період з січня 2016 року по червень 2017 року та не встановлено періоду виникнення заборгованості по сплаті ПДВ, згідно із Податковим кодексом, а саме: пунктом 87.1 статті 87, пунктом 95.3 статті 95 із коштів, які перераховувались підприємством на сплату податку на додану вартість, які формувались за деклараціями у 2016 році та у 2017 році, не могли відраховуватись кошти з системи електронного адміністрування на погашення боргу, що виник до 01 липня 2015 року (без рішення суду), за даними рахунку № 6412 Інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» станом на липень 2015 року мав заборгованість по сплаті податку на додану вартість, в зв`язку із вищезазначеним не вдається за можливе підтвердити документально та номінально висновки акту № 9664/26-15-12-13-20 від 05 жовтня 2017 року. При цьому, матеріали справи містять докази своєчасності сплати самостійно визначених сум податкового зобов`язання, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25 жовтня 2017 року. Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Проте, Відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не виконав покладених на нього обов`язків щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішення, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 28.09.2020 року.