Постанова 4803 № 214/2533/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7204/24 Справа № 214/2533/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Остапенко В.О., Тимченко О.О. секретар судового засідання - Юрченко Г.О. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року, яке ухвалене суддею Ковтун Н.Г. у місті Кривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 травня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У берзні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (надалі ТОВ «Вердикт Капітал»), третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Гамзатова Аліна Анатоліївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява обґрунтована тим, що 25.07.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. вчинено виконавчий напис №1021, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 66088,81 грн. На підставі виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. відкрито виконавче провадження №59811890 про стягнення з позивачки на користь відповідача суми заборгованості за виконавчим документом, про що складено постанову про відкриття виконавчого провадження. 10.09.2019 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Відповідно до даної постанови з заробітної плати позивачки здійснюється стягнення у вигляді основного боргу на користь відповідача у розмірі 66088,81 грн, основної винагороди приватного виконавця у розмірі 6608,88 грн., загальна сума стягнення з позивачки за виконавчим провадженням №59811890 складає 73097,69 грн. Вважає виконавчий напис приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової А.А. таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із його невідповідністю вимогам закону та з огляду на наступне. В 2014 між позивачкою та АТ «Альфа Банк» укладено кредитний договір. Даний кредитний договір нотаріально не посвідчувався, а відтак не відноситься до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводився у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. За таких обставин, у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової А.А. були відсутні повноваження на вчинення оскаржуваного виконавчого напису, а тому визначена відповідачем заборгованість не може вважатися безспірною. Враховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис, вчинений 25.07.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамазовою А.А. зареєстрований в реєстрі за №1021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів в сумі 66088,81 грн. таким, що не підлягає виконанню; стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на її користь безпідставно набуті кошти в сумі 43587,15 грн., а також судові витрати по справі, пов`язані зі сплатою судового збору та витрат на правничу допомогу. Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року забезпечено позов, шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом №1021, вчиненого 25.07.2019 року Приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт-Капітал» коштів у сумі 66 088,81 гривень в рамках виконавчого провадження, яке знаходиться в провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л., реєстраційний номер виконавчого провадження №59811890 до ухвалення рішення по цивільній справі 214/2533/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Гамзатова Аліна Анатоліївна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1021 від 25.07.2019 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамазовою Аліною Анатоліївною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість в сумі 66 088,81 грн. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 43 587,15 грн. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений при подачі позову в сумі 1211,20 грн та 605,60 грн за подання заяви про забезпечення позову, а всього стягнуто 1816,80 грн. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з правничою допомогою у розмірі 4000,00 грн. Вирішено, що застосовані судом заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення за виконавчим написом нотаріуса, застосовані ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.03.2024, продовжують діяти протягом 90 днів після набрання рішенням законної сили. В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис вчинено у відповідності з вимогами Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, згідно яких для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. При цьому, відповідач зазначає, що ним було подано нотаріусу всі належні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ від 29 червня 1999 року №1172, а висновки суду щодо ненадання ним таких документів є помилковими. Також, вказує на те, що суд безпідставно застосував до правовідносин сторін положення статті 1212 ЦК України, оскільки, в даному випадку, правовою підставою набуття відповідачем коштів позивачки став кредитний договір та наявність заборгованості із виконання взятих на себе зобов`язань. Зазначає, що навіть за умови визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у суду немає правових підстав стягувати з ТОВ «Вердикт Капітал» всі кошти, які були стягнуті з позивачки ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження. Так, з останньої була стягнута не лише заборгованість за кредитом, а й витрати виконавчого провадження, які не надходили на рахунок стягувача та не отримані ним. Зазначає, що позивачкою не доведено належнимb та допустими доказами розмір грошових коштів, які були перераховані на рахунок стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» в межах виконавчого провадження. Не погоджується відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» й з висновком суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважає їх необгрунтованими, недоведеними та безпідставними. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Романенко О.С., яка заперечували проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 25.07.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київського міського нотаріального округу Гамзатовою А.А. було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 1021, про стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №500956576 від 16.08.2014, який було укладено між АТ «Альфа Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ТОВ «Вердикт Капітал». Кредитний договір №500956576 від 16.08.2014, який був укладений між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , нотаріально не посвідчувався, що підтверджується його копією, яка міститься у матеріалах справи. На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. від 25.07.2019, що зареєстрований в реєстрі № 1021, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. від 15.08.2019 було відкрито виконавче провадження ВП № 59811890 для виконання вказаного виконавчого напису, що підтверджується копією вказаної постанови (а.с.10). 10.09.2019 постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.11), а також винесено постанову від 15.08.2019 про стягнення з боржниці основної суми винагороди у сумі 6608,88 грн (а.с.12). В рамках зазначеного виконавчого провадження з ОСОБА_1 було примусово стягнуто з заробітної плати на користь ТОВ «Вердикт Капітал» кошти у розмірі 43587,15 грн по виконавчому провадженню №59811890, що підтверджується довідкою від 14.03.2024 за вих. №43 (а.с.16). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №1021 від 25.07.2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 66 088,81 грн, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат»та Постанові Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до позивачки не були безспірними. При цьому, суд встановив, що належних документів, які підтверджують суму заборгованості позивачки за кредитним договором, зокрема, розрахунку заборгованості, нотаріусу не було надано, як не надано й доказів отримання боржницею Вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань, що перешкоджало нотаріусу дійти висновку про безспірність заборгованості. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів у сумі 43 587,15 грн, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави набуття ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів у розмірі 43 587,15 грн, що стягнуті з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, а відтак, такі кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Підпунктом 3.2 п. 3 гл.16 розділ ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом МЮ України від 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у МЮ України 22 лютого 2012 року за №282/20595 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, визначені у Переліку (п. п. 3.5 п. 3 Глави16 розділу ІІ Порядку). Згідно п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Із спірного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус вчинив нотаріальну дію, відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 і вказана постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано і визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Постановою Кабінету Міністрів України №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/20084/14. Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 25 липня 2019 року, тобто, після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року. Так, у своїй постанові від 15 квітня 2020 року в справі №554/6777/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу, за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса, є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач повинен повідомити позивача про наявність заборгованості та інформацію про намір вчинити виконавчий напис, у разі невиконання боржником даної вимоги не менш ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань, та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач та нотаріус дотрималися порядку вчинення виконавчого напису №4055, адже позивачкою не було отримано повідомлення про наявність заборгованості та пропозиції щодо її сплати. Також, з матеріалів справи не вбачається, що кредитний договір №500956576 від 16.08.2014, який був укладений між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріально і відповідач не довів подання нотаріально посвідченого кредитного договору при вчиненні спірного виконавчого напису нотаріусом. Із врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що приватний нотаріус, при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, не перевірив умови, за наявності яких можна вчинити виконавчий напис на підставі договору, який не було посвідчено нотаріально, чим порушив норми Закону України про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, чинного на момент вчинення нотаріальних дій. Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Вердикт Капітал» було надано нотаріусу всі належні документи, які підтверджують розмір заборгованості за кредитом та встановлюють її безспірність, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів, з вищенаведених підстав. На підставі викладеного, та враховуючи, що нотаріусом не дотримано вимог щодо порядку вчинення виконавчого напису, відповідачем нотаріусу не були надані всі необхідні документи, передбачені переліком, які підтверджують безспірність заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний виконавчий напис не може вважатися безспірним і таким, що не потребує додаткового доказування, а тому вчинення виконавчого напису за заявою відповідача не ґрунтується на вимогах закону і виконанню він не підлягає, а тому позов у вказаній частині підлягає задоволенню. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню,виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020року у справі №910/16664/18, від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 758/14106/20 та від 11 березня 2024 року у справі № 756/7706/22. Не заслуговують на увагу суду посилання в апеляційній скарзі на те, що, на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом, кредитний договір №500956576 від 16.08.2014 є чинним, а підписавши його, позивачка взяла на себе зобов`язання повернути кредитні кошти, з огляду на те, що факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивачки) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому, обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду. Оскільки, судовим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1021 від 25.07.2019 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 66 088,81 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані ТОВ «Вердикт Капітал» кошти у розмірі 43 587,15 підлягають поверненню позивачці на підставі ст.1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала. При цьому, колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, щопозивачкою не доведено належним та допустими доказами розмір грошових коштів, які були перераховані на рахунок стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» в межах виконавчого провадження. Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, позивачка на підтвердження своїх позовних вимог надала довідку КП «Палац культури Саксагань» КПР від 14.03.2024 за вих. №43, згідно якої в рамках зазначеного виконавчого провадження з ОСОБА_1 було примусово стягнуто з заробітної плати по виконавчому провадженню №59811890: на користь ТОВ «Вердикт Капітал» кошти у розмірі 43 587,15 грн; утримано на виконавче провадження 4 000,00 грн., виконавчий збір 6 608,88 грн (а.с.16). Відповідачем ТОВ «Вердикт Капітал» зазначені докази не спростовано, як і не заявлено клопотань про витребування доказів, зокрема, розрахунку виконавця щодо цільового призначення та розміру складових, стягнутих коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, стягненню з відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» на користь позивачки підлягають кошти саме у розмірі 43 587,15 грн, факт одержання яких, за виконавчим написом, підтверджено належними доказами, вказані кошти є безпідставно набутими відповідачем, оскільки правова підстава їх набуття відпала, у зв`язку з визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Щодо висновку суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу апеляційний суд зауважує наступне. Згідно зі ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Зважаючи на наведені норми процесуального закону та беручи до уваги принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд прийшов до правильного висновку про стягнення 4 000,00 гривень, понесених судових витрат позивачкою на надання правової допомоги, оскільки такі підтверджені Договором про надання правничої допомоги від 13 березня 2024 року, Актом приймання-передачі правничої допомоги до умов договору про надання правничої допомоги від 19 березня 2024 року та квитанцією №195122 про сплату юридичних послуг у розмірі 4000,00 грн. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 серпня 2024 року. Головуючий: Судді: