Постанова 4812 № 487/7861/23

11.12.24 22-ц/812/1735/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/7861/23 Номер провадження: 22-ц/812/1735/24 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2024 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Коломієць В.В., Локтіонової О.В., із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді - Гаврасієнка В.О. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (надалі - ТОВ «Вердикт Капітал») за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення коштів, в с т а н о в и л а: У жовтні 2023 року адвокат Ільїн О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення грошових коштів. Позов обґрунтовано тим, що 05 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65970702 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. від 24 травня 2021 року, зареєстрованого за №54010 про стягнення на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 55 637,20 грн. Нотаріус при вчиненні виконавчого напису керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано нечинним, та на підставі нечинного нормативного акту дійшов помилкового висновку про існування безспірності заборгованості позивача перед банком на підставі лише документів, передбачених пунктом 2 Переліку. Крім того, відповідач жодним чином не проінформував ОСОБА_1 про наявність заборгованості, тобто не надано ніяких доказів обґрунтування суми розрахунку заборгованості, отже заборгованість не є безспірною. Оскільки після відкриття виконавчого провадження №65970702 за вказаним виконавчим документом на користь ТОВ «Вердикт Капітал» було перераховано кошти у сумі 7 586,34 грн, які ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь відповідно до статті 1212 ЦК України. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати виконавчий напис від 24 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київо-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., зареєстрований в реєстрі за №54020, яким звернуто стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» у розмірі 55 637,20 грн за кредитним договором №630632802 НPLS від 03 січня 2019 року таким, що не підлягає виконанню та як повернення стягненого за виконавчим написом, стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на свою користь безпідставно отриманих коштів у розмірі 7 586,34 грн, а також стягнути судові витрати, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2024 року заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2024 року, ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 24 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., зареєстрований в реєстрі за № 54020, яким звернуто стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» в розмірі 55 637, 20 грн за кредитним договором № 630632802HPLS від 03 січня 2019 року. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 7 586, 34 грн безпідставно отриманих коштів, 536,80 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Рішення суду мотивовано тим, що вчиняючи оскаржуваний виконавчий напис приватний нотаріус не врахував, що на той час не передбачалося вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів нотаріально не посвідчених. Нотаріус вчинив напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора із порушенням статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною. Наявні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису та подання стягувачем неналежних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Враховуючи те, що виконавчий напис від 24 травня 2021 року є таким, що не підлягає виконанню, а отже відпала підстава, на якій відповідач набув кошти від позивача внаслідок вчинення виконавчих дій, пов`язаних з виконанням виконавчого напису нотаріуса, грошові кошти у сумі 7 586,34 грн на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню. Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, суд виходив з розміру виконаних адвокатом робіт по наданню позивачу правничої допомоги, складність справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторони. Не погодившись із рішення суду ТОВ «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів, при цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. Крім того, договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред`явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії - вчинення виконавчого напису не визнані судом недійсними, а так само, їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України. Зазначає, що станом на даний час, кредитний договір не визнаний недійсним, не змінений та не розірваний, а отже відсутні підстави для повернення стягнутої з позичальника заборгованості за вказаним кредитним договором в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, оскільки, на момент здійснення такого стягнення, всі дії по виконанню такого виконавчого напису здійснювалися правомірно. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в силу норм чинного законодавства не є підставою для повернення боржнику стягнутих на його підставі коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Що стосується витрати на правничу допомогу, то звертає увагу на те, що вказані витрати не відповідають критерію їх реальності у зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідністю, а також те, що заявлені витрати не відповідають критерію розумності та вважає, що є завищеними по нескладній категорії справи. Дана справи не є складною та відноситься до категорії малозначних і доводи в позовній заяві (рішенні суду) ґрунтуються на загально відомих висновках, які зазначені в постановах Великої Палати Верховного Суду і практику, категорію таких справ слід вважати усталеною, а тому гонорар адвоката в такому розмірі не відповідає критеріям співмірності (ч.4 ст. 137 ЦПК України). Судова практика по даній категорії справи є сформованою, адвокат не затратив значної кількості часу ні на написання позовної заяви, ні на подальший супровід справи, обсяг роботи адвоката та складність такої роботи не є значними по своїй суті. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Ільїн О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, вказавши, що воно є законним та обґрунтованим. Крім того, просив розгляд апеляційної скарги проводити у відсутність позивачки та її представника. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, ТОВ «Вердикт Капітал» просило апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняту нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. У судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце й час судового розгляду повідомлені належними чином. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 03 січня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого укладено кредитний договір № 630632802HPLS. Правонаступником усіх прав та обов`язків за вказаним кредитним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 21 грудня 2020 року стало ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», після якого правонаступником усіх прав і обов`язків на підставі договору про відступлення прав вимоги є ТОВ «Вердикт Капітал». 24 травня 2021 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинив виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 54020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 55 637,20 грн. 05 липня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков А.Д. на підставі зазначеного виконавчого напису відкрив виконавче провадження № 65970702 та виніс постанову про арешт коштів боржника. 24 жовтня 2023 року позивачка ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Перелік документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). У пункті 1 Переліку розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Згідно з постановою № 662 Перелік документів було доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», яким передбачалося, що для одержання виконавчого напису на підставі кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються оригінал кредитного договору; та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті самі наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14. Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17. Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 24 травня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Отже, враховуючи, що між АТ «Альфа-Банк та ОСОБА_1 кредитний договір був укладений у простій письмовій формі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням порядку вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Доводи апеляційної скарги про те, що безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ними та трактування норм права на власний розсуд. Колегія також погоджується з висновком суду про стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 7 586,34 грн безпідставно отриманих коштів з огляду на наступне. Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Як встановлено судом, під час здійснення виконавчого провадження за виконавчим документом, перераховано кошти в сумі 7 586,34 грн, витрати виконавчого провадження в сумі 369,00 грн, основна винагорода приватного виконавця в сумі 1 164,16 грн. Оскільки у даній справі виконавчий напис, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., який зареєстрований в реєстрі за № 54020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 55 637,20 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до приписів статті 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачці отримані грошові кошти у розмірі 7 586,34 грн. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18. Доводи апеляційної скарги про те, що спірні грошові кошти набуті на належній підставі, а саме за кредитним договором № 630632802HPLS від 03 січня 2019 року, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки кошти не були сплачені ОСОБА_1 добровільно, а їх стягнення відбувалось примусово, на підставі виконавчого напису, визнаного в подальшому таким, що не підлягає виконанню. У разі якщо ТОВ «Вердикт Капітал» вважає, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором № 630632802HPLS від 03 січня 2019 року, то воно не позбавлене право звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості. Оцінка законності та обґрунтованості таких вимог буде надана судом у межах розгляду відповідної цивільної справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині суду першої інстанції, та які зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права. Що стосується висновків суду про стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, колегія виходить з наступного. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20). Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19. Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. У наданих поясненнях до суду представник відповідача заперечував проти розміру витрат на професійну правничу допомогу. Вважав їх неспівмірними зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). На підтвердження надання правничої допомоги під час розгляду справи, адвокатом Ільїним О.В. надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія МК №000968 від 17 травня 2016 року, ордер Серія ВЕ №1101294 від 24 жовтня 2023 року, Договір про надання правничої допомоги 24 жовтня 2023 року, детальний опис виконаних робіт від 02 січня 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 24 жовтня 2023 року. Згідно договору про надання правничої допомоги від 24 жовтня 2023 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп» та ОСОБА_1 , адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а саме - підготовка процесуальних документів та подання позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. За правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. Договору замовник, сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) у фіксованому розмірі, який складає 10 000 грн (п.3.1.). Відповідно до детального опису виконаних робіт від 02 січня 2024 року, було надано наступні види правової допомоги за (тарифом 2000 грн/год), а саме: надання усної консультації - 1000 грн за 0,5 год, направлення адвокатського запиту приватному виконавцю Баришнікову А.Д. - 1000 грн за 0,5 год, аналіз законодавства, судової практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини для формування правової позиції, складання позовної заяви - 4000 грн за 2 год, складання заяви про забезпечення позову за 1 год 2000 грн, виготовлення чотирьох екземплярів позовної заяви, копіювання додатків, засвідчення належним чином, направлення до канцелярії суду 1000 грн за 0,5 год, складання та направлення заяви про зупинення вчинення виконавчих дій 500 грн за 0,25 год , складання та направлення заяви про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сплатив позивач за 0,25 год 500 грн, а всього надано послуг на загальну суму 10 000 грн. Вирішуючи чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу за надання правничої допомоги обґрунтованим, співмірним та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів враховує, що складення позову не потребувало додаткового правового аналізу з боку адвоката та формування правової позиції, яка є сталою. За такого, дослідивши заяву про розподіл зазначених витрат та додані документи, колегія суддів вважає, що розмір заявлених представником позивача - адвокатом Ільїним О.В. витрат на професійну (правничу) допомогу у сумі 10 000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, витрати не є співмірними із виконаною роботою, отже їх розмір є завищеним. Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи, з огляду на заперечення щодо їх розміру, підлягають частковому задоволенню. За таких обставин, рішення суду в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні, шляхом стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2024 року в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ЄДРПОУ 36799749) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПКУкраїни. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: В.В. Коломієць О.В. Локтіонова Повний текст постанови складено 16 грудня 2024 року