Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/4115/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2024 року м. Чернівці справа № 725/4115/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддівКулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. секретар Тодоряк Г. Д. позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 січня 2024 року головуючий в суді першої інстанції суддя Войтун О. Б. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом. Позивач, з урахування збільшених позовних вимог, просив визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; транспортні засоби: автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, д.н.з. НОМЕР_4 . грошові кошти в сумі 920 890 гривень 50 копійок. Здійснити розподіл спільного майна наступним чином: ОСОБА_1 виділити 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , всього майна на суму 1 794 020 гривень ОСОБА_2 виділити 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 ; грошові кошти в сумі 920 890 гривень 50 копійок, всього на суму 2 235 603 гривень 38 копійок. Позов мотивував тим, що шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2020 року. За час шлюбу у 2011 році за спільні грошові кошти подружжя набуло у власність 4 кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено на відповідачку. Зазначив, що згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість квартири становить 1 577 197 гривень. Враховуючи, що спірну квартиру було придбано під час шлюбу за їхні спільні кошти, просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири. У липні 2021 року ОСОБА_2 було подано до суду зустрічну позовну заяву. Позивачкою за зустрічним позовом, при уточненні позовних вимог, було заявлено вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про: - визнання недійсною угоди, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по відчуженню спільного майна подружжя: транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 ; -визнання недійсною угоди, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_7 площею 40,0 кв.м., розташованого на вулиці Руській 254 у місті Чернівці Чернівецької обласної організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів". -визнання недійсною угоди, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_8 площею 26,0 кв.м., розташованого на АДРЕСА_6 організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів". Також позивачка за зустрічним позовом заявила вимоги до ОСОБА_1 , в яких просила: визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя: - квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 820 500,гривен; - квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень; - гараж № НОМЕР_7 площею 40 кв.м. який розташований на АДРЕСА_6 організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів", вартістю 232 400 гривень; - гараж № НОМЕР_8 площею 26 кв.м., який розташований на вулиці Руській у місті Чернівці, 254 Чернівецької обласної організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів", вартістю 81 300 гривень; - транспортні засоби - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривень 40 копійок; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривень 10 копійок; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривень 40 копійок; - грошові кошти в сумі: 48 610 доларів США, що згідно офіційного курсу валют НБУ на 27 лютого 2023 року складає 1 777 599 гривень 64 копійки; 39 000 Євро, що згідно офіційного курсу валют НБУ на 27 лютого 2023 складає 1 1506 967 гривень 80 копійок; 147 800 гривень. Відступити від рівності часток при поділі майна подружжя та поділити спільно нажите за час шлюбу майно у співвідношенні 2/3 його частки виділивши ОСОБА_2 у власність, а 1/3 частку виділити у власність ОСОБА_1 . Виділити у власність ОСОБА_2 : - квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 820 500 гривень; - гараж № НОМЕР_8 площею 26 кв.м., який розташований на АДРЕСА_6 організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів", вартістю 81 300 гривень; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; Всього майна на загальну суму 1 102 495 гривень 50 копійок. Виділити у власність ОСОБА_1 -квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень; -транспортні засоби: автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривень 40 копійок; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривень 10 копійок; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривень 40 копійок; -гараж № НОМЕР_7 площею 40 кв.м. який розташований на вулиці Руській у місті Чернівці, 254 Чернівецької обласної організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів", вартістю 232 400 гривень.; Всього майна на загальну суму 1 428 515 гривень 70 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 584 845 гривень 30 копійок як різницю у вартості виділеного майна при поділі нерухомого майна і транспортних засобів. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2/3 частки грошових коштів, а саме 32 406 доларів США 67 центів, що згідно курсу НБУ складає 1 185 066 гривень 55 копійок; 26 000 Євро, що згідно курсу НБУ складає 1 004 645 гривень 20 копійок; 98 533 гривні 33 копійки. Залишити у власності відповідача ОСОБА_1 1/3 частку грошових коштів, а саме: 16 203 доларів США 33 центи, що згідно курсу НБУ складає 592 533 гривень 09 копійок; 13 000 Євро, що згідно курсу НБУ складає 502 322 гривні 60 копійок; 49 266 гривень 67 копійки. Припинити право спільної сумісної власності на майно подружжя, що підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення оцінки майна в сумі 7 000 гривень та витрати з надання професійної правничої допомоги. Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , який між ними було розірвано за рішенням суду. За час подружнього життя у них народилося троє дітей, двоє з яких на час подання позову є повнолітніми: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .. Малолітня донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю, проживає разом з нею у квартирі АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні. Зазначила, що в період перебування у шлюбі було придбано 22 травня 1998 року квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, за час перебування у шлюбі сторонами було придбано спірні транспортні засоби. В ході розгляду судом справи про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , з відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Чернівецькій області від 09 жовтня 2020 року №31/24/081099 їй стало відомо, що ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядився автомобілем марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 , який перебував у їх спільному володінні і користуванні та який використовувався в інтересах сім`ї. Позивач відчужив вказаний автомобіль без її згоди, перереєстрував на іншого власника та приховав від неї цей факт. До того ж, кошти від реалізації цього транспортного засобу вона не отримувала, і більше того, вони не були використані в інтересах сім`ї. Також зазначила, що їй достовірно відомо, що за час їх подружнього життя і за їхні спільні кошти ОСОБА_1 набув прав та обов`язків асоційованого члена в обслуговуючому кооперативі «Житлово-будівельний кооператив «ОБЕРІГ» шляхом укладення договору відступлення прав учасника ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» № 50 від 10 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_9 (первісний учасник) відступила ОСОБА_1 (новому учаснику) права та обов`язки асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ», а останній набув право одержати у власність квартиру АДРЕСА_7 . На даний час вказаний житловий будинок зданий в експлуатацію. Окрім цього, за час шлюбу у період 2000 - 2017 років було укладено договори позики грошових коштів з різними фізичними особами. Всього ОСОБА_1 надав у позику їхніх спільних коштів на загальну суму 920 890 гривень 50 копійок і на даний час вони знаходяться безпосередньо у нього. Під час шлюбу вони разом за їхні спільні кошти придбали два цегельні гаражі, які знаходяться на АДРЕСА_6 організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів". 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 без її згоди, як подружжя, розпорядився належними їм на праві власності гаражами. Вважала, що оскільки ОСОБА_1 самовільно, без її згоди, всупереч її волі приховав та відчужив цінне рухоме і нерухоме майно, враховуючи інтереси їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , яка є дитиною з інвалідністю і потребує постійного цілодобового стороннього догляду і піклування, просила суд відступити від рівності часток та поділити спільно нажите за час шлюбу майно у співвідношенні 2/3 його частки виділивши ОСОБА_2 у власність, а 1/3 його частки виділити у власність ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 січня 2024 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: -квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 1 577 197 гривень; - квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень; - транспортний засіб марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок; - транспортний засіб марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; - транспортний засіб марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривні 40 копійок; - транспортний засіб марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривні 10 копійок; - транспортний засіб марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок. Здійснено поділ майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 577 197 гривень Всього майна вартістю 1 577 197 гривень. Виділено у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень; транспортний засіб марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; транспортний засіб марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривні 40 копійок; транспортний засіб марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривні 10 копійок; транспортний засіб марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок Вартість транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 в розмірі 293 611 гривень 80 копійок залишено за ОСОБА_1 .. Всього майна на загальну суму 1 396 811 гривня 20 копійок. Відступлено від рівності часток майна подружжя на користь ОСОБА_2 шляхом залишення за нею 180 385 гривень 80 копійок різниці вартості виділеного майна. Право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказане майно припинено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані із оцінкою майна в розмірі 4 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю витрат понесених сторонами на правничу допомогу в сумі 4 388 гривень 90 копійок. В іншій частині вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено.. Рішення мотивовано тим, що враховуючи те, що ОСОБА_2 у кінцевих своїх вимогах за зустрічним позовом не заявляла вимогу про повернення у її власність автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO, а просила фактично отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, суд вважав, що позовна вимога про визнання недійсним угод про відчуження ОСОБА_1 даного транспортного засобу є неефективним способом захисту, а тому задоволенню не підлягали. Щодо визнання недійсними угод про відчуження гаражів та їх поділу між подружжям суд зазначив, що спірні гаражі знаходяться на території Чернівецької обласної організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів" та є власністю спілки та кожен член спілки має право власності на долю майна. Власником майна є Спілка в цілому. Виходячи з наведеного, суд вважав, що зазначені гаражі не можуть бути включені до складу спільного майна подружжя та як наслідок позовні вимоги в частині гаражів задоволенню не підлягали. Щодо вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та відповідно здійснення її розподілу, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки квартири як об`єкту цивільних прав, як такої, на даний час не існує, будинок не збудований та не зданий в експлуатацію. Щодо вимог про визнання коштів за борговими розписками спільним майном подружжя та здійснення їх розподілу суд зазначив, що такі вимоги є неефективним способом захисту своїх прав, оскільки даних грошових коштів в натурі немає на час розподілу майна у жодного із подружжя, а наявними є лише права вимоги за цими борговими розписками, однак жоден із подружжя вимог про поділ прав вимоги за борговими розписками не заявляв, а тому в цій частині позов задоволенню також не підлягав. Отже, в ході судового розгляду судом встановлено обсяг спільного майна подружжя, яке підлягає розподілу між ними, та встановлено, що загальна вартість спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 становить 2 974 008 гривень 20 копійок. Здійснюючи поділ майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_5 , суд вважав, що її слід залишити повністю за ОСОБА_2 , враховуючи, що з нею залишається проживати неповнолітня ОСОБА_10 , яка є дитиною інвалідом, та з народження проживає у даній квартирі, а також психоемоційне напруження, яке склалось між колишнім подружжям. Натомість ОСОБА_1 суд вважає на необхідне виділити квартиру АДРЕСА_2 у ОК «ЖБК ОБЕРІГ», всі спірні транспортні засоби, окрім MITSUBISHI PAJERO, який був відчужений. Суд дійшов висновку про те, що вартість транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 в розмірі 293 611 гривня 80 копійок слід залишити за ОСОБА_1 , оскільки даний автомобіль був ним відчужений під час шлюбу без відома та згоди ОСОБА_2 . Отже, різниця вартості виділеного майна становила 180 385 гривень 80 копійок, яка б мала бути стягнута на користь ОСОБА_1 . Враховуючи те, що з ОСОБА_2 залишається проживати дитина з інвалідністю, що суттєво впливає на її матерільний стан, а також те, що ОСОБА_1 без згоди дружини відчужив один із транспортних засобів, перш за все виходячи з інтересів дитини, суд вважав, що слід відступити від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 шляхом залишення за нею 180 385 гривень 80 копійок різниці вартості виділеного майна. Право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розподілене майно підлягало припиненню. Виходячи з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були звільненні від сплати судового збору судові витрати витрати у виді судового збору компенсуються за рахунок держави. Враховуючи, що судом не прийнято звіт про оцінку квартири на АДРЕСА_8 , а також відмовлено у позовних вимогах щодо одного з транспортних засобів, а ОСОБА_1 взагалі не заявляв витрат за проведення оцінки, суд вважав, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають 4 000 гривні витрат пов`язаних із оцінкою майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо визнання об`єктами спільної сумісної власності гаражів скасувати та зустрічний позов в цій частині задовольнити повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного та зустрічного позовів скасувати. Визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно. квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 820 500 гривень; транспортні засоби - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок; автомобіль марки BMW 5301 TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривень 40 копійок; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривень 10 копійок; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривень 40 копійок; квартиру АДРЕСА_9 Визнати право власності та розподілити об`єкти спільної сумісної власності подружжя наступним чином: виділити у власність ОСОБА_1 : частки квартири АДРЕСА_5 автомобіль марки BMW 5301 TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок Виділити у власність ОСОБА_2 частки квартири АДРЕСА_10 ; квартиру АДРЕСА_9 ; -транспортні засоби: автомобіль марки BMW 5301 TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 ; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 . Залишити за ОСОБА_2 різницю вартості виділеного майна на суму 31 807 гривень 08 копійок. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі посилався на те, що квартира АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підоягає поділу між ним та ОСОБА_2 порівну. Суд незаконно позбавив його права власності на частку вказаної квартири. Квартира АДРЕСА_2 належить третій особі, а тому не може бути предметом спору у даній справі. ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі посилалася на те, що сплативши вступні та членські внески, ОСОБА_1 став власником спірних гаржів, а тому вони підлягають поділу, як спільне сумісне майно подружжя. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_11 , подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Посилається на те, що судове рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними. Суд правильно відступив від рівності часток. Квартира АДРЕСА_11 , є спільним майном подружжя.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 1992 року, який рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 жовтня 2020 року №725/3632/20 між було розірвано (т.1 а.с.38-41). За час перебування у шлюбі, як було встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, подружжям було придбано: квартиру АДРЕСА_1 . відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Добровольською М. В., реєстровий номер 563 (т.1 а.с.42). Внаслідок збільшення площі квартири до 91,7 кв.м. на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №220/7 від 07 липня 1998 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану вище квартиру (т.1 а.с.43). -квартиру АДРЕСА_12 , право на яку набув ОСОБА_1 як асоційований член в обслуговуючому кооперативі «Житлово-будівельний кооператив «ОБЕРІГ» шляхом укладення договору відступлення прав учасника ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» №50 від 10 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_9 (первісний учасник) відступила ОСОБА_1 (новому учаснику) права та обов`язки асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» (т. 1 а.с.122-123). Згідно довідки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 11 жовтня 2021 року №Г-299/18-01/11 видано сертифікат на об`єкт «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об`єктами соцкультпобуду на АДРЕСА_13 », яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (т. 1 а.с.181). -транспортні засоби: автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 ; автомобіль марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 ; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 (т.1 а.с.74). Також встановлено, що автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 , було відчужено та перереєстровано 07 жовтня 2020 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (т.2 а.с.106-111). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України). Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Щодо вимог первісного та зустрічного позовів щодо поділу чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_14 Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про виділення вказаної квартири у одноосібну власність ОСОБА_2 , враховуючи наступне. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України). Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України). Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації. Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та від 31 серпня 2023 року у справі № 686/9818/22, Верховним Судом в постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18. З урахуванням наведеного, ураховуючи те, що спірна квартира є неподільною річчю, а сторони у справі не домовилися про порядок поділу такого спільного майна, апеляційний суд вважає, що пропорційним буде ухвалити рішення про визнання за кожним з них права власності на частку вказаної квартири без її реального поділу в натурі Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20. Щодо відступлення від рівності часток подружжя Окрім того, помилковим є висновок суду про наявність підстав для відступлення від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що з нею залишається проживати дитина з інвалідністю. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Отже, проживання дитини з ОСОБА_2 , з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачкою за зустрічним позовом не доведено. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17. Щодо вимог первісного та зустрічного позовів про поділ квартири АДРЕСА_15 , гаражів, які розташовані на АДРЕСА_6 . Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та безпідставними аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 та апеляційної скарги ОСОБА_2 про можливість поділу квартири АДРЕСА_16 та спірних гаражів. У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц (провадження № 61-23200св18) зробив висновок, що: «…системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством…Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними…». Отже, державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює особливого правового статусу такого об`єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно. Подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 914/2070/19 та від 16 лютого 2024 року у справі № 209/510/21. Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа № 14-56цс22). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. ОСОБА_2 не надано доказів того, що квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована у встановленому законом порядку за нею, або ОСОБА_1 на час подання учасниками вказаної справи первісного та зустрічного позовів. Окрім того, як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 365675591 від 13 лютого 2024 року, власником вказаної вище квартири 28 листопада 2023 року стала ОСОБА_12 . За таких обставин, неможливо визнати таку квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійнити її поділ, що є підставою для відмови у задоволенні позовів в цій частині. Не можливо з наведених вище підстав здійнити і поділ квартири АДРЕСА_16 . Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у первісному позові в цій частині, враховуючи те, що вказаної квартири як об`єкту цивільних прав, як такої, на даний час не існує, будинок не збудований та не зданий в експлуатацію. При цьому помилковим є висновок суду про відмову у зустрічному позові в частині спірних гаражів з тих підстав, що вони знаходяться на території Чернівецької обласної організації ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів" та є власністю спілки та кожен член спілки має право власності на частку в такому майні. В матеріалах справи відсутні докази про те, що вказані гаражі у встановленому законом порядку зареєстровані на праві власності за сторонами у справі або Чернівецькою обласною організацію ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів". Не надано доказів і того, що вказане нерухоме майно побудовано із дотриманням будівельних норм та правил та не є самочинним будівництвом. Проте встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини не впливають та законність рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо поділу гаражів. При цьому ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не позбавлені можливості заявити вимоги про поділ матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного нерухового майна. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 520/16281/15-ц. Щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про визнання об`єктами спільної власності подружжя та виділення у власність спірних автомобілів Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що легковий автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 , був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час шлюбу, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі без згоди позивачки за зустрічним позовом, як другого з подружжя, та не надав доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, у зв`язку із чим на користь позивача підлягала б стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частки спірного транспортного засобу. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд дійшов висновку про те, що вартість транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 в розмірі 293 611 гривня 80 копійок слід залишити за ОСОБА_1 . Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 погодилася із рішенням суду першої інстанції в цій частині та в цій частині його не оскаржувала. ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просив рішення суду в цій частині скасувати та визнати за ним право власності на такий легковий автомобіль. Проте, зважаючи на те, що вказаний транспортний засіб продано ОСОБА_1 іншій особі, а отже він відсутній у відповідача за зустрічним позовом, відсутність заперечень позивачки за зустрічним позовом щодо вказаного легкового автомобіля, колегія суддів вважає за необхідне виділити ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 293 611 гривень 80 копійок, отримані від продажу легкового автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 . Проте, оскільки нормами чинного законодавства передбачено, що частки у майні, яке присуджується подружжю, є рівними, колегія дійшла висновку про присудження ОСОБА_2 легкового автомобіля марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; легкового автомобіля марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривні 40 копійок; легкового автомобіля марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривні 10 копійок; легкового автомобіля марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок. Отже, загальна вартість майна, яке слід присудити ОСОБА_1 , становить 1 082 210 гривень 30 копійок, а вартість майна, яке буде присуджене ОСОБА_2 становить 1 087 071 гривня 90 копійок. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 січня 2024 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 та поділу спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_17 , легкового автомобіля марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , легкового автомобіля марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , легковогоавтомобіля марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , легкового автомобіля марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок та грошових коштів, отриманих від продажу легкового автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 , скасувати. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 слід відмовити. В порядку поділу майна слід визнати за ОСОБА_1 право власності на частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788598 гривень 50 копійок. Виділити ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 293 611 гривень 80 копійок, отримані від продажу легкового автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 . В порядку поділу майна слід визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788598 гривень 50 копійок. Виділити ОСОБА_2 у власність легковий автомобіль марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; легковий автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривні 40 копійок; легковий автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривні 10 копійок; легковий автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути компенсацію за частку у спільному майні в розмірі 4 861 гривня 60 копійок. В решті рішення в частині, яка оскаржується, слід залишити без змін. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з того, що сторони усправі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати у вигляді судового збору компенсуються за рахунок держави. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , ним заявлено позовну вимогу про поділ майна подружжя, тобто одну вимогу майнового характеру на суму 1 794 020 копійок. Як вбачається із зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , нею заявлено позовні вимоги про поділ майна подружжя, тобто одну вимогу майнового характеру на суму 3975585 гривень 88 копійок та визнати недійсними три угоди, а саме щодо відчуження транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 та двох гаражів , тобто 3 вимоги немайнового характеру. Судом задоволено первісний позов на суму 1 082 210 гривень 30 копійок, тобто на 60,32 %. Судами задоволено частково зустрічний позов лише майнового характеру, а в трьох вимогах немайнового характеру відмовлено. Зустрічний позов в частині майнової вимоги задоволено на суму 108 7071 гривню 90 копійок, тобто на 27,34 %. Витрати пов`язані із залученням спеціалістів, а саме складання оцінки майна заявлені ОСОБА_2 становили 7000 гривень (2000 гривень за оцінку квартири на АДРЕСА_8 та по 1000 гривень за оцінку 5 транспортних засобів). Враховуючи часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 на 27,34 %, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід витрати пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 1913 гривень 80 копійок (7000:100х27,34) Щодо витрат на правничу допомогу Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20). Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19. Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК Україниможна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу». У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Установлено, що правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_2 надавав адвокат Кравчук Д. В. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 подала такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23 лютого 2023 року; акт розрахунок вартості послуг юридичної (правової) допомоги від 13 липня 2023 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 18 жовтня 2021 року, 18 травня 2022 року, 13 липня 2023 року про оплату за надану правничу допомогу на загальну суму 57 980 гривень. Згідно з актом розрахунком вартості послуг юридичної (правової) допомоги від 13 липня 2023 року адвокат надав ОСОБА_2 наступні послуги: вивчення матеріалів та наліз нормативно-правої бази і правових позицій Верховного Суду (30 хв), що вартувало 1200 гривень, підготовка позовної хаяви про поділ майна подружжя (4 години), що вартувало 9600 гривень, підготовка позовної заяви (нова редакція) (2 години), що вартувало 4800 гривень, участь адвоката в судових засіданнях 2021 рік, 2022 рік (7 годин), що вартувало 19 600 гривень, підготовка апеляційної скарги на ухвалу суду про зупинення провадження у справі (2 години), що вартувало 5360 гривень, підготовка заяви про уточнення позовних вимог (2 години), що вартувало 5360 гривень, підготовка клопотання про виклик свідка (30 хвилин), що вартувало 1340 гривень, участь адвоката в судових засіданнях 2023 рік (6 годин), що вартувало 10720 гривень. Загальна вартість понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу становила 57980 гривень. ОСОБА_1 не заявляв щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем за зустрічним позовом у суді першої інстанції. Установлено, що правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надавав адвокат Дорошенко О. О. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 подано такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 26 червня 2021 року; договір про надання правової допомоги від 14 квітня 2021 року, акт виконаних робіт від 27 червня 2023 року, квитанція до прибуткового касового ордера від 27 червня 2023 року на суму 22 тисячі 500 гривень. Згідно з актом виконаних робіт від 27 червня 2023 року, адвокат виконав, а клієнт прийняла наступні роботи: складання позовної заяви (5 годин), що вартувало 2500 гривень, складання заяви про збільшення позовних вимог (2 години), що вартувало 1000 гривень, складання відзиву на зустрічну позовну заяву (3 години), що вартувало 1500 гривень, представництво в суді, що вартувало 15000 гривень, складання судових дебатів (письмово) (5 годин), що вартувало 2500 гривень. Загальна вартість понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу становила 32500 гривень. ОСОБА_2 не заявляла щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем за первісним позовом у суді першої інстанції. Враховуючи наведене, оскільки заявниками надано суду докази детального опису виконаної адвокатами роботи та її вартості, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не заявляли, з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19604 гривні (60,32 % задоволених вимог, 32500:100х60,32), а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 962 гривень 93 копійки (57980:4 вимоги, 14495:100х27,34). Враховуючи положення частини 10 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 641 гривня 07 копійок (19604 3962,93). Керуючись статтями 367,368 ,374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 січня 2024 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 та поділу спільного майна подружжя скасувати. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 та її поділу відмовити. В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788598 гривень 50 копійок. Виділити ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 293 611 гривень 80 копійок, отримані від продажу легкового автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_6 . В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788598 гривень 50 копійок. Виділити ОСОБА_2 у власність легковий автомобіль марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_9 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок; легковий автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 72 903 гривні 40 копійок; легковий автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 13 153 гривні 10 копійок; легковий автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 11 721 гривня 40 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за частку у спільному майні в розмірі 4 861 гривня 60 копійок. В решті рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 1913 (одна тисяча дев`ятсот тринадцять) гривень 80 копійок. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 15 641 ( п`ятнадцять тисяч шістсот сорок одна) гривня 07 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 23 квітня 2024 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ПОЛОВІНКІНА