Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/6497/24

Дата документу 30.07.2024 Справа № 335/6497/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 335/6497/24 Головуючий у І інстанції: Алєксєєнко А.Б. Провадження № 22-ц/807/1544/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. секретар: Бєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), про встановлення факту смерті,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_2 , заінтересована особа - Олександрівський ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса). В обґрунтування заяви зазначено, що 13.06.2022 за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з явними ознаками насильницької смерті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022082320000201 від 14.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Постановою старшого слідчого СВ ВП № 4 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області від 31.05.2024 ОСОБА_1 залучено до участі в досудовому розслідуванні, внесеному до ЄРДР № 12022082320000201 від 14.06.2022 в якості потерпілого. У зв`язку зі тим, що смерть ОСОБА_2 настала у м.Пологи, Пологівського району, Запорізької області, яке є тимчасово окупованою територією, заявник не має можливості у передбачений законом спосіб зареєструвати факт смерті в органах державної реєстрації, оскільки наявні документи не відповідають формі, визначеній законом. Враховуючи викладене, єдиною підставою для держаної реєстрації смерті є рішення суду. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: м. Торез Донецької області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Пологи, Пологівського району, Запорізької області, у віці 47 років, причина смерті: насильницька смерть гостра кровотеча, одиночне наскрізне вогнепальне дробове поранення нижніх кінцівок. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2024 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою задовольнити його заяву. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи формально та не дослідив усіх обставин справи, що в подальшому призвело до неправильного вирішення спору по суті та невжиття судом заходів із захисту заявника. Відзивів у справі не надходило. 15 липня 2024 року до суду надійшло клопотання начальника Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про розгляд справи за відсутності представника відділу. У судове засідання учасники справи не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому, враховуючи категорію справи, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 , громадянин України, народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Торез Донецької області, що підтвердженокопією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 10-12). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Пологівського районного управління юстиції Запорізької області 12.08.2004 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 (а.с. 9, 12). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, який народився в місті Торез Донецької області За інформацією, що міститься у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 13.06.2022 в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з явними ознаками насильницької смерті. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022082320000201 від 14.06.2022 за п.1 ч.2 ст.115 КК України (а.с. 15). 31.05.2024 Пологівський РВП ГУНП в Запорізькій області винесено постанову про залучення ОСОБА_1 в якості потерпілого до участі в досудовому розслідуванні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022082320000201 від 14.06.2022. Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть № 111 від 14.06.2022, виданого лікарем ОСОБА_3 , підтверджено смерть ОСОБА_2 (а.с. 34-35). Відповідно до ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Відповідно до ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. П. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Вимогами частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Відповідно до п. п. 1 п. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом МЮУ 18.10.2000 № 52/5 (у ред. Наказу МЮУ 24.12.2010 № 3307/5) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: 1) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; 2) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; 3) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 4) рішення суду про оголошення особи померлою; 5) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 6) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 7) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та існує по теперішній час. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 р. № 309, територія Пологівської міська територіальна громада Запорізької області є окупованою територією з 03.03.2022. Згідно з ч.ч. 1-3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", державні органи і органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституціїта Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта Законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків. Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно з положеннями статей 1, 5, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21. Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. Крім того, відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У зв`язку з тим, що смерть ОСОБА_1 сталась на тимчасово окупованій території, тобто на території якої на час розгляду справи не працює жоден орган державної влади України, отримати лікарське свідоцтво про смерть встановленого зразка, видане компетентним органом державної влади України, є неможливим. Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду про те, що оцінка документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами (постанови ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22, від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20). Враховуючи викладене, оскільки єдиною підставою для державної реєстрації смерті в таких випадках є рішення суду про встановлення факту смерті, на підставі наявних у справі доказів, колегія судів дійшла висновку про те, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті необхідно частково задовольнити. При цьому апеляційний суд зазначає, що встановлення причини смерті особи не належить до компетенції суду, і встановлюється фахівцями в області медицини, у зв`язку з чим, заяву ОСОБА_1 в цій частині слід залишити без задоволення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2024 року в цій справі скасувати, прийняти нову постанову, якою: «Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), про встановлення факту смерті задовольнити частково. Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, який народився в місті Торез Донецької області, та помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Пологи Пологівського району Запорізької області, Україна. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 09 серпня 2024 року. Головуючий: Судді: