Постанова 4813 № 501/1972/17

Номер провадження: 22-ц/813/1845/21 Номер справи місцевого суду: 501/1972/17 Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дрішлюка І.А., при секретарі: Сіваченко Д.Р., у судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Чорноморської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, комунального підприємства «Іллічівське бюро технічної інвентаризації», третя особа - виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеської області в особі Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Іллічівської міської ради Одеської області, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання права на отримання державного акту про право власності на земельну ділянку, - В С Т А Н О В И В: 21 вересня 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Чорноморської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, комунального підприємства «Іллічівське бюро технічної інвентаризації», третя особа - виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеської області в особі Управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Іллічівської міської ради Одеської області, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання права на отримання державного акту про право власності на земельну ділянку. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 серпня 1996 року виконавчим комітетом Малодолинської сільської ради було прийнято рішення №75, яким визнано право власності на самовільно побудоване домоволодіння АДРЕСА_1 за померлим ОСОБА_6 , затверджено акти здачі в експлуатацію домоволодіння загальною площею 30,3 кв.м., житловою площею 12,00 кв.м., видачу свідоцтва про право власності на вказане домоволодіння на ім`я померлого ОСОБА_6 .. 29 серпня 1996 року на підставі вказаного вище Рішення на ім`я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за яким вбачається, що житловий будинок з належними до нього побудовами та спорудженнями, який знаходиться в АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. На підставі копії рішення виконкому Малодолинської сільської ради №75 від 29 серпня 1996 було видано свідоцтво за реєстровим №429 про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок з належними до нього спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . 25 жовтня 1996 року державним нотаріусом Стрижак З.І. були видані свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на 1/2 частину в спільному майні подружжя, про право на спадщину по закону після смерті чоловіка ОСОБА_6 на 1/2 частину вищевказаного будинку. Із цих свідоцтв слідує, що ОСОБА_7 належали житловий будинок житловою площею 12 кв.м. з господарчими спорудами: «Б» - навіс, «В», «Г», «Д», «Ж» - сараї, «З» - підвал, «И» - вбиральня, « 1-3» - дворові споруди, які розташовані в АДРЕСА_1 . Відповідно до цих свідоцтв органом технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення на ім`я ОСОБА_7 .. Рішенням виконкому Малодолинської сільської ради за №22 від 16.02.1998р. було передано ОСОБА_7 у приватну власність раніше виділену в постійне безкоштовне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд розміром 0,10 га. у АДРЕСА_1 . Із копії рішення виконкому Іллічівської міської ради за №107 від 28.02.2008р. слідує, що було впорядковано нумерацію об`єктів, розташованих по АДРЕСА_1 , і адреса будинку ОСОБА_7 була змінена на АДРЕСА_2 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Після смерті ОСОБА_7 спадщину було прийнято у встановленому законом порядку та строки двома спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.10.2009р. був задоволений позов ОСОБА_4 до Іллічівської міської ради Одеської області, визнано дійсним договір довічного утримання від 03.08.2008р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , визнано за ОСОБА_4 право власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці площею 0,2019 га за адресою: АДРЕСА_2 . 09 листопада 2009 року на підставі цього рішення суду було видане реєстраційне посвідчення та прийнято рішення виконкому Іллічівської міської ради за №737 від 29.11.2012р. «Про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житлові будинки садибного типу з прибудовами, господарчими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ». Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15.01.2013р. було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасовано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.10.2009р., ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Іллічівської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на житлові будинки з господарчими будівлями та спорудами відмовлено. 27 листопада 2009 року Іллічівською міською радою Одеської області було прийнято рішення №25/80-У яким передано безоплатно ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,2019 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 . Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 11.11.2009р. до Іллічівської міської ради надійшла заява ОСОБА_4 про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,2019 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно наданих технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір земельної ділянки та враховуючи рекомендації постійної комісії з питань будівництва, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та благоустрою (протокол від 16.11.2009р. №100, пункт 48) про задоволення клопотання заявника, на підставі статей 12, 40, 81, 120, 121, 125, 126 Земельного кодексу України. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 було видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №269922. Згідно вказаного державного акту вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2019 га. яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згодом ОСОБА_4 на підставі рішення Іллічівської міської ради від 27.11.2009р. №625/80-V та заяви про розподіл земельної ділянки від 07.05.2010р., посвідченої Котик Н.В., приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області зареєстрованої в реєстрі за №1236; ВМТ №264923, отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №211524. Згідно вказаного державного акту вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0694га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі рішення Іллічівської міської ради від 27.11.2009р. №625/80-V та заяви про розподіл земельної ділянки від 07.05.2010р., посвідченої Котик Н.В., приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області зареєстрованої в реєстрі за №1236; ВМТ №264923, ОСОБА_4 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №211523. Згідно вказаного державного акту вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1325га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 29 серпня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки за умовами якого Продавець ( ОСОБА_4 ) передав у власність Покупця, а Покупець ( ОСОБА_5 ) прийняла земельну ділянку та сплатила за неї обумовлену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за даним Договором, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, площею 0,0694га, розташована: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:05:001:0074. Межі зазначеної земельної ділянки зазначені в Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №211524. 24 листопада 2011 року виконавчим комітетом Іллічівської міської ради було прийнято рішення №803 про затвердження поділу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 в окремі з наданням відповідних адрес: житловим будинкам з господарськими будівлями та спорудами, що належать ОСОБА_4 , - АДРЕСА_2 , земельній ділянці, що належить ОСОБА_5 - АДРЕСА_2 З даного рішення виконкому вбачається, що згідно рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.10.2009р. ОСОБА_4 має у власності житлові будинки літ. «А», «К» садибного типу з господарчими будівлями та спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0694га (державний акт від 23.07.2010р. №011050800180) за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі заяви та поданих ОСОБА_5 документів виконавчим комітетом Іллічівської міської ради було прийнято рішення про затвердження поділу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 в окремі з наданням відповідних адрес: - домоволодінню, яке належить ОСОБА_4 залишити адресу: АДРЕСА_2 - земельній ділянці площею 0,0694га, яка належить ОСОБА_8 надати адресу: АДРЕСА_2 . 11 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки за умовами якого ОСОБА_4 передає (продає) у власність, а ОСОБА_9 приймає (купує) у власність належну Продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1325га, у тому числі за земельними угіддями: багаторічні насадження 0,0811га, та під капітальними забудовами 0,0514га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості), і зазначені в Державному акті на право власності на земельну ділянку, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . На зазначеній земельній ділянці розташовані будинки, що належать продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житлові будинки, виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради в Одеській області від 11.12.2012р., зареєстрованого КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівська 11.12.2012р., та відчужується за окремим договором. Позивачі зазначають, що вказані вище договори є недійсними, оскільки ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2019 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110800000:05:001:0071 незаконно, зокрема, на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року, яким визнано дійсним договір довічного утримання укладеного у простій письмовій формі, однак, який є недійсним в силу закону, а тому вони звернулись до суду із вказаним позовом та просили суд задовольнити його вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. В останнє судове засідання сторони по справі не з`явились, про слухання справи сповіщались належним чином та завчасно. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання ними судових повісток. Крім того, від адвоката позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 та КП «Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеської області надійшли заява про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились у судове засідання. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.10.2018р. у справі №903/857/18, від 20.08.2019р. у справі №911/714/18. При цьому підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019р. у справі №914/73/18, від 14.01.2020р. у справі №910/21404/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Таким чином, встановленню та доведенню позивачами підлягали як обставини того, що оскаржувані акти суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові або визначеній ним компетенції органу, який видав цей акт), так і порушення у зв`язку з прийняттям цих актів прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а метою такого захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме осіб, які звернулись за їх захистом. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів вважає, що такі обставини були позивачами наведені у позові та доведені допустимими і достатніми доказами. Судом першої інстанції встановлено, що 29 серпня 1996 року виконавчим комітетом Малодолинської сільської ради було прийнято рішення №75 на підставі якого на ім`я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 30,3 кв.м., житловою площею 12,00 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення виконавчого комітету Малодолинської сільської ради народних депутатів №75 від 29.08.1996р., за заявою ОСОБА_7 визнано право власності на самочинні будівлі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 42). 25 жовтня 1996 року державним нотаріусом Стрижак З.І. були видані свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на 1/2 частину в спільному майні подружжя, про право на спадщину по закону після смерті чоловіка ОСОБА_6 на 1/2 частину вищевказаного будинку. Згідно рішення виконавчого комітету Малодолинської сільської ради №22 від 16.02.1998р., передано ОСОБА_7 в приватну власність раніше виділену в постійне безезкоштовне користування земельну ділянку розміром 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 43). Із копії рішення виконкому Іллічівської міської ради за №107 від 28.02.2008р. слідує, що було впорядковано нумерацію об`єктів, розташованих по АДРЕСА_1 , і адреса будинку ОСОБА_7 була змінена на АДРЕСА_2 . Відповідно копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 40). ОСОБА_3 звернулась до Іллічівської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті своєї тітки ОСОБА_7 .. Спадкове майно складається із квартири АДРЕСА_3 , господарчих та побутових будівель та споруд, земельної ділянки, що знаходяться в с. Малодолинське м. Іллічівська, та грошових коштів у сумі 136 350 грн. згідно договору позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 від 31.10.2006р.. Крім того, із заявою про прийняття спадщини до Іллічівської міської нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 , який є племінником померлої ОСОБА_7 .. Таким чином після смерті ОСОБА_7 спадщину було прийнято у встановленому законом порядку та строки двома спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 жовтня 2009 року задоволено позов ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання та визнання права власності на житлові будинки за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 185-188). Відповідно до рішення Іллічівської міської ради Одеської області №625/80-V від 27 листопада 2009 року передано безоплатно ОСОБА_4 у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 17). Згідно державного акту серії ЯЛ №211523 від 15.07.2010р., ОСОБА_4 належить 0,1325 га за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 36), відповідно до державного акту серії ЯЛ №211524 від 15 липня 2010 року, ОСОБА_4 належить 0,10694 га за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 41). Відповідно до державного акту серії ЯЛ №259822 від 30 березня 2010 року, ОСОБА_4 належить 0,2019 га за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 44). Згідно договору купівлі-продажу від 29 серпня 2011 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0694 га, за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 28-29). Згідно рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №803 від 24 листопада 2011 року затверджено поділ житлового будинку та земельної ділянки на дві частини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з присвоєнням адрес, відповідно АДРЕСА_2 , та 8А (т. 1 а.с. 16). Рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №737 від 29 листопада 2012 року видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на житлові будинки садибного типу з прибудовами, господарчими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 14). Згідно договору купівлі-продажу від 11 березня 2013 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1325 га, за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 30-31). Із копії свідоцтва серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 234). Відповідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком записано ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 235). Рішенням Іллічівського суду Одеської області від 21 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 травня 2014 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області, треті особи КП Іллічівське бюро технічної інвентаризації, Іллічівське міське управління юстиції про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житлові будинки, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна задоволений частково. Визнано недійсним реєстраційне посвідчення від 09.11.2009р., видане КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівська за реєстровим номером 429 реєстрової книги №М6 сторінка №284. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №737 від 29.11.2012р. «Про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житлові будинки садибного типу з прибудовами, господарчими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житлові будинки, видане 11.12.2012р. виконавчим комітетом Іллічівської міської ради за №36698. Визнаний недійсним договір купівлі-продажу від 11.03.2013р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І. за реєстровим номером 1104. Припинено право власності ОСОБА_9 на житлові будинки, господарчі будівлі та споруди. Скасований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на житлові будинки, господарчі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, до належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно пункту «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України. Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та шляхом застосування інших, передбачених законом способів. Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Після смерті ОСОБА_7 спадщину було прийнято у встановленому законом порядку та строки двома спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Частиною 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Як встановлено частинами 1 та 2 статті 203 ЦК України, зміст будь-якого правочину не може суперечити цьому Кодексу та актам цивільного законодавства і не може вчинятись особою, яка не має необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання в момент вчинення правочину сторонами цих вимог, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України 2004 року є підставою його недійсності. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За таких обставин, встановивши, що передача земельних ділянок у власність ОСОБА_4 відбулась з порушенням прав спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що видані відповідачу державні акти на земельні ділянки підлягають визнанню недійсними. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, колегія суддів доходить висновку про доведеність пред`явленого позову, а тому судом першої інстанції було вірно його задоволено. За таких обставин, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну правову оцінку та вірно виходив з того, що існують законні підстави для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 23 березня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк Р.Д.Громік