Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/27580/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27580/23 пров. № А/857/9412/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 380/27580/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Гулик А.Г., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22; - зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19грн; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19грн; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та на суму невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, за весь час затримки виплати за період з 08.08.2020 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення та невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення. Позов обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не здійснює перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та невиплата позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Зобов`язано військову частину перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права, що привело до порушення в свою чергу норми процесуального права. Зазначає, що рішення суду щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 до застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата суперечить нормам матеріального права, оскільки примітки до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не узгоджуються з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII. Вказує, що Додатки 1 і 14 до Постанови №704 затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж Постанови змінено 21.02.2018 Постановою №103, то пріоритетним в цьому випадку є положення саме пункту 4 Постанови №704. З огляду на викладене, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, прожитковий мінімум, а не мінімальну заробітну плату, відповідач діяв правомірно. Зазначає, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року у справі № 380/12982/22 військовою частиною НОМЕР_1 виконане 09.06.2023 року, позивачем пропущено строк звернення з означеним позовом. Прость скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, позивач в період з 1996року по 07.08.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У 2022 позивач був мобілізований та по теперішній час проходить служу у Збройних Силах України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, яке набрало законної сили 03.10.2023, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по день звільнення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». 29.06.2023р. військовою частиною НОМЕР_1 на виконання згаданого рішення скеровано Довідку-перерахунок окладу за військовим званням та посадового окладу з 01.01.2020 року по 07.08.2020 року від 09.06.2023р № 71/1/448, з якої вбачається, що відповідач має заборгованість перед позивачем зі сплати грошового забезпечення у розмірі 24582,19 грн. Оскільки суд встановив, що військова частина НОМЕР_1 неправильно нараховувала грошове забезпечення за період проходження служби з 01.01.2020 по 07.08.2020, у військової частини НОМЕР_1 виник обов`язок виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначає, що оскільки на момент розгляду справи заборгованість щодо виплати грошового забезпечення позивачу не виплачена, суд першої інстанції робить висновок про протиправність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн. Крім цього, суд першої інстанції зазначає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність шляхом виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідачем без врахування розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовної вимоги в частині компенсації втрат доходів з огляду на передчасність звернення до суду з позовною вимогою про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та на суму невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, за весь час затримки виплати за період з 08.08.2020 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення та невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, яке набрало законної сили 03.10.2023, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по день звільнення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку з відсутністю зобов`язальної позовної вимоги у позовній заяві у справі № 380/12982/22 зазначене судове рішення не підлягає примусовому виконанню у контексті виплати нарахованої заборгованості з виплати грошового забезпечення. Як вірно зазначив суд першої інстанції, що оскільки на момент розгляду справи заборгованість щодо виплати грошового забезпечення позивачу не виплачена, то можна зробити висновок про протиправність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів з метою відновлення порушеного права позивача вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне. 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У пункті 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв`язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме:

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. . Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №

704. Проте вже 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отож на момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №

103. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704 виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції:

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №

704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №

704. Проте, ще до ухвалення зазначеної постанови від 28 жовтня 2020 року № 1038 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови №

103. Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №

103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб. У постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять. Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до такого Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби. Оскільки склад місячного грошового забезпечення позивача був встановлений після винесення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, одноразова допомога, виплачена із зміненого грошового забезпечення, підлягає перерахунку та дооплаті відповідно до зазначеного рішення. Враховуючи вищенаведе, колегія суддів робить висновок про протиправну бездіяльність відповідача у зв`язку із виплатою одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби без врахування розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. У спірних правовідносинах позивач також просить також здійснити виплату компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та на суму невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, за весь час затримки виплати за період з 08.08.2020 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення та невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок). Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Відтак, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Колегія суддів зазначає, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді суб`єкта владних повноважень про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов`язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов`язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації. За змістом ст.7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право ОСОБА_1 ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення до суду з цими вимогами є передчасним. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20 та від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19-а. Щодо посилань скаржника на те,що позивачем було пропущено строк на звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 29 червня 2023 року було скеровано довідку-перерахунок окладу за військовим званням та посадового окладу з 01.01.2020 року по 07.08.2020 року від 09.06.2023р № 71/1/448. Позивач звернувся із позовом до суду 22 листопада 2023 року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом розгяду у цій справі є неправомірність виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідачем без врахування розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22. Колегія суддів зазначає, що у цьому випадку застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 380/27580/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник