Постанова 4851 № 520/37970/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2024 р.Справа № 520/37970/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/37970/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення за період з 07.10.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 07.10.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 07.10.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення за період з 07.10.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період: з 07.10.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум. Зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період: з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року в частині щодо якої відмовлено у задоволенні позову та прийняти постанову, якою задовольнити позов в цій частині. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначив, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, за що передбачена відповідальність згідно зі ст. 117 КЗпП, відновлення відповідного права у спосіб зобов`язання В/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішено без ініціювання повторних звернень до суду. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у тому числі, у в/ч НОМЕР_2 у період з 07.10.2022 по 20.05.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №74-ос від 23.08.2023 позивач виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вісх видів забезпечення. Позивач у позові посилається на те, що звернувшись за правовою допомогою щодо правильності обрахунку його грошового забезпечення з`ясовано, що відповідачем, за період проходження військової служби з 07.10.2022 по 20.05.2023 (день набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою змінено правове регулювання механізму обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців) виплачувалось грошове забезпечення у неналежному розмірі, що є на думку позивача, протиправною бездіяльністю відповідача. Із зазначеного питання позивач звернувся до відповідача, однак отримав лист від 21.12.2023 №3026 про відсутність підстав для вчинення означених дій з посиланням на приписи постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 в редакції постанови КМУ від 21.02.2018 №

103. Суд першої інстанції, відмовляючи у позові щодо вимог про зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 07.10.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, суд вказав, що такі спрямовані на майбутнє. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень ст. 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інш. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні вихідної допомоги чи компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому аналіз правового регулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно й розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення цієї норми права відповідає висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 (справа № 480/3105/19), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому, як вже було зауважено колегією суддів вище, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Колегія суддів зауважує, що позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Так, особа звертаючись із позовними вимогами до суду, самостійно обирає спосіб захисту своїх прав та інтересів і вправі пред`явити в суді ту вимогу, яку вона вважає за необхідне пред`явити, і яка, вона вважає, спроможна поновити її порушене право. У цій справі позивач обрав спосіб захисту його прав шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити повні суми грошового забезпечення, що належали йому при звільненні. Тобто, за обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем відповідач ще не провів, оскільки позивачу наразі не перераховані та не виплачені спірні грошові суми, що позбавляє суд врахувати критерії оцінки розміру відшкодування, зокрема розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника. Більш того, розмір таких сум, які відповідач заборгував позивачу, наразі не є встановленим, оскільки буде визначений відповідачем в процесі та на виконання рішення суду у цій справі. Враховуючи, що у цій справі позовна вимога про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні заявлена одночасно з вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити заборгованість з розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим на цей час неможливо встановити суму, що може належить позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні наразі належить відмовити з огляду на їх передчасність. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 11.02.2021 по справі № 160/13220/19. Доводи апеляційної скарги щодо протиправної відмови в задоволенні позову в оскаржуваній частині колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелдянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року по справі №520/37970/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк