Постанова 4813 № 523/12320/22

Номер провадження: 22-ц/813/1303/24 Справа № 523/12320/22 Головуючий у першій інстанції Кузьміна О.І. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.07.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П. за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтня 2022 року з позовною заявою до суду звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 5000 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дітьми повноліття. Позов обґрунтовано тим, що діти проживають з позивачем, подружні відносини між сторонами не склалися, відповідач проживає окремо, діти знаходяться на її утриманні, а відповідач у добровільному порядку матеріальну допомогу на їх утримання не надає. Оскільки фінансове становище позивача не дозволяє їй в повній мірі забезпечувати дітей всім необхідним, відповідач інших осіб на утриманні не має, працездатний, отримує дохід, його стан здоров`я дозволяє йому працювати, тому позивач змушена була звернутись до суду з вказаним позовом та вважає, що відповідач може сплачувати аліменти у вказаному розмірі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.02.2023 року ухвалено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити частково. Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1416 грн 50 коп. щомісячно, починаючи з 06 жовтня 2022 року до досягнення нею повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1416 грн 50 коп. щомісячно, починаючи з 06 жовтня 2022 року до досягнення ним повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 . В решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 992 грн 40 коп. судового збору на користь держави. Вирішуючи спір, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, оскільки позивач не надала підтверджуючи доказів і розрахунків по щомісячним витратам на дітей, а відповідач в свою чергу не надав повної інформації про отриманні ним доходи. Суд при визначенні розміру аліментів врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та рівність участі батьків у забезпеченні дітей. Також судом було враховано, що відповідачем не надавались належні та допустимі докази, що зареєстрованим місцем проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у визначеному законодавством порядку є адреса: АДРЕСА_3 , а також доказів на підтвердження наявності на його утриманні інших дітей, непрацездатних дружини, батьків. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції, покладені в обґрунтування оскаржуваного рішення, є такими, що ґрунтуються не на доказах, а на припущеннях суду, просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.02.2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі відмовити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати понесені під час розгляду справи у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів в оскаржуваному судовому рішенні жодного доказу на підтвердження того факту, що малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають разом із позивачем ОСОБА_1 , за місцем реєстрації позивача, а не в іншому місці. І нарешті, суд першої інстанції не навів жодного доказу на підтвердження факту того, що він ОСОБА_2 , нібито не надає добровільно та в достатньому обсязі матеріальної допомоги неповнолітнім дітям. Усі ці обставини у своїй сукупності можуть свідчити виключно про одне, про пряму зацікавленість головуючого у цій цивільній справі судді Суворовського районного суду міста Одеси Кузьміної О.І. в ухваленні незаконного рішення на користь позивача ОСОБА_1 , що не виключає наявності неформальних домовленостей між позивачем ОСОБА_1 та суддею Суворовського районного суду міста Одеси Кузьміною О.І., яка в судовому рішенні стверджує, що він, як відповідач, не надав суду «... повної інформації про отримувані доходи ...». Виникає логічне питання: на яких цивільно-процесуальних підставах головуючий у цій цивільній справі № 523/12320/22 суддя Суворовського районного суду міста Одеси Кузьміна О.І. ставить під сумнів надані ним докази, які підтверджують реально отримані ним доходи? Напевно, у судді ОСОБА_5 є якісь інші свої власні джерела обізнаності та джерела збору конфіденційної інформації про сторони та учасників цивільних справ? Як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні Суворовського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Але посилаючись на вказану норму цивільного процесуального права, суд першої інстанції сам же її і порушив. Позов ОСОБА_1 не обґрунтований належними і допустимими доказами. Відповідно до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог вбачається, що предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 є стягнення аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі. Жодного доказу на підтвердження обставин, які входять до предмету доказування, визначеного ч. 3 ст. 181 та ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, позивачка ОСОБА_1 суду не надала. Єдиний доказ, який позивач ОСОБА_1 надала до суду - це довідка (витяг з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрації від 11.11.2022 року виданої ОСОН КМ «Крива Балка», із якої вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована в будинку АДРЕСА_4 , який належить на праві приватної власності її батьку - ОСОБА_6 . Вказана довідка від 11.11.2022 року без номеру, видана ОСОН КМ «Крива Балка», також, підтверджує факт реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою місця реєстрації матері. Але, вказана довідка від 11.11.2022 року без номера, видана ОСОН КМ «Крива Балка», не підтверджує факт проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме за тією адресою, яка зазначена у вказаній довідці від 11.11.2022 року без номера, виданої ОСОН КМ «Крива Балка», тобто за адресою місця реєстрації їх матері: будинок АДРЕСА_5 . Вказані факти, а саме факт проживання дитини з батьком чи з матір`ю, не може бути підтверджений довідкою про реєстрацію місця проживання, оскільки вказана довідка має формально-юридичний характер і підтверджує лише декларування батьками місця проживання дитини в певний період, що може в подальшому бути відмінним від фактичного місця проживання як дитини, так і її батьків. Особливу увагу на встановлення фактичного місця проживання дитини необхідно звернути у тому випадку, коли батьки припинили спільне проживання однією сім`єю. В даному випадку суд першої інстанції всіляко ігнорував той факт, що малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , після фактичного припинення шлюбних відносин між ним та позивачем ОСОБА_1 , фактично, починаючи з листопада місяця 2021 року постійно проживає разом з ним, ОСОБА_2 , що підтверджується Актом від 10 січня 2023 року. Отже, на момент звернення із цим позовом про стягнення аліментів ОСОБА_1 , достовірно будучі обізнаною проте, що їх малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає постійно разом з ним, ОСОБА_2 , зловживаючи своїми цивільними процесуальним правами, всупереч вимогам, закріпленим в ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, все ж таки звернулася до суду із вказаним позовом, фактично не маючи навіть законних підстав для такого звернення. Висновок суду першої інстанції про те, що Акт від 10 січня 2013 року, який був наданий ним як доказ фактичного проживання його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом зі ним з листопада місця 2021 року є таким, що суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19 (провадження № 61-11986св20), оскільки чинне законодавство і судова практика як обов`язкову умову для стягнення аліментів визначають саме факт «проживання дитини», а не факт «реєстрації місця проживання дитини». Таким чином, саме він надав суду належні і допустимі докази того, що підстави для звернення із позовом про стягнення аліментів у громадянки ОСОБА_1 відсутні взагалі. Окрім того, суд першої інстанції на момент ухвалення судового рішення був достовірно обізнаний про те, що він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з батьком, та не врахував вказані обставини під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 14 березня 2023 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі № 523/3744/23. Отже, суд першої інстанції повинен був оцінювати Акт від 10 січня 2023 року про фактичне проживання мого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у сукупності з іншими доказами, а саме із позовною заявою про визначення місця проживання дитини разом з батьком та приєднаними до нього документами. Вказані докази беззаперечно підтверджують той факт, що його малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 не тільки перебуває на його повному утриманні, а й проживає разом з ним, що давало суду першої інстанції беззаперечні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідач акцентує увагу, що аналогічно, на теперішній час на його повному утриманні перебуває і його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і позивач ОСОБА_1 достовірно про це обізнана. Після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , відповідач продовжував повністю утримувати своїх малолітніх дітей. Із наведеного вище вбачається, що ОСОБА_1 , прикриваючись інтересами малолітніх дітей, намагається вирішити свої фінансові проблеми та задовольнити свої надмірні корисливі інтереси за його рахунок шляхом звернення до суду із позовом про стягнення аліментів, проти чого він категорично заперечую. Відповідач вважає, що дії позивача ОСОБА_1 є зловживанням цивільними процесуальними правами позивача, оскільки ОСОБА_1 , будучі достовірно обізнаною про те, що наші малолітні діти перебувають повністю на його утриманні, а також про те, що з листопада місяця 2021 року малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживає разом з ним, майже через рік після цього звертається до суду із позовом про стягнення аліментів на його утримання. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Корх Є.В. у судовому засіданні надали пояснення, в яких зазначили, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 08.11.2008 року, що підтверджується дублікатом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), актовий запис №1072, місце реєстрації шлюбу - відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 01.12.2009 року, виданого Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління Юстиції, актовий запис №935, позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 07.08.2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління, актовий запис №7626, позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_10 . Згідно довідки від 11.11.2022 року, виданої керівником ОСОН КМ «Крива Балка» ОСОБА_7 , ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою; АДРЕСА_4 , та за вказаною адресою зареєстроване місце проживання мають її неповнолітні діти: ОСОБА_3 , 2009 року народження та ОСОБА_4 , 2015 року народження. Відповідно до довідки № 0к00-000001 від 06.01.2023 року, відповідач ОСОБА_2 працює в ТОВ «Науково-впроваджувальне підприємство «САЄНС» з 17.10.2022 року на посаді електромонтер диспетчерського устаткування та телеавтоматики, його дохід склав з 17.10.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 16 909 грн 52 грн. Судом також встановлено, що на даний час неповнолітні діти ОСОБА_3 , 2009 року народження та ОСОБА_4 , 2015 року народження проживають та знаходяться на утриманні позивача, а відповідач добровільно матеріальної допомоги в достатньому обсязі на їх утримання не надає. Між сторонами відсутня домовленість про утримання дітей та сплату аліментів, що стало підставою для звернення позивача до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з частинами першою, другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (статі 180, 181 СК України). Згідно із статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК Україн и достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що положення ст. 180 СК України зобов`язують обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Визначаючи розмір аліментів, місцевий суд врахував, що позивач не надала підтверджуючи доказів і розрахунків по щомісячним витратам на дітей, суд при визначенні розміру аліментів врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та рівність участі батьків у забезпеченні дітей. Також судом враховувалось, що відповідачем не надавались належні та допустимі докази, що зареєстрованим місцем проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у визначеному законодавством порядку є адреса: АДРЕСА_3 , а також доказів на підтвердження наявності на його утриманні інших дітей, непрацездатної дружини, батьків. За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням принципу рівної відповідальності обох батьків за утримання дитини, розміру аліментів, що має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і обставин, які підлягають з`ясуванню при визначенні розміру аліментів, зокрема матеріального становища платника аліментів, суд зробив обґрунтований висновок про визначення розміру аліментів, що підлягає стягненню на користь позивачки на утримання дитини. Відповідачем не надано доказів, що дійсно його син ОСОБА_8 проживає з ним і знаходиться на його утриманні, саме на час ухвалення рішення суду. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та й прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Фактично доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними, оскільки не спростовують обов`язок батька брати участь у матеріальних витратах на малолітню дитину, яка потребує такої допомоги. Але, виховання дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дітей, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дітей таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного. У зв`язку з наведеними обставинами та враховуючи вище наведені норми Закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Таким чином, доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться виключно до незгоди заявника з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. Отже, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22.11.2023 року, позовні вимоги ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ), третя особа: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (юридична адреса: 65025, м. Одеса, пр. Добровольського, буд. 106) про визначення місця проживання дитини разом з батьком залишені без задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сторони не позбавлені можливості згодом, після визначення розміру аліментів, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (стаття 192 СК України). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02.08.2024 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко