Постанова Одеський апеляційний суд № 522/911/24

Номер провадження: 22-ц/813/2649/25 Справа № 522/911/24 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.03.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2024 року у складі судді Ковтун Ю.І., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) але не менше 10000 на місяць до досягнення дитиною повноліття, а саме НОМЕР_1 . В обґрунтування позову зазначає, що з 2014 року вони з відповідачем знаходилися у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3 . Вказала, що з травня місяця по сьогоднішній час відповідач на дитину сплачує 4000 грн., яких не вистачає. Дитина потребує постійного нагляду, має проблеми зі здоров`ям, є необхідність в постійному лікуванні. Оскільки має затримку розвитку хлопчик також потребує додаткових занять, масажу. Дитина повністю перебуває на її утриманні, проживає з нею. У вихованні дитини, відповідач участі приймати не бажає. Враховуючи те, що відповідач має високий дохід, не має інших дітей або утриманців та має добре здоров`я, вважає що він має можливість сплачувати аліменти на дитину в розмірі 1/3 частки від всіх його доходів. Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 , просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що після народження сина, психоемоційний стан позивачки став погіршуватися та у січні 2023 року він переїхав жити до іншої квартири. При цьому, позивачка та дитина залишилися на повному утриманні відповідача, проживали в квартирі матері відповідача, за яку він також оплачував комунальні послуги. Відповідач давав дружині на місяць більше 20000 гривень готівкою та частину скидав на банківську картку, а також купував все необхідне позивачці та сину. Відповідач жодним чином не ухилявся від свого обов`язку утримувати дитину та дружину, а саме: купував продукти та одяг, оплачував лікування дитини, сплачував комунальні послуги. Крім цього, кожного місяця відповідач виділяв дружині від 4 до 10 тисяч гривень через банківську карту та близько 20 тисяч гривень готівкою. Оскільки позивачка стала витрачати виділені ним гроші не за цільовим призначенням, відповідач почав виділяти менше грошових коштів позивачці, а більше купував товарів самостійно. 04.02.2024 відповідачем було виявлено факт відсутності позивачки та сина в квартирі, їхніх речей, на телефоні дзвінки позивачка не відповідала (телефон був вимкнутий), за даним фактом відповідач звернувся до поліції. По сьогоднішній день, позивачка на зв`язок з відповідачем не виходить, дитину показувати батьку відмовляється. Відповідач жодним чином не ухиляється від утримання своєї дитини, бажає приймати активну участь у виховані дитині та створенні сприятливих умов для її розвитку, у зв`язку з чим, наразі, Приморським районним судом м. Одеси розглядається справа № 522/2092/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком (т. 1 а.с.49 54). Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17 січня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. Рішення суду мотивоване тим, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, рівного обов`язку батьків брати участь в матеріальному утриманні дітей, суд вважав, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню аліменти на малолітню дитину у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, для дитини відповідного віку щомісячно. Саме такий розмір аліментів, суд вважав достатнім та обґрунтованим. При цьому, суд вважав, що позивачкою не доведено заявлених вимог в частині стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини відповідного заробітку відповідача. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач жодним чином не ухилявся від свого обов`язку утримувати дитину та дружину, а саме: купував продукти та одяг, оплачував лікування дитини, сплачував комунальні послуги. Крім цього, кожного місяця відповідач виділяв дружині від 4 до 10 тисяч гривень через банківську карту та надавав готівкові кошті. Однак, через деякий час, відповідач став помічати, що позивачка стала витрачати виділені ним гроші не за цільовим призначенням, звертатися до ворожок для гадання та витрачати на це чималі кошти, купляти цигарки та алкогольні напої, курити при маленькій дитині. Після чого, відповідач почав виділяти менше грошових коштів позивачці, а більше купував товари самостійно. Проте, позивачка поставила ультиматум, що вона хоче сама розпоряджатися грошима та мінімум 40 тисяч гривень в місяць, почала погрожувати проблемами відповідачу на роботі, заявами до поліції щодо побиття її та дитини та інше. Відповідач дізнався, що позивачка також вимагала гроші від його батьків та отримувала їх, маніпулюючи забороною побачень з внуком. Зазначає, що на початку січня 2024 року він повідомив позивачці, що подає на розлучення, на що вона відповіла, що влаштує йому справжні проблеми на роботі та в особистому житті, буде і далі розповсюджувати серед спільних знайомих неправдиву інформацію, що відповідач веде розгульний образ життя, зловживає алкогольними напоями, не цікавиться дитиною, ухиляється від обов`язку утримувати дитину, жодним чином не допомагає, б`є її та сина і т.д., якщо він не повернеться жити до неї. Також доводи скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що позивачка самостійно визначила місце проживання дитини разом з нею та всупереч вимогам сімейного законодавства перешкоджає відповідачу спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні без поважних причин. Поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що малолітній ОСОБА_4 з народження проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а позивачка, без згоди батька, всупереч інтересів дитини, в протиправний спосіб, змінила звичайне місце проживання дитини та, наразі, переховує її від батька. Створила умови за яких вимушена винаймати житло та нести у зв`язку з цим витрати. Також, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що місце проживання дитини зареєстровано, разом з відповідачем, за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач переконаний, що протиправна поведінка особи не може бути підставою для виникнення у неї права на аліменти, адже, протилежне суперечитиме принципам законності, розумності, добросовісності та справедливості. Враховуючи відсутність визначеного місця проживання дитини за згодою батьків або за рішенням суду (спір про визначення місця проживання дитини перебуває на розгляді в суді), суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення на користь позивачки аліментів. Наголошує, що він у добровільному порядку сплачує на утримання дитини грошові кошти, що значно перевищують прожитковий мінімум для дитини. Він ніколи не ухиляється від свого обов`язку утримувати свою дитину, однак, за обставин, що склалися він заперечує проти задоволення даного позову, адже, має обґрунтовані сумніви, що стягнуті на користь позивачки аліменти будуть витрачатися на утримання дитини, а не на її власні потреби. Позиція позивачки в суді апеляційної інстанції На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 06.03.2025 з`явилися: скаржник ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин З 2014 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , яке видано 17.12.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (т. 1 а.с. 5). Дитина проживає разом із матір`ю, що також не заперечується відповідачем. На підтвердження стану здоров`я дитини позивачкою надано медичні документи: протокол дослідження по опитувальнику РАС від 25.10.2023; консультативні висновки спеціаліста дитячого невролога стосовно ОСОБА_6 від 05.09.2023 та від 01.12.2023, відповідно до яких зокрема рекомендовано масаж, прийом медичних препаратів; довідку КУ «Одеський інклюзивно-ресурсний центр № 5», відповідно до якої ОСОБА_1 із дитиною ОСОБА_6 відвідували корекційно-розвиткові заняття; висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 03.02.2023 стосовно ОСОБА_7 ; виписки з медичної картки ОСОБА_8 (т.1 а.с. 10 18, т. 2 а.с.96 - 130). В свою чергу, стороною відповідача на підтвердження стану здоров`я дитини надано медичні документи: довідку КНП «ДКДЦ і мак. Б.Я. Резніка» ОМР від 28.10.2022, відповідно до якої у ОСОБА_6 неврологічну патологію під час огляду не знайдено; консультативний висновок КНП «Дитячий консультативно-діагностичний центр» ОМР від 28.10.2022 лікар ендокринолог патології не виявлено; консультаційні висновки дитячого отоларинголога стосовно ОСОБА_6 від 18.09.2023 та від 13.10.2023, відповідно до якого на даний час лікування не потребує; результати лабораторних досліджень (т. 1 а.с. 106 130, 132). Також стороною відповідача надано квитанції про сплату ОСОБА_2 коштів на утримання сина, отримувач ОСОБА_1 ; квитанцій про оплату комунальних послуг; продуктів харчування, медичних препаратів; оплату медичних послуг (т. 1 а.с. 58-105, 131-132, т. 2 а.с. 137). Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідно до ч.9 ст. 7 Сімейного кодексу, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і має метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні. Державна політика у цій сфері ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з вимогами ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, щовін у добровільному порядку сплачує на утримання дитини грошові кошти, що значно перевищують прожитковий мінімум для дитини. Він ніколи не ухиляється від свого обов`язку утримувати свою дитину, однак, за обставин, що склалися він заперечує проти задоволення даного позову, адже, має обґрунтовані сумніви, що стягнуті на користь позивачки аліменти будуть витрачатися на утримання дитини, а не на її власні потреби. Вказані доводи скаржника оцінюються колегією суддів критично, оскільки добровільне приймання участі в утриманні дитини, не свідчить про відсутність спору між сторонами у справі щодо утримання їхньої спільної дитини. Так, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При цьому, добровільні щомісячні грошові перекази не знімають з батька обов`язок по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 лютого 2019 року у справі N761/23085/16ц. Що стосується цільового використання коштів позивачем, то ОСОБА_2 має право звернутися до органу опіки та піклування про перевірку цільового використання аліментів. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (стаття 186 СК України). Посилання скаржника на те, що на момент подачі позову позивачка разом із дитиною проживали у квартирі, яка належить його матері - ОСОБА_9 та відповідачем сплачувалися комунальні і телекомунікаційні послуги, не є тією обставиною, яку законодавець вважає як обов`язкову до врахування під час визначення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Натомість, врахувати у відповідності до вимог ст. 182 СК України суд повинен ту обставину, що ОСОБА_2 працює та його середній заробіток становить 57588,20 гривень (т. 2 а.с. 152). Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач повинен приймати заходи для можливості утримувати свою дитину на достатньому для дитини рівні. Ефективне забезпечення матеріального і як наслідок соціального добробуту власної дитини, що виховується у неповній сім`ї, пом`якшує наслідки повсякденної відсутності батька поряд з неповнолітньою дитиною та надає такій дитині більше можливостей та підвищує доступність її гармонійного розвитку. Матеріали справи не містять відомостей які б достовірно свідчили про неспроможність відповідача сплачувати аліменти у визначеному районним судом розмірі. Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття. Натомість ч.1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Взагалі фактично зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не оскаржує свого обов`язку щодо утримання малолітнього сина, а заперечує сам факт задоволення позову ОСОБА_1 . Між сторонами виникли неприязливі стосунки, однак, ці обставини не входять до предмета доказування у даній справі, не пливають на розмір аліментів, а можуть бути предметом розгляду судом в іншому спорі, а тому не беруться до уваги апеляційним судом. Враховуючи вищевикладене, та те, що у сторін є малолітній син, який проживає з позивачем, колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов`язання у вигляді щомісячної сплати аліментів у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, для дитини відповідного віку щомісячно на користь позивача, що відповідатиме інтересам малолітнього сина сторін. Такий розмір утримання, на переконання колегії суддів, є розумним і справедливим з огляду на встановлені обставини справи та зміст позовних вимог, перш за все він відповідатиме інтересам дитини, які переважають над інтересами батьків, принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дітей, а також сумам грошових коштів, які позивач несе на його утримання останнім часом. Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку, тобто є абсолютним. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений розмір аліментів (1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача) щомісяця буде відповідати принципам справедливості, добросовісності та розумності, сприятиме гармонійному фізичному та духовному розвитку дитини. Доводи про надання коштів на утримання дитини не позбавляють права зверення до суду з позовом, тим більше, що між сторонами існує спір щодо розміру коштів. Доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. Будь-яких інших змістовних аргументів щодо мотивувальної частини рішення суду чи неправильного застосування судом норм матеріального права ОСОБА_2 не надано. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з п. 1 ч.1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 10.04.2025 Головуючий Судді: