Постанова 4813 № 522/10971/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3069/21 Номер справи місцевого суду: 522/10971/14-ц Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.02.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Дрішлюка А.І., Сегеди С.М., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року, постановленого під головуванням судді Бойчука А.Ю., - в с т а н о в и в: У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 12 000 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 10 липня 2004 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у третьому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис №

198. Під час перебування у шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 в односторонньому порядку припинив контакти із нею та спільними дітьми, ігнорує зобов`язання як батько, не надає дітям моральної допомоги, не дбає про їх матеріальне забезпечення та не бере участі у їх вихованні. ОСОБА_2 є фаховим моряком, займає високооплачувану посаду на комерційному флоті, працюючи за контрактом із іноземним роботодавцем та має можливість сплачувати у визначеному розміру аліменти. У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Петрівської селищної ради Іванівського району Одеської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2014 року укладений між ним та ОСОБА_1 було розірвано шлюб. На час розірвання шлюбу діти проживали разом із матір`ю, спору з цього питання не було. Проте, на даний час ОСОБА_1 дітей покинула, в їх вихованні участі не приймає, а діти проживають із ним з 28 грудня 2014 року. Під час розгляду справи ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про заміну позовної вимоги за зустрічним позовом та просив визначити місце мешкання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із матір`ю ОСОБА_1 відповідно до Висновку виконкому Петрівської селищної ради Іванівського району Одеської області від 30 травня 2016 року та стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість по аліментам у розмірі 47 832 грн. з квітня 2015 року по серпень 2016 року; пеню у розмірі 2 946 грн., у зв`язку з заборгованістю по аліментам з квітня 2015 року по серпень 2016 року; аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років з вересня 2016 року на утримання та виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років з вересня 2016 року на утримання та виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позовом ОСОБА_2 задоволений частково. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня пред`явлення зустрічного позову, тобто з 02 квітня 2015 року по серпень 2016 року у розмірі 47 832 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років з вересня 2016 року на утримання та виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,до повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_3 та на утримання доньки та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 . Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати частково, постановити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнити, в інший частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначала, що суд першої інстанції визначив місце проживання дітей разом з нею, а аліменти до досягнення дітьми повноліття присудив на користь ОСОБА_2 , що суперечить нормам законодавства. У запереченнях на апеляційну скаргу, виконавчий комітет Петрівської селищної ради Іванівського району Одеської області просить рішення в оскаржуваній частині залишити без змін, відмовити у задоволені апеляційної скарги, оскільки діти мешкають разом з батьком, мати з дітьми не спілкується, не утримує та не займається їх вихованням та за висновком ради опіки та піклування вирішено визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та задоволених позовних вимогах ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі скасовані, справа в цій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвалаапеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року залишені без змін. Рішення суду переглядається в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та у задоволених позовних вимогах ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та задоволених позовних вимогах ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі підлягає скасуванню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що10 липня 2004 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що третім відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси видано свідоцтво про одруження (актовий запис № 198 від 10 липня 2004 року). Під час перебування у шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження. 25 вересня 2014 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що з 28 грудня 2014 року мати не піклується своїми дітьми, участі у вихованні не приймає, діти проживають разом із батьком, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та доведеними, оскільки на час прийняття рішення про стягнення аліментів діти проживали разом із батьком. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України). Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що, за загальним правилом, спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі, на користь того із ким проживає дитина. Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визначаючи місце проживання дітей разом із матір`ю, дійшов помилкового висновку про те, що матір, з якою відповідно до рішення суду мають проживати діти, повинна сплачувати аліменти на користь дітей ОСОБА_2 , із яким згідно його позовних вимог та рішення суду вони не повинні проживати. Встановлення тієї обставини, що діти певний час проживали та продовжують фактично проживати із батьком не свідчить про те, що це є їх основним місцем проживання, яке не зміниться при виконанні рішення суду в частині визначення місця проживання з матір`ю. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX зі змінами, встановлений у 2021 році прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. Отже мінімальний розмір аліментів на дату розгляду справи на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , 2007 року народження складає суму у розмірі 1197,50 грн. на кожну дитину. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено частиною четвертою статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. У червні 2014 року, звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 12 000 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття, зазначивши, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, не надає дітям моральної допомоги, не дбає про їх матеріальне забезпечення та не бере участі у їх вихованні, а оскільки ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти просила стягнути суму аліментів у твердій грошовій сумі. Однак, суд відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 та задовольняючи позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів не звернув увагу на те, що фактичне місце проживання дітей із батьком не свідчить про те, що це є їх основним місцем проживання, а тому ОСОБА_1 повинна сплачувати аліменти на утримання дітей. Крім того, за рішенням суду місце проживання неповнолітніх дітей визначено з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації та рішення суду в цій частині набрало законної сили. З огляду на викладене, суд першої інстанції обставини справи належним чином не встановив та неправильно розтлумачив норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів, задовольнивши позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів в оскаржуваній частині. Враховуючи, що діти з червня 2014 року по квітень 2015 року проживали з позивачкою, рішенням суду від 31.10.2016 року визначено місце проживання дітей з матір`ю, враховуючи, що ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5 , що підтверджується трудовим договором, доказів, що ОСОБА_2 отримує дохід, та має можливість сплачувати аліменти у розмірі 12000 грн., позивачкою не надано, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти на неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частини від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно і виконання такого батьківського обов`язку ніяким чином не поставить його у скрутне матеріальне становище. З урахуванням встановленого, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання до суду апеляційної та касаційної скарги у розмірі 1374 грн. 32 коп. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та задоволених позовних вимогах ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі скасувати. Прийняти в цій частині постанову. Позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 виданий Іванівським РВ УМВС України в Одеській області від 12.03.1998 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 виданий Жовтневим РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 23.10.2000 року, РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1197,50 гривень щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 червня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , та з 01 листопада 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1197,50 грн. щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 червня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , та з 01 листопада 2016 року до 02 грудня 2025 року. В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років з червня 2014 року на утримання та виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_3 та на утримання та виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1374 гривні 32 копійок. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 09 лютого 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ А.І. Дрішлюк ______________________________________ С.М. Сегеда