Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/10339/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/10339/23 пров. № А/857/11876/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З. М., суддів: Гудима Л. Я., Гінди О. М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі № 460/10339/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди (головуючий суддя першої інстанції Дорошенко Н.О., місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 19.04.2024), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , скаржник, позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі відповідач), у якому просив: 1) визнати протиправними дії щодо несвоєчасного надання інформації на запит від 12.12.2022, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 2) визнати протиправними дії щодо несвоєчасного надання інформації на запит від 16.01.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 3) визнати протиправними дії щодо надання відповіддю від 20.01.2023 за № 13-07 неповної інформації на запит від 16.01.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 4) зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію на запит від 16.01.2023 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 5) визнати протиправними дії щодо надання відповіддю від 03.03.2023 за № 13-14 недостовірної та неповної інформації на запит від 27.02.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 6) визнати протиправними дії щодо відмови відповіддю від 03.03.2023 за № 13-14 в задоволенні запиту позивача від 27.02.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 7) визнати протиправними дії щодо недотримання вимог, встановлених ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповіддю від 03.03.2023 за № 13-14 на запит позивача від 27.02.2023; 8) визнати протиправними дії щодо несвоєчасного надання інформації на запит позивача від 27.02.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 9) зобов`язати відповідача надати достовірну, точну та повну інформацію на запит від 27.02.2023 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 10) визнати протиправними дії відповідача щодо надання відповіддю від 24.03.2023 за № 13-22 недостовірної та неповної інформації на запит позивача від 20.03.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 11) визнати протиправними дії щодо несвоєчасного надання інформації на запит позивача від 20.03.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 12) зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію на запит від 20.03.2023 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 13) визнати протиправними дії щодо несвоєчасного надання інформації на запит позивача від 03.04.2023, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 14) визнати протиправними дії щодо невирішення порушених питань у заяві від 20.03.2023, наданої у відповідності до норм Законом України «Про звернення громадян»; 15) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 20.03.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян»; 16) визнати протиправними дії щодо невирішення порушених питань у заяві від 10.04.2023, наданої у відповідності до норм Законом України «Про звернення громадян»; 17) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 10.04.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян»; 18) визнати протиправними дії щодо відмови в обчисленні та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судових рішень у справі № 460/8929/20 за період з 22.04.2020 по 30.11.2022; 19) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судових рішень у справі № 460/8929/20, яку розрахувати за період з 22.04.2020 по 30.11.2022; 20) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду один прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589,00 гривень, відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням тривалого невиконання в повному обсязі судових рішень у справі № 460/8929/20. На обґрунтування вимог позову зазначав, що відповідачем протиправно не надавалися відомості щодо проведених розрахунків по нарахуванню та виплаті монетизації пільги, як учаснику бойових дій, за житлово-комунальні послуги. Зокрема, у якому розмірі було нараховано та виплачено за кожен місяць 2022 року, та за кожен вид послуги. Позивач подав до відповідача запит на надання публічної інформації від 12.12.2022, 20.12.2022, а відповідач листом від 16.12.2022 №13-84 надав відомості щодо пільг, які невідомо яким чином та у який спосіб, згідно з якими нормативно-правовими актами України та згідно з якими цінами/тарифами були обраховані відповідачем, тобто надано неповну інформацію. Лист надісланий відповідачем 20.12.2022, що стверджується копією конверту відповідача, у зв`язку з чим, відповідач порушив норми статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки з дня реєстрації запиту з 12.12.2022 останнім днем надсилання відповіді є 16.12.2022, а не 20.12.2022, відповідно такі дії є протиправними. Наводячи приклад судової практики, сформованої Верховним Судом за наслідками розгляду справ № 826/6756/18 та №160/8840/18, стверджував, що реєстрація документу у журналі установи не може вважатися належним доказом дати отримання, і як наслідок вважатися днем, з якого обчислюється строк. Водночас, відповідач листом від 06.01.2023 №13-01 надав відповідь на запит від 02.01.2023 щодо пільг за вересень 2022 року, які невідомо яким чином та у якій спосіб, згідно з якими нормативно-правовими актами України, та згідно яких цін/тарифів були обраховані відповідачем, тобто надано неповну інформацію. Для отримання інформації щодо червня та вересня 2022 року, а також щодо пільг, за кожен місяць 2022 року, позивачем подано запит на надання публічної інформації від 16.01.2023. Проте, 25.01.2023 відповідач листом від 20.01.2023 №13-07 повідомив що нараховані пільги за червень та вересень 2022 року виплачено одночасно, при цьому детальну щомісячну інформацію щодо пільг за 2022 рік, скільки та коли в якій сумі, за який місяць виплачено відповідачем не надано. Крім того, відповідач повторно надав відомості аналогічні як на запит від 12.12.2022. Зазначив, що відповідь також надана з порушенням вимог статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Для отримання інформації про порядок нарахування та обчислення пільги за кожен місяць 2022 року позивачем подано запит на надання публічної інформації від 27.02.2023. Проте, відповідач листом від 03.03.2023 №13-14 в абзаці 1 надав інформацію, яка задовольняє лише частину запиту, без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту, що на думку позивача є неповною інформацією. В абзаці 2 надав інформацію, яка не відповідає дійсності, та викладена неправдиво, оскільки відповідач ще жодного разу не надав детальну інформацію про порядок нарахування та обчислення даної пільги, наприклад централізоване постачання холодної води: згідно з постановою КМУ від № соціальна норма складає 18 м3 х 5 осіб х 34,00 грн х 75% = сума грн (пільга складає в сумі), тобто за кожну складову та в якому нормативно-правовому акті її встановлено, та щодо цін/тарифів, повну інформацію, за кожну пільгу, за кожен місяць 2022 року не надавалось, їх місячний обрахунок, як вчинив відповідач позивачу не відомо, що є недостовірна інформація. Також відповідач в абзаці 2 відмовив надати інформацію, з підстав на жаль. Зазначив, що відповідь також надана з порушенням вимог статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, відповідачем при наданні відповіді на такий запит не дотримано вимоги статті 22 вказаного Закону. Для отримання інформації про порядок нарахування та обчислення пільги, позивачем подано запит на надання публічної інформації від 20.03.2023. Проте, відповідач листом від 24.03.2023 №13-22 надав інформацію, яка на думку позивача задовольняла лише частину запиту, без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту, що є неповною інформацією. Позивач вважає, що надана відповідачем інформація не відповідає дійсності, та викладена неправдиво, оскільки відповідач не надав повну інформацію про те, яким чином відповідач здійснив нарахування та обчислення пільги для мене, йому невідомо, що інформація. Зазначив, що відповідь також надана з порушенням вимог статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Керуючись положенням пункту 8 Порядку надання пільг на оплату житлово комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373, позивач звернувся до відповідача із заявами від 20.03.2023 та від 10.04.2023, подані в порядку Закону України «Про звернення громадян», в яких просив вирішити порушені питання, підготувати та надати відомості щодо нарахування та обчислення йому, а також яким чином відповідач здійснив позивачу обрахунок вищевказаних пільг за 2022 рік, надати детально за кожну складову та в якому нормативно-правовому акті її встановлено, за кожну пільгу, за кожну суму, за кожен місяць 2022 року. Відповідач листами від 24.03.2023 № М-1723 та від 12.04.2023 № М-1723/1 вчинив дії не для вирішення порушених питань у заявах позивача, на думку позивача, відповідач діяв усупереч змісту статей 15, 19 вказаного Закону, оскільки відповідач не надав відомості щодо нарахування та обчислення позивачу пільги тобто яким чином відповідач здійснив обрахунок за 2022 рік, не надав детально за кожну складову та в якому нормативно-правовому акті її встановлено, за кожну пільгу, за кожну суму, за кожен місяць 2022 року. Відмова відповідача у вирішенні порушених питань викладених у заявах, не відповідає вимогам законодавства про звернення громадян. Позивач звертався до відповідача із запитом на надання публічної інформації від 17.03.2023 щодо виконання судового рішення у справі № 460/8929/20, яким відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги. Листом від 24.03.2023 №13-23 відповідач вказав, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 у справі № 460/8929/20, яке набрало законної сили 29.11.2021 виконано, нараховано та виплачено 6800,00 грн. Виплату заборгованості відповідач здійснив 30.11.2022. Листом від 07.04.2023 №13-28 відповідач на запит позивача від 03.04.2023 повідомив, що йому було нараховано та виплачено 22.04.2020 грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390,00 грн. На думку позивача, оскільки 30.11.2022 відповідач здійснив позивачу виплату доплати щорічної допомоги, яку відповідач з власної вини не нарахував та не виплатив починаючи з 22.04.2020, то у нього наявні підстави для отримання компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», яку відповідач зобов`язаний був самостійно обчислити та виплатити позивачу в листопаді 2022 року, але не провів такої виплати до даного часу. Посилаючись на судову практику, сформовану Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом за наслідками розгляду справ № 815/1226/18, № 461/5775/16-а, № 802/798/18-а, № 0240/3646/18-а, № 806/1754/18, зазначав, що відмова відповідача порушує його економічні права та інтереси, пов`язані з несвоєчасною виплатою грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік. Позивач вважав, що відповідачем завдано йому моральну шкоду через протиправне, тривале невиконання в повному обсязі судових рішень, що є достатнім та належним обґрунтуванням позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Тому просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду один прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589,00 гривень, відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням тривалого невиконання в повному обсязі судового рішення у справі №460/8929/20. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не в повній мірі перевірено доводи його позову щодо протиправних дій відповідача, зокрема, щодо порушення положень Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, відповідачем систематично не надавалося повної та об`єктивної відповіді щодо обчислення позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг, а саме, яким чином відповідачем здійснюються розрахунок щомісячної пільги. На думку скаржника, йому безпідставно відмовлено в індексації суми щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 року, яку відповідачем нараховано позивачу на виконання рішення суду та виплачено 30.11.2022, оскільки така допомога має систематичний характер. Об`єктивно протиправними діями відповідача завдано скаржнику моральну шкоду, разом із тим, суд першої інстанції не дав оцінки доводам позову та необґрунтовано відмовив у їх задоволенні. ОСОБА_1 просить стягнути на його користь із відповідача 6 000 грн витрат на правову допомогу. Скаржник просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як зазначено судом першої інстанції, згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI). Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI). Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР). Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Заява (клопотання) це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя статті 3 Закону № 393/96-ВР). Відповідно до статті 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. За змістом статті 5 зазначеного Закону доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Сфера дії цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (частина друга статті 2 Закону № 2939-VI). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI закріплено, що запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Відповідно до частини п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Законодавство про звернення громадян включає Закон № 393/96-ВР та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону. У контексті обставин цієї справи для вирішення спірних правовідносин є необхідно розрізняти звернення, які подані в порядку Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI . Зокрема, Законом № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Водночас, Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Варто підкреслити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації. Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI ). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI). До того ж Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Як видно зі змісту оскаржуваного рішення суду, перевіривши доводи позивача, проаналізувавши зміст запитів ОСОБА_1 , які направлялися позивачем до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, суд встановив, що позивач просив надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом підрахунку та узагальнення відомостей щодо проведених нарахувань та виплати йому пільг за житлово-комунальні послуги за відповідні періоди 2022 року (окремо по місяцях та сукупно за рік). Запитувана інформація не є публічною в розумінні закону, а є індивідуальною стосовно позивача та спрямована на реалізацію його соціальних прав як учасника бойових дій на отримання наданих чинним законодавством пільг. З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про те, що всі досліджені звернення позивача за своєю суттю не є запитом на інформацію в розумінні Закону № 2939-VI, оскільки не передбачають надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами. При цьому суд звернув увагу, що всі запити щодо пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 на доступ до, як він вважав, публічної інформації, містять аналогічні за своїм змістом питання, які по-різному окреслювалися позивачем у кожному наступному запиті. З урахуванням зазначеного, беручи до уваги зміст наданих відповідачем відповідей № 13-84 від 16.12.2022, № 13-01 від 06.01.2023, № 13-07 від 20.01.2023, № 13-14 від 03.03.2023, № 13-22 від 24.03.2023, суд першої інстанції встановив, що відповідачем надано позивачу вичерпну інформацію з порушеного питання щодо правових підстав та розміру нарахованих йому пільг за кожен з місяців окремо та сукупно за 2022 рік, а відтак не можна вважати порушеними права позивача на доступ до публічної інформації. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що розгляд його запитів по суті не передбачений в межах Закону № 2939-VI, оскільки запитувана інформація не містить ознак публічної, зокрема такої, що створена і відображена на будь-яких інформаційних носіях. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, тому підстави для задоволення доводів апеляційної скарги в цій частині, відсутні. Дослідивши питання строків розгляду направлених позивачем запитів, суд першої інстанції звернув увагу на наступне. За правилами статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4). Статтею 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Враховуючи зміст запитуваної інформації, суд дійшов висновку про те, що розгляд запитів ОСОБА_1 по суті не підлягав в порядку, встановленому Законом № 2939-VI, оскільки запитувана позивачем інформація не була за своєю природою публічною, тому відповідач в спірних ситуаціях мав керуватися нормами Закону № 393/96-ВР. Разом із тим, судом було перевірено доводи позивача та встановлено, що в жодному досліджуваному випадку за наслідками розгляду отриманих від позивача звернень відповідач не порушив встановленого статтею 20 Закону № 393/96-ВР строку розгляду таких звернень. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що такі висновки суду підтверджено дослідженими доказами, які долучено до матеріалів справи. Зокрема, це зміст запитів та відповіді на них, копії конвертів з відбитками печаток та змістом самого повідомлення про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг пільговику ОСОБА_1 . Як видно зі змісту вищенаведеного повідомлення, ним чітко визначено вид послуги, період за який проведено нарахування, соціальний норматив, розмір тарифу, відсоток знижки, який було застосовано та нарахована сума пільги. Крім того, відповідачем було роз`яснено позивачу про те, що з січня 2023 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг надаються органами Пенсійного фонду України (Постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373). Така надана інформація є вичерпною та зрозумілою, тому названі аргументи апеляційної скарги, в яких скаржник не погоджується з рішенням суду, колегія суддів вважає необґрунтованими. Що стосується позовних вимог визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача нарахувати, виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судового рішення у справі №460/8929/20, яку розрахувати за період з 22.04.2020 по 30.11.2022, вирішуючи спірні вимоги, суд першої інстанції врахував наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За правилами ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-XII). Статтею 12 Закону №3551-XII встановлені пільги учасникам бойових дій. Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. З урахуванням викладеного, щорічна грошова допомога до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, яку нараховано ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №460/8929/20 та виплачено на картковий рахунок 22.04.2022 в сумі 1390,00 грн, а 30.11.2022 в сумі 6800,00 грн, має разовий характер, тому не може бути є доходом в розумінні вимог Закону №2050-ІІІ із систематичним характером. З таким висновком місцевого суду погоджується і апеляційний суд. Суд вірно відхилив доводи позивача в частині обґрунтування позовних вимог судовою практикою, котра є не релевантною. Як правильно зазначив місцевий суд, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, стосуються спору щодо виплати компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату пенсії, а не одноразової грошової допомоги до 5 травня. А покликання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.07.2020 у справі № 461/5775/16-а, від 30.07.2020 у справі № 802/798/18-а, від 24.09.2020 у справі № 0240/3646/18-а, від 24.09.2020 у справі № 806/1754/18, не можуть братися до уваги, вони стосуються спорів про поновлення виплати пенсії, а не виплати компенсації втрати частини доходів. Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2589,00 грн, суд першої інстанції проаналізував зміст позову та долучені до справи докази, і як видно зі змісту судового рішення, відмовив у задоволенні таких вимог із тих підстав, що вони не підтверджені доказами. В загальному позивач пов`язував наявність у нього права на отримання компенсації моральної шкоди в зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем судового рішення у справі № 460/8929/20. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. При чому причинно-наслідковий зв`язок між діянням та заподіянням моральної шкоди має доводити ту обставину, що завдана моральна шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Разом із тим, перевіркою встановлено, дійсно, в матеріалах справи відсутні матеріали, які можуть довести такі твердження позивача, що він морально страждав саме через діяльність (бездіяльність) відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Будь-яких інших підстав для зміни чи скасування судового рішення, які передбачено вимогами статей 315 319 КАС України в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати до яких відносяться і витрати на правничу допомогу, перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року в справі №460/10339/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим