Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31451/24

Головуючий І інстанції: Заічко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2025 р. Справа № 520/31451/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025, по справі № 520/31451/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України за запитом від 27.09.2024, яка полягає у ненаданні відповіді на запит, на інформацію, не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, чим в черговий раз порушені права позивача; - зобов`язати Міністерство соціальної політики України надати відповідь на запит від 27.09.2024, а саме: надати інформацію, долучивши копії відповідних документів, яким органом, коли і на підставі чого ОСОБА_2 за 2022 рік виплачена сума 50000 грн., як допомоги на проживання. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України за запитом ОСОБА_1 від 27.09.2024, яка полягає у ненаданні відповіді на запит, на інформацію, не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, чим порушені права ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що протиправним є посилання суду на те, що Міністерством соціальної політики України вже розглянуто спірний запит, тобто, права позивача було відновлено належним чином. Вказане суперечить правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 819/1566/16, де зазначено, що не будь-яка відповідь на звернення може свідчити про розгляд такого звернення в розумінні Закону України «Про звернення громадян». Крім того апелянт зазначив, що Верховний Суд в постанові від 28.02.2018, прийнятої за результатом розгляду справи № 806/1726/16, зазначив, що не підлягає обмеженню в наданні за запитами про публічну інформацію інформація про прізвища, ім`я, по батькові фізичних осіб, умови отримання від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у користування або у власність державного або комунального майна, земельних ділянок, коштів, копії відповідних правових актів й договорів, які містять вказану інформацію. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судовим розглядом, 27.09.2024 до Міністерства соціальної політики України надійшов запит ОСОБА_1 (зареєстрований 03.12.2024 за № М-969/2/6-24), в якому позивач просив надати інформацію, долучивши копії відповідних документів, яким органом, коли і на підставі чого ОСОБА_2 за 2022 рік виплачена сума 50000 грн., як допомоги на проживання. За наслідками розгляду запиту позивача від 27.09.2024 Міністерство соціальної політики України на електронну пошту ОСОБА_1 направлено листом від 12.12.2024 № 395/0/3-24. Позивач, не погоджуючись із відповіддю відповідача, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, однак враховуючи, що права позивача було відновлено належним чином шляхом самостійного розгляду запиту відповідачем, підстави для зобов`язання Міністерства соціальної політики України надати відповідь відсутні. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації". Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Відповідно до ч. 2 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу нерозгляду Міністерством соціальної політики України запиту позивача від 27.09.2024 не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у ненаданні відповіді на запит, на інформацію, не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Разом з тим, позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, зазначав, що надання Міністерством соціальної політики України листом від 12.12.2024 № 395/0/3-24 відповідь на його запит, не свідчить про те, що його права відновлено належним чином, оскільки фактично відповідачем відмовлено у надання запитуваної інформації. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в даному випадку апеляційному перегляду підлягає рішення суду в частині вимог щодо зобов`язання Міністерства соціальної політики України надати відповідь на запит від 27.09.2024, а саме: надати інформацію, долучивши копії відповідних документів, яким органом, коли і на підставі чого ОСОБА_2 за 2022 рік виплачена сума 50000 грн., як допомоги на проживання. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судовим розглядом, відповідь на запит ОСОБА_1 від 27.09.2024 Міністерство соціальної політики України надало листом від 12.12.2024 № 395/0/3-24. Зі змісту зазначеного листа встановлено, що по суті запитуваної інформації позивачу повідомлено про те, що механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначено Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №

332. Відповідно до п. 1 Порядку № 332 (в редакції, чинній станом на 2022) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 №

204. Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб. Пунктом 6 Порядку № 332 встановлено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія. Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Втім, оскільки Міністерство соціальної політики України не є володільцем та =розпорядником з питань, викладених позивачем у запиті від 27.09.2024, керуючись ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідачем відмовлено у наданні інформації, яка була предметом запиту ОСОБА_1 . Крім того, відповідачем повідомлено, що згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. В силу положень Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI запитувана позивачем інформація щодо виплати ОСОБА_2 за 2022 допомоги на проживання є персональними даними, поширення яких передбачає згоду суб`єкта таких даних на їхню обробку у визначених законодавством випадках. Таким чином, судовим розглядом встановлено, що Міністерством соціальної політики України здійснено розгляд звернення позивача від 27.09.2024, надано відповідь. Відповідно до ст. ст. 2, 5, 9 КАС України обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. При цьому, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Так, предметом даного спору є протиправна бездіяльність, що допущена відповідачем, на думку позивача, під час розгляду його звернення від 27.09.2024. У свою чергу, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Належним способом відновлення порушеного права позивача у разі встановлення ознак бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень є саме зобов`язання такого суб`єкта вчинити певні дії. Зі змісту позовної заяви встановлено, що протиправну бездіяльність відповідача позивач пов`язував із нерозглядом Міністерством соціальної політики України його звернення від 27.09.2024, а отже належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати відповідь на запит, про що і було зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві. У той же час, судовим розглядом встановлено, що Міністерством соціальної політики України здійснено розгляд запиту позивача, за наслідками чого надано відповідь листом від 12.12.2024 № 395/0/3-24. При цьому, виходячи із обґрунтувань позовних вимог, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є надання відповідачем будь-якої відповіді на запит від 27.09.2024 щодо порушених у ньому питань. Отже, в рамках даних спірних правовідносин, що виникли з приводу протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду запиту, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання Міністерства соціальної політики України надати відповідь на запит від 27.09.2024, оскільки обраний позивачем спосіб захисту у даному випадку полягав у зобов`язанні відповідача надати відповідь на запит, що було самостійно здійснено відповідачем. Разом з тим, у разі незгоди із наданою відповідачем відповіддю на запит від 27.09.2024, позивач не позбавлений можливості звернення до суду із позовом, обґрунтувавши мотиви незгоди із такою відповіддю. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів за наслідком розгляду апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що позовні вимоги щодо зобов`язання Міністерства соціальної політики України надати відповідь на запит від 27.09.2024, а саме: надати інформацію, долучивши копії відповідних документів, яким органом, коли і на підставі чого ОСОБА_2 за 2022 рік виплачена сума 50000 грн., як допомоги на проживання, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Стосовно посилань ОСОБА_1 на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.02.2018 у справі № 806/1726/16, колегія суддів зазначає, що остання не є релевантною даній справі, оскільки предметом оскарження у справі № 806/1726/16 була відмова у надання публічної інформації, у той час як у даній справі спірні правовідносини виникли з приводу допущення відповідачем, на думку позивача, протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на запит. Також колегія суддів не приймає посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.06.2020 у справі № 819/1566/16, оскільки вказаний спір стосувався неналежного розгляду звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі № 520/31451/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло