Постанова Одеський апеляційний суд № 522/8817/20

Номер провадження: 22-ц/813/1062/24 Справа № 522/8817/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 17.07.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В., за участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, в обґрунтування якого зазначив, що він є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 вказував, що належна йому квартира залишиться у спадок позивачу. Проте, після звернення до нотаріуса позивач дізнався про існування заповіту складеного на користь відповідача. ОСОБА_1 вважає, що батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у момент складення заповіту. Вважає складання заповіту на користь відповідача спонтанним непродуманим актом, який не відповідає заявам батька, висловленим за життя. Позивач зазначає, що внаслідок ряду психоемоційних подій ОСОБА_5 почав зловживати алкоголем, перед смертю мав нестабільний емоційний стан, став дратівливим, мав неохайний вигляд, розповідав історії, які не могли мати місце в його житті, та внаслідок такого психічного та емоційного стану на час складання заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Також позивач зазначив, що батько проходив курс лікування в Одеському обласному онкологічному диспансері, що також негативно вплинуло на його стан. Позивач просив суд визнати заповіт ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бардук М.Д. 07.08.2018, зареєстрований в реєстрі за №146 щодо всього майна ОСОБА_5 , складений на користь ОСОБА_2 недійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом залишив без задоволення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень. Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що в супереч 12, 81 ЦПК України невідповідність волі ОСОБА_5 при складенні заповіту чи перебування його в стані, що перешкоджав усвідомлювати значення своїх дій чи психологічний тиск здійснюваний на нього, позивачем доведено не було. Позивачем також не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту. Суд першої інстанції зазначив, що особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення останнього, а обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, не встановлені. Дослідивши висновок експерта №19/20 від 07.12.2020 року, заслухавши свідків та експертів суд першої інстанції дійшов висновку, що експертне дослідження проведене на підставі матеріалів наданих лише позивачем, а пояснення свідків зі сторони позивача містять багато відомостей наданих з чужих слів. В цілому висновок експертного дослідження ґрунтується на припущеннях як експертів, так і письмових пояснень осіб, які були допитані в судових засіданнях в якості свідків. Тому суд першої інстанції критично оцінив висновок № 19/20 від 07.12.2020 та показання свідків. Щодо заяви про розподіл судових витрат поданої відповідачем суд першої інстанції виходив з відсутності заперечень позивача щодо вказаного клопотання, також врахував недостатність часу для їх підготовки, а також те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи, а його представник на час розгляду спарви судом першої інстанції, знаходиться на службі в Збройних Силах України. Також суд першої інстанції врахував реальну суму сплачену ОСОБА_2 та дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл витрат на правову допомогу, а саме у розмірі 10000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У апеляційнім скаргах, які подані позивачем та його представником, ОСОБА_1 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 61900 грн, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та його представник зазначають, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені обставини справи та не надано належної оцінки доказам, які мають істотне значення для справи. Так, позивач послався на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у клопотанні про відкладення судового засідання з метою надання доказів та допиту свідків. В апеляційній скарзі позивач посилається на обставини викладені у позовній заяві та звертає увагу на п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до якого за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Посилаються на те, що суд першої інстанції позбавив позивача можливості заявити клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. За життя ОСОБА_5 вказував, що належна йому квартира залишиться у спадок позивачу. Проте, після звернення до нотаріуса позивач дізнався про існування заповіту складеного на користь відповідача. ОСОБА_1 вважає, що батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у момент складення заповіту. Апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року в частині часткового стягнення з позивача витрат на правову допомогу обґрунтована тим, що суд першої інстанції зменшуючи розмір стягуваних витрат на правову допомогу не зазначив, які саме витрати вказані у додатку № 6 до договору про надання правової допомоги не підлягають відшкодуванню. Також відповідач вважає, що суд за відсутності з боку позивача заяви про зменшення розміру судових витрат не мав права частково задовольняти вказані вимоги. Висновок суду першої інстанції щодо наявності в матеріалах справи доказів про часткову сплату витрат, а саме в розмірі 38000 грн, відповідач вважає не обґрунтованим оскільки відповідно п. 2 додатку № 6 до договору гонорар має бути перерахований не пізніше ніж протягом трьох місяців після підписання акту сторонами, тобто не пізніше 08.03.2023 року. (В цій частині відповідач посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 02.09.2020 року у справі № 329/766/18, від 13.01.2021 року у справі № 596/2305/18, згідно яких обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону яка заявляє клопотання про зменшення їх розміру). (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2023 року, якою відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи). Представник ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 , та представник позивача ОСОБА_4 зареєстровані у підсистемі «Електронний кабінет» за допомогою своїх офіційних електронних адрес. Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Одеським апеляційним судом представнику відповідача копія ухвали про відкриття провадження та апеляційна скарга надсилалась до особистого кабінету Електронного суду та отримана останнім 17.01.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу та відзивом на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року відмовити, вказане рішення в частині розміру стягнутих витрат на правову допомогу змінити, посилаючись на те, що доводи позивача щодо зловживання алкоголем спростовуються доказами наданими відповідачем. Відповідач зазначає, що спадкодавець завжди був привітний, охайний та усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Відповідач вказує на те, що з померлим проживала разом однією сім`єю, як чоловік та дружина. Також, ОСОБА_2 звертає увагу суду, що лікування позивач проходив у період з 14.02.2019 року по 25.02.2019 року, разом з тим заповіт було посвідчено 07.08.2018 року. Щодо проведення розгляду справи за відсутності позивача та його захисника відповідач зазначає, що оскільки позивач та його представник про всі дати судових засідань повідомлені належним чином, то вказане не порушує права позивача. Щодо залучення до участі у справі опікуна позивача, то відповідач вважає, що факт встановлення інвалідності не підтверджує факту встановлення опіки над позивачем, разом з тим рішення суду не впливає на права та обов`язки матері позивача. Щодо посилань позивача на обов`язковість призначення експертизи відповідач зазначає, що матеріали справи містять висновок експерта, який був досліджений судом, в судовому засіданні, в якому допитували експертів, позивач та його представник брали участь, клопотань про призначення експертизи судом позивачем протягом тривалого розгляду справи не заявлялось. Просить врахувати висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати викладений у постанові від 11.11.2019 року у справі № 496/4851/14-ц. Враховуючи викладене, відповідач вважає що позивачем не доведено відсутність волі спадкодавця на складання заповіту на користь відповідача, також не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Копію ухвали про відкриття провадження від 16.01.2023 року позивач отримав 03.02.2023 року, що підтверджується розпискою. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.01.2023 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення в частині розподілу судових витрат, якою ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Копію ухвали про відкриття провадження та апеляційну скаргу позивач отримав 03.02.2023 року, що підтверджується розпискою. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19.01.2023 року про відкриття провадження представник відповідача ОСОБА_3 отримав в особистому кабінеті Електронного Суду 20.01.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. Одеський апеляційний суд ухвалою від 01.03.2023 року письмові пояснення, які за своїм змістом є доповненнями до апеляційної скарги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року повернув ОСОБА_1 . Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, позивачу відмовлено у допиті свідка ОСОБА_6 та долучення до матеріалів справи і дослідження письмових пояснень ОСОБА_7 , доданих до апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2023 року призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу. Позивач та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника задовольнити, з підстав викладених в апеляційних скаргах, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити. В судовому засіданні представники відповідача просили у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що всупереч положень статей 12, 81 ЦПК України невідповідність волі ОСОБА_5 при складенні заповіту чи перебування його в стані, що перешкоджав усвідомлювати значення своїх дій чи психологічний тиск здійснюваний на нього, позивачем доведено не було. Позивачем також не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту. Суд першої інстанції зазначив, що особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення останнього, а обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, не встановлені. Дослідивши висновок експерта № 19/20 від 07.12.2020 року, заслухавши свідків та експертів суд першої інстанції дійшов висновку, що експертне дослідження проведене на підставі матеріалів наданих лише позивачем, а пояснення свідків зі сторони позивача містять багато відомостей наданих з чужих слів. В цілому висновок експертного дослідження ґрунтується на припущеннях як експертів, так і письмових пояснень осіб, які були допитані в судових засіданнях в якості свідків. Тому суд першої інстанції критично оцінив висновок № 19/20 від 07.12.2020 року та показання свідків. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Судом першої інстанції встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з 31.07.1982 року по 03.12.1986 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу та свідоцтвом про розірвання шлюбу. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 та довідка до акту огляду МСЕК серії 19 ААА №939113. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу у Збройних Силах з 05.08.1978 року по 20.08.1993 року, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_3 . 07 серпня 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким все належне йому майно де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, і взагалі все те, на що за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті, заповідав ОСОБА_2 , заповіт посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М.Д., зареєстровано в реєстрі за №146. ОСОБА_5 з 14.02.2019 року по 25.02.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні в онкохірургічному урологічному відділенні КНП «ОООД» ООР», що підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської міської ради від 11.03.2020 року. 17.12.2019 ОСОБА_5 встановлено діагноз «не госпітальна двостороння пневмонія», що вбачається з виписки із квартири амбулаторного хворого. Згідно інформаційного повідомлення ОСОБА_9 від 06.07.2020 року громадянка ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_2 з 31.07.2015 року по даний час в статусі цивільної дружини власника квартири ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), разом з нею в той самий термін проживають три члена її сім`ї. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . З висновку експерта №2513-4347/2019 вбачається, що смерть ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинному зв`язку з хронічною ішемічною хворобою серця у вигляді стенозуючого коронарного атеросклерозу, периваскулярного кардіосклерозу і настала від гострої серцевої недостатності. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_5 , виявлений етиловий спирт у концентрації 2,36 проміле. Зазначена концентрація етилового спирту в крові за життя могла відповідати алкогольному сп`янінню середнього ступеня. Судом першої інстанції встановлено, що організацією поховання ОСОБА_5 займалася ОСОБА_2 , що підтверджується договором замовленням на організацію та проведення поховання. Зі спадкової справи № 3/2020 щодо майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що 31.01.2020 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , справжність підпису засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мирончук В.В. і яка подана до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Яковлєвої О.М. 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Яковлєвої О.М. із заявою про прийняття обов`язкової частки у спадщини після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку із залишенням останнім заповіту на ім`я ОСОБА_2 , зі змістом якого він ознайомлений. ОСОБА_5 на час смерті зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за вказаною адресою станом на 30.12.2019 року зареєстрована ОСОБА_2 , дата реєстрації 31.07.2015 року, що підтверджується довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № П1-43917-ю/л від 09.03.2020 року. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст. 1234 ЦК України). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Частинами другою, третьою та четвертою статті 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225і 231 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову». Звертаючись до суду із позовом про визнання заповіту недійним, позивач як на підставу для визнання заповіту від 07 серпня 2018 року, складеного ОСОБА_5 недійсним зазначає, що його батько ОСОБА_5 на тлі ряду психоемоційних подіях, які відбувалися у його житті, почав зловживати алкоголем, що призвело в подальшому до розвитку серцево-судинних порушень. ОСОБА_5 проходив курс лікування в Одеському обласному онкологічному диспансері, був прооперований, що відобразилося на його нестабільному емоційному стані. Був замкнутим, часто відмічалися різки зміни настрою, спостерігалась дратівливість, пиячив, мав неохайний вигляд, плутав час, розповідав історії, які з ним ніколи не траплялися. Тому вважав, що при складанні заповіту ОСОБА_5 через розлад здоров`я, фактично не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому він є недійсним. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем на підтвердження обставин справи надано, зокрема висновок № 19/20 від 07.12.2020 року за комплексним судовим посмертним психолого-психіатричним експертним дослідженням ОСОБА_5 . Згідно висновку № 19/20 від 07.12.2020 року за комплексним судовим посмертним психолого-психіатричним експертним дослідженням ОСОБА_5 , складеного експертом-психологом ОСОБА_10 та експертом-психіатром ОСОБА_11 лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» ФОП ОСОБА_10 ОСОБА_5 при підписанні заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М.Д. 07.08.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 146, усвідомлюючи фактичну сторону своїх дій, але при неповному розумінні їх соціальних наслідків, не міг повною мірою керувати ними внаслідок зниження здатності до вільного особистісного волевиявлення в соціальній ситуації правочину, через психічний тиск з боку ОСОБА_2 та своєї схильності до алкоголізації. Вказаний висновок здійснено на підставі наступних матеріалів, зокрема: копії позовної заяви; копії медичної картки стаціонарного хворого № 1604/98 на ім`я ОСОБА_5 з КНП «ОООД» ООР»; копії заповіту від 07.08.2018 року; копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , копії заяви нотаріусу від 14.02.2020 року; копії довідки КНП «ОООД» ООР», копії епікризу КНП «ОООД» ООР»; копії висновку судово-медичної експертизи КУ ООБСМ; заяви ОСОБА_12 ; заяви ОСОБА_13 ; заяви ОСОБА_14 . Судом першої інстанції допитувалися експерти ОСОБА_15 та ОСОБА_11 . Експерт ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що експертне дослідження проведене на підставі наданих документів, таке дослідження не є експертизою. Висновки зроблені на підставі показань свідків, позову ОСОБА_1 та судово-медичної експертизи. Показання осіб не були протилежними, тому бралися до уваги. На запитання головуючого чому висновок надано саме на дату дня складення заповіту, експерт не надала відповідь. На підставі медичних документів експерт сказала, що могла припускати такі висновки, тобто так як вказано у висновку могло бути. Експерт ОСОБА_15 вказав, що у зв`язку з вживанням спиртних напої протягом 30 років ОСОБА_5 не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій. Скільки пив свідки не вказують, просто вказують, що багаторазово бачили ОСОБА_5 п`яним. Висновок що ОСОБА_5 хронічно зловживав спиртними напоями зроблено на підставі показань свідків. Висновок про тиск з боку ОСОБА_2 зроблена на підставі показань свідків. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, який критично поставився до висновку № 19/20 за комплексним судовим посмертним психолого-психіатричним експертним дослідженням ОСОБА_5 , зазначивши, що експертне дослідження проведене на підставі матеріалів наданих лише позивачем, зокрема згідно пояснень осіб, які були свідками зі сторони позивача, які багато відомостей надавали з чужих слів, що не може бути показаннями свідків. Експерти в судовому засіданні вказали, що зробили висновки на підставі наявних матеріалів, що були однобокими, тобто лише з позицією позивача. В цілому висновок експертного дослідження ґрунтується на припущеннях як експертів, так і письмових пояснень осіб, які були допитані в судових засіданнях в якості свідків. Слід зауважити, що відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Отже судово-психіатрична експертиза згідно з положеннями ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» здійснюється виключно державними спеціалізованими установами. Проте, висновок № 19/20 за комплексним судовим посмертним психолого-психіатричним експертним дослідженням ОСОБА_5 здійснено експертом-психологом ОСОБА_10 та експертом-психіатром ОСОБА_11 лабораторії психологічних досліджень та експертиз «Психологіка» ФОП ОСОБА_10 , доказів того, що вказана лабораторія є державною спеціалізованою установою у розумінні закону суду не надано. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок № 19/20 від 07.12.2020 року є недопустимим доказом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18) вказано, що «недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо). У пункті 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. У позовній заяві ОСОБА_1 посилаючись на статті 225, 1257 ЦК України просила визнати спірний заповіт недійсним. Так, у частині першій статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи у разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Висновок про недієздатність сторони такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи у момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у такій справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18». Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України). У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України cуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, передбачених цим кодексом. Сприяючи учасникам справи в реалізації ними своїх прав, враховуючи те, що предметом вказаної справи є визнання заповіту недійсним з підстав визначених ст. 225 ЦК України, та обставин того, що ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції наполягав на необхідності проведення експертизи, проте судом першої інстанції у подальшому розгляд справи відкладався та питання необхідності призначення експертизи не з`ясовано, чим порушено право позивача, тому Одеський апеляційний суд ухвалою від 29.05.2023 року призначив у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:1) Чи страждав ОСОБА_5 , 1960 року народження на час складання заповіту 07 серпня 2018 року на психічні захворювання, якщо так, то які саме? 2) Чи усвідомлював ОСОБА_5 , 1960 року народження значення своїх дій та міг керувати ними під час складання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського округу Бардук М.Д. 07 серпня 2018 року? Висновком судово-психіатричного експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року, складеним за результатами проведеної Одеською філією судово-психіатричної експертизи державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» експертизи встановлено, що ОСОБА_5 , 1960 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час складання та підписання заповіту від 07.08.2018 року, виявляв клінічні ознаки хронічного, стійкого розладу: «Органічного психічного розладу, у вигляді вираженого психоорганічного синдрому, складного ґенезу (судинного, метаболічного, гіпоксичного, інтоксикаційного), ексклозитивний варіант, із суттєвим зниженням вольових та критичних функцій» (що відповідав діагностичним критеріям рубриці «F07/9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), що абсолютно позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, під час укладання і підписання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського округу Бардук М.Д. 07 серпня 2018 року». Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотаннямвідповідача, допитувався головний судовий експерт Одеській філії судово-психіатричної експертизи ДУ «ІПСПЕМН МОЗ України» ОСОБА_16 , який підтвердив свій висновок. ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , надано письмові заперечення щодо висновку судово-психіатричної експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року, зазначивши, що висновок суперечить доказам, які містяться в матеріалах справи, експертом грубо порушено принципи судово-експертної діяльності. Звертає увагу, що експерт Семенкова І.І., якою складено висновок № 19/20 є безпосереднім керівником експерта ОСОБА_16 та саме вона відповідно до положень пунктів 1.10, 4.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень доручила проведення експертизи експерту Хаджинову О.В. Ураховуючи викладені вище обставини, Одеським апеляційним судом на виконання вимог ст. 13 ЦПК України, роз`яснювалося учасникам процесу право звернення із клопотанням про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Однак клопотань про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи ніким із сторін не заявлено. Колегія суддів вважає вказаний висновок судово-психіатричної експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року неналежним доказом, виходячи з наступного. Головним судовим експертом Одеській філії судово-психіатричної експертизи ДУ «ІПСПЕМН МОЗ України» Хаджиновим О.В. під час проведення експертизи, призначеної ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2023 року взято до уваги відомості, зокрема із позовної заяви; фотокопії медичної картки амбулаторного хворого № 1482/19, яка заведена 14.02.2019 року КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» на ім`я ОСОБА_5 ; фотокопії медичної картки амбулаторного хворого № 1604/98 КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» на ім`я ОСОБА_5 ; епікризу-виписки до історії хвороби № 1604; висновку експерта № 2513-4347/2019 за результатами судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_5 , відзиву на позовну заяву; висновку № 19/20 за комплексним судовим посмертним психолого-психіатричним експертним дослідженням ОСОБА_5 від 07.12.2020 року; пояснень ОСОБА_7 ; апеляційних скарг. При цьому, у висновку судово-психіатричного експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року головним судовим експертом викладені пояснення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які містяться у висновку № 19/20 від 07.12.2020 року посмертного психолого-психіатричним експертного дослідження, для проведення якого позивачем надавалися експертам фотокопії заяв ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Обставини, викладені у вказаних письмових поясненнях ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , взяті головним судовим експертом Одеській філії судово-психіатричної експертизи ДУ «ІПСПЕМН МОЗ України» Хаджинов О.В. під час проведення судово-психіатричної експертизи із висновку № 19/20 від 07.12.2020 року, який є неналежним доказом. Разом з тим, письмові пояснення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які надавалися позивачем для проведення посмертного психолого-психіатричного експертного дослідження за результатом якого складено висновок № 19/20 від 07.12.2020 року, в матеріалах справи відсутні. Вказані письмові пояснення не надавалися у розпорядження головного судового експерта Одеській філії судово-психіатричної експертизи ДУ «ІПСПЕМН МОЗ України» Хаджинова О.В. Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції допитувалися в якості свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Свідок ОСОБА_12 вказувала, що багато обставин їй відомо від сусідів, тобто з чужих слів, що не може прийматися судом до уваги як показання свідків. ОСОБА_13 в показаннях свідка повторно наданих зазначала, що обставини проживання ОСОБА_17 свідок не пам`ятає. ОСОБА_18 їй говорив, що йому не дозволяють зустрітися з батьком, про появу квартирантки у ОСОБА_19 їй розповідали сусіди, обставини щодо нерозголошення місця поховання ОСОБА_5 написані зі слів ОСОБА_20 , що також є показаннями з чужих слів. У висновку експерта ОСОБА_16 викладені покази свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які допитувалися судом першої інстанції і зафіксовані на диску, який направлявся до Одеській філії судово-психіатричної експертизи ДУ «ІПСПЕМН МОЗ України». У висновку судово-психіатричного експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року головним судовим експертом надається оцінка висновку № 19/20 від 07.12.2020 року, що не передбачено Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженим наказом Міністерством охорони здоров`я України № 865 від 08.05.2018 року із змінами. Слід зауважити, що тривала та системна алкоголізація ОСОБА_5 , головним судовим експертом ОСОБА_16 визначена на підставі показів свідків та зазначено, що негативні наслідки його пияцтва призвели до зниження його соціального статусу, втрати престижної роботи, втрати родинних зв`язків, свободи вибору та навіть вільного розпорядження своїм житлом. Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази втрати ОСОБА_5 . престижної роботи, родинних зв`язків внаслідок пияцтва Також під час розгляду справи в суді першої інстанції допитувалися в якості свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які не зазначали про тривалу алкоголізацію ОСОБА_5 . У висновку судово-психіатричного експерта № 586 від 20 жовтня 2023 року головний судовий експерт безпідставно акцентував увагу на письмових поясненнях свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які свідчили про зловживання ОСОБА_5 спиртними напоями, натомість взагалі не зазначено про пояснення інших свідків, які допитувались судом першої інстанції і не підтверджували вказані обставини. За умови відсутності в матеріалах справи будь-яких інших належних доказів (медичних документів, відомостей з правоохоронних органів, характеристик, тощо) зловживання ОСОБА_5 спиртними напоями виявляється неспроможнім надання експертом переваги поясненням одних свідків над поясненнями інших свідків. Експертом взято до уваги рукописні пояснення ОСОБА_7 , при тому, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено позивачу у приєднанні та дослідженні вказаних письмових пояснень. Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте скаржником в апеляційній скарзі не викладені обставини та не надано доказів неможливості подати до суду першої інстанції вказаний доказ, при цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції участь приймав позивач та його представник. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач мав об`єктивну можливість заявити клопотання про доручення під час розгляду справи в суді першої інстанції. Експертом також у висновку вивчалися та аналізувалися наявні в матеріалах справи фотокопії медичної картки амбулаторного хворого № 1482/19, яка заведена 14.02.2019 року КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» на ім`я ОСОБА_5 ; фотокопії медичної картки амбулаторного хворого № 1604/98, КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» на ім`я ОСОБА_5 ; епікризу-виписки до історії хвороби № 1604. Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_5 перебував на лікуванні в урологічному відділенні КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» з 14.02.2019 року по 25.02.2019 року, проводилося оперативне втручання «ампутація головки полового члена». Сам по собі факт наявності у заповідача онкологічної хвороби не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту та не спростовує презумпцію психічного здоров`я. 14.02.2019 року ОСОБА_5 надавалась згода на проведення діагностики, лікування та на проведення операції і знеболювання. У епікризу-виписки до історії хвороби № 1604 ОСОБА_5 зазначені рекомендації при виписці: повторна консультація з результатами МРТ; хворий підлягає спостеріганню онколога, уролога за місцем проживання, онколога ООД. Наявні в матеріалах справи медичні документи не містять вказівок на потребу ОСОБА_5 в консультації чи лікуванні лікарем психіатром. Доказів того, що ОСОБА_5 за життя страждав психічним розладом матеріали справи не містять. У висновку експертом не зазначено на підставі яких об`єктивних матеріалів справи (медичної документації) та суб`єктивних (пояснення свідків) визначено, що психічних стан ОСОБА_5 станом на 07.08.2018 року був обумовлений паталогічним впливом на центральну нервову систему токсичного (у наслідок онкологічного захворювання), метаболічного, гіпоксичного, больового патогенетичного факторів, при тому, що як зазначалося вище, сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої онкологічної хвороби не є достатнім доказом його абсолютної неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту. Вказане виключає абсолютну неспроможність особи, з якою законодавець пов`язує можливість визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на звернення ОСОБА_5 до психіатра ПК «Одесафарм» та довідку лікаря психіатра ОСОБА_26 не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження вказаних обставини позивачем суду доказів не надано. Також не підтверджено належними та достатні доказами те, що причиною розірвання шлюбу батьків позивача стало страждання ОСОБА_5 хронічним алкоголізмом. Ураховуючи викладені обставини, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності позивачем абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання заповіту від 07.08.2018 року недійсним. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 . Суд першої інстанції, вирішуючи заяву ОСОБА_2 виходив з відсутності заперечень позивача щодо вказаного клопотання, також врахував недостатність часу для їх підготовки, а також те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи, а його представник на час розгляду справи судом першої інстанції, знаходиться на службі в Збройних Силах України. Тому дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл витрат на правову допомогу, та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правовому допомогу у розмірі 10000 грн. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Статтею 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України). Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Аналіз положень статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними. Верховний Суд в ухвалі від 31 серпня 2021 року у справі № 748/1027/21 (провадження № 61-551св22) залишив без розгляду заяву стягувача про ухвалення додаткового рішення у справі № 748/1027/21 про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначивши, що заявник звернувся до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України, клопотання про поновлення такого строку не заявляв. Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом залишив без задоволення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень. Із матеріалів справи вбачається, що 08.12.2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_27 , звернулась із заявою про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 61900 грн., надавши до заяви договір про надання правової (правничої допомоги) № 05/06/20 від 24.06.2020 року, додаток № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 05/06/20, додаток № 6 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 05/06/20, меморіальний ордер від 15.07.2020 року, меморіальний ордер від 14.09.2020 року, меморіальний ордер від 19.10.2020 року, меморіальний ордер від 13.12.2021 року, меморіальний ордер від 15.09.2022 року. Зазначені обставин свідчать про те, що із заявою про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 звернулась після ухвалення Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 грудня 2022 року. В матеріалах справи не міститься вступна та резолютивна частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року. Проте, в рішенні суду першої інстанції від 01 грудня 2022 року судом вирішено клопотання відповідача про розподіл судових витрат, яке надійшло до суду першої інстанції лише 08 грудня 2022 року, тобто після ухвалення судом рішення, що свідчить про порушення судом першої інстанції встановленого законом порядку для вирішення цього питання, тому таке має бути вирішено судом апеляційної інстанції. Враховуючи, що рішення винесено Приморським районним судом міста Одеси 01 грудня 2022 року, то останній день подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, з урахуванням положень ст. 124 ЦПК України, припадає на 06.12.2022 року. Зазначені обставини свідчать про те, що із завою про розподіл судових витрат ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції поза межами строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України, клопотання про поновлення такого строку не заявляла. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_27 , про розподіл судових витрат підлягає залишенню без розгляду. Тому доводи позивача про незаконність рішення суду в частині судових витрат знайшли своє підтвердження. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн слід скасувати. Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374,ст. 376, 384 ЦПК України,Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн скасувати. Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий В.А. Коновалова Судді Н.В. Стахова В.В. Кострицький